Ксенія Зубріліна, директорка мистецької школи №2 з інклюзивним напрямком: «Для нас професійність – це вміння розкривати особливі таланти у особливих учнів»

В сучасному суспільстві ми все частіше зустрічаємося з такими поняттями як, безбар’єрність, інклюзивність, нейронетиповість,  діти з особливими освітніми потребами. Усі вони придумані для визначення дітей, знедолених хворобами й вадами розвитку. Минулого тижня побувала на музичному концерті у спеціалізованому закладі мистецької освіти – “Мистецькій школі №2”, поки що єдиної у Кам’янському, де навчаються всі діти без винятку і створено безбар’єрне освітнє середовище для дітей з особливими освітніми потребами.
Вони вправно грали на баяні та фортепіано, співали, демонструючи вокальні здібності,  підготували навіть фортепіанний дует та грали разом з викладачем. І знаєте, не розчулене рюмсання глядачів, а безмежний вдячний подив викликав цей концерт – виступи дітей — професійні для вікового рівня учнів, дуже щирі й сонячні, що навіть думки не виникає про обмеження, які вони відчувають. Подумала тоді: а саме так і треба. Саме це і є серйозним справжнім виявом соціалізації особливих дітей (можливо й не лише особливих). Про те, як працює в Кам’янському єдина на Дніпропетровщині мистецька школа, де навчають особливих вихованців, «Пильний погляд» поспілкувався з директором закладу та викладачами, які втілили цей проєкт у життя.

Директорка “Мистецької школи №2” Ксенія Зубріліна (ініціатор втілення проєкту із залучення інклюзивних дітей до навчання в мистецькій школі), викладачі закладу: Лариса Путільцева, Катерина Краснопьорова, Елеонора Іванова, Валерія Ледзінська, Олена Зінченко, психолог Ангеліна Євтушенко – люди досвідчені, кваліфіковані й звичайно добре знають всі визначення – інклюзив, нейронетиповість, особливість потреб. Та головне для них слово – вічне й просте, було, є і буде – любов до дітей, музики та професії.

Коротка довідка: У своїй роботі “Мистецька школа № 2” використовує Концепцію сучасної мистецької школи, та Концепцію інклюзивної мистецької освіти, які базуються на рівності, людиноцентричності й створенні додаткових можливостей для гармонійного розвитку суспільства, залученості всіх його членів, незалежно від віку, статі та особливостей розвитку. Держава мусить забезпечувати своїх громадян рівними правами в усьому. Адже долучення до мистецьких практик, соціалізація через мистецтво і можливість для самовираження – це фундаментально і важливо для кожного громадянина нашої держави.

Ксенія Зубріліна:

– Я прийшла на посаду директора мистецької школи №2 п’ять років тому і відчула в собі і наших викладачах потужний педагогічний досвід,  потенціал для роботи з дітьми з особливими освітніми потребами. Але хочу зазначити, що не всі викладачі і не одразу прийняли цю ініціативу. Є у нас і зараз такі викладачі, які не готові працювати з особливими учнями, і на законодавчому рівні я не можу нікого примусити до цього. Можу лише популяризувати, зацікавлювати людей у такому форматі роботи – як керівник та як мама. Основні аргументи зводяться до того, що це зараз дуже потрібно, що ці діти потребують особливої уваги та любові. У нас працює дуже досвідчена і чуйна людина, викладач зі значним стажем Лариса Максимівна Путільцева. Спочатку я не пропонувала їй учнів з інклюзивної категорії, але вона сама прийшла з ініціативою: я хочу займатись з такими дітьми й здається, я зможу реалізувати свій досвід і знання. Праця Лариси Максимівни з її учнем Андрійком – це, на мій погляд, зразок взаємодовіри, взаємної любові, потрійного нерозривного зв’язку Музики, Вчителя та Учня.

– Чи потрібні вам були особливі знання для роботи з інклюзивними учнями?

Психолог Ангеліна Євтушенко:

– Кожен з викладачів із самого початку реалізації проєкту проходив спеціальні навчальні курси, брав участь у вебінарах і семінарах профільного напрямку. Переважна більшість наших викладачів здобула нові навички для роботи якраз з інклюзивними учнями на досить високому рівні. Є загальне поняття інклюзивної освіти, яка поділяється на певні напрямки фізичних та психологічних вад. У кожного з наших викладачів є по одному учню особливими освітніми потребами, щоби викладач міг сконцентруватися саме на потрібному напрямку. Це дуже важка і відповідальна робота, бо ми працюємо без асистентів, як це заведено у загальноосвітніх школах, де навчаються діти такої групи. Наш викладач залишається сам на сам з дитиною. Зрозуміло, що у критичному випадку нам допомагає психолог, але кожен педагог має свій досвід роботи з дитиною з особливими потребами, постійно вдосконалюючи свої знання у тому напрямку, якого потребує дитина.

Ксенія Зубріліна:

– У Олени Михайлівни Зінченко навчається хлопчик, який погано чує (він користується слуховим апаратом), тобто вона постійно удосконалює знання у жестовій мові. Додам, що в Україні існує Національна стратегія безбар’єрності, тому ми й намагаємося працювати так, щоб все у нас було без бар’єрів. За навчання з учнями з особливими освітніми потребами викладачі отримають невеличку доплату, але зрозуміло, що праця ґрунтується на людяності, на здібностях і талантах викладачів, на любові до дітей і своєї професії. Ми бачимо очі вдячних батьків, очі захоплених дітей – це наша головна винагорода. Та ви й самі бачили як діти біжать на сцену. Не йдуть, а дійсно біжать! Це багато чого варте.

Довідка: Комунальний заклад спеціалізованої мистецької освіти «Мистецька школа № 2» Кам’янської міської ради заснована у 1969 році й має багаторічну індивідуальну історію розвитку. Саме в цьому навчальному році відзначатиме свій 55 річний ювілей. Завдяки потужному кадровому потенціалу у закладі на високому рівні забезпечується якість надання освітніх послуг зокрема дітям з особливими освітніми потребами, набуття ними спеціальних виконавських компетентностей в процесі активної мистецької діяльності. У закладі працюють 23 викладачі, з них двоє мають звання «викладача-методиста» та четверо – звання «старшого викладача».

– У чому головні труднощі роботи з такими дітьми?

Викладачка Лариса Путільцева:

– У мене вже чотири роки займається музикою чудовий хлопець Андрійко. Скажу відразу: працювати з такими дітьми непросто, але найперше – велика подяка мамі цієї дитини: придбала інструмент, створила всі умови для комфортних занять. Ольга Юріївна Майорова, мама Андрійка, очолює міську громадську організацію осіб з інвалідністю «Радість жити» і дуже допомагає нам в усьому. А на заняттях з її сином ми збагачуємо одне одного і за ці чотири роки досягли з Андрійком певних успіхів, – лише вчора порахували Андрійкові нагороди – це 31 диплом! Можливо, для когось переможні дипломи здаються папірцями, але для самої дитини, її мами та й для мене вони багато важать. Ми всі троє дуже добре пам’ятаємо, як важко було дитині на перших заняттях правильно поставити руки… І зараз руки поки що – «не ті», але розвиток моторики значний, дуже стрімкий і позитивний, що визначається і на загальному розумовому розвитку дитини. У нас з Андрійком відбувається дуже цікавий обмін досвідом життя, я багато чому вчусь у нього. Найперше, чому він обережно і акуратно мене навчив – як з ним поводитися. Якщо не буде взаєморозуміння, то навчання неможливе, а мені просто пощастило, що з’явився такий учень, з яким цікаво працювати й спілкуватися. Андрій мислить не стандартно, глибоко і ми на заняттях обговорюємо не лише тонкощі гри, але й нюанси життя. Ми граємо класику, сучасних українських композиторів, потім аналізуємо кожне заняття, і висновки бувають корисними. Для мене особисто ці заняття – дуже позитивний і корисний досвід. Я просто вдячна долі за появу у моєму житті такого учня і його мами.

– Чи надає мистецька школа повний курс підготовки дітям з особливими освітніми потребами? Можливо, він дещо полегшений?

Лариса Путільцева:

– Їм надається весь комплекс необхідних знань і рівня майстерності. І теорія, і практика.

Ксенія Зубріліна:

– Якраз у цьому році відбудеться перший випуск учнів з особливими освітніми потребами, які отримають свідоцтво про закінчення елементарного підрівня початкової мистецької освіти.

Олена Зінченко, заступниця директора школи:

– Зазначу, теоретичні предмети мають формат групових занять. А діти з особливими освітніми потребами вимагають набагато більше уваги: викладачеві приходиться частіше підходити до них, пересвідчуватися що все засвоїли. На групових заняттях наші особливі діти активно соціалізуються, знаходять спільну мову в колективі.

Ксенія Зубріліна:

– Перший рік був дуже складним не лише у напрямку опанування нового для нас проєкту, але й з адаптації до особливих дітей учнів зі звичайної категорії – нейротипових. Часто такі діти питали: «А що відбувається з цією дівчиною, вона ж весь час неправильно рухається?». Відповідаємо зазвичай так: «Ці діти не хворі, вони – трошки особливі. І зараз проблем взаємоадаптації просто не існує: діти товаришують, активно спілкуються.

Довідка: Особливістю роботи Мистецької школи №2 є робота з інклюзивними дітьми. На сьогодні у закладі навчається 66 дітей пільгових категорій, з них 10 учнів з особливими освітніми потребами, які мають розлад аутентичного спектра, вади слуху, слабо зрячі, з порушення нервової системи. Поштовхом до роботи педагогічного колективу в цьому направлення стало те, що в 2020 році навчальний заклад став учасником Всеукраїнського пілотного проєкту з реалізації Концепції інклюзивної мистецької освіти «Мистецька освіта без обмежень», організатором якого було Міністерство культури та інформаційної політики України. Загалом, з усієї України відбірковий тур пройшли 17 мистецьких шкіл, КЗ СМО «Мистецька школа №2» КМР стала єдиним навчальним закладом з Дніпропетровської області. Під час участі навчального закладу у пілотному проєкті «Мистецька освіта без обмежень» Мистецька школа № 2 започаткувала в місті Кам’янському 2 квітня щорічну Мистецьку акцію «Світ один для всіх» до Всесвітнього дня поширення інформації про аутизм Спільно з управлінням культури Кам’янської міської ради був започаткований щорічний Регіональний багатожанровий фестиваль мистецтв «Повір у себе» для підтримки мешканців з функціональними обмеженнями, реалізації їх творчих задумів.

– Чи є наразі у мистецької школи №2 якісь нагальні потреби, пов’язані з особливими напрямками вашої роботи?

Ксенія Зубріліна:

– У нас якийсь час займалася дитина, яка пересувалася на візочку. Матуся її привозила до школи, а тут уже увесь технічний персонал їх зустрічав, допомагав переміщуватися. Два місяці дівчина займалася у нашій школі, але потім полишила заняття, бо, мабуть, батькам було важко. Не дуже зручно дітям на візках діставатися школи, нам конче потрібні пандуси та ремонт дороги, що веде до школи, – тут навіть матусі з колясками складно долають перешкоди… Міський голова нам багато допомагає. Щорічно у квітні ми проводимо мистецьку акцію, і Андрій Білоусов завжди дарує дітям подарунки.

– Чому ви залишаєтесь єдиною мистецькою школою з інклюзивним напрямком?

Ксенія Зубріліна:

– Це складне питання. Є законодавча база, яка визначає, що будь-яка мистецька школа повинна брати дітей з особливими освітніми потребами. І коли на нарадах нас часто називають «інклюзивна мистецька школа», я вважаю це не зовсім коректним. Ми не інклюзивна школа, а заклад що має досвідчених викладачів, готових до складних викликів, здатних чітко долати важкі перепони, працювати з особливими дітьми професійно, а значить, з любов’ю. Я не дуже розумію, якщо територіально дитина знаходиться в іншому районі, але вимушена їздити саме до нас, бо у школу поруч її не приймають. Всі школи мають можливості навчати особливих дітей…

Ольга Майорова, голова ГО осіб з інвалідністю:

– Моїй дитині відмовили у прийомі до іншої школи…

– А якими словами відмовили?

– Ми не зможемо впоратися з вашою дитиною. Таким чином мистецька школа №2 залишається поки що єдиною в місті, що готова приймати таких дітей, і ми дуже вдячні за це її директору та викладачам. Це справжнє подвижництво, особливо у нинішній час.

Ксенія Зубріліна:

– Мабуть, не варто робити категоричні висновки: інші школи, можливо, просто побоюються зробити дитині гірше, якщо не знають, як працювати з інклюзивними учнями, якщо не наважуються зробити перший крок. Ми теж переживали такі ж сумніви, але потихеньку, по краплинці вдосконалювалися, освоювали нове: проходили вебінари, семінари, залучали фахівців, і згодом наші викладачі відчули впевненість, наявність необхідних знань. Щоб не нашкодити дитині у першу чергу… Якщо щось трапиться на уроці, а я не знатиму що робити, як поводитися. От коли ми вже адаптувалися, то майже все стало простішим і зрозумілим. Ми повинні змінюватися, зрозуміти, що таких дітей стає більше, що треба враховувати складні виклики. Ми ж зуміли адаптуватися до умов пандемії, дистанційного навчання, до занять в укритті. Це диктує сьогодення, і ми всі маємо відповідати викликам сучасності.

– Що вас найбільше втішає у роботі з інклюзивними дітьми?

Ксенія Зубріліна:

– Особисто я живу із девізом: ставитися до дітей треба так, як до своєї рідної дитини. І все. Інколи бувають ситуації, коли батьки приходять з якимись претензіями, і я завжди ставлю себе на місце цих мам або татусів. Тоді ситуація стає близькою, зрозумілою, легко знайти рішення. Тут все просто: ми любимо дітей, а вони – нас. Дуже тішить розвиток дітей з особливими освітніми потребами, вони досить стрімко набувають знань, моторики, соціалізуються завдяки музиці. Ми відкриваємо сучасних українських композиторів – для себе і для дітей. Це безмежна і дуже цікава робота. Восени реалізували проєкт з вивчення творчості Міри Шентюрк, яка зараз живе в Анталії, багато допомагає Україні, ЗСУ, активно волонтерить. Цей, 2024 рік, для нас вирішальний – підсумок чотирьох років роботи з дітьми з особливими освітніми потребами, вручення їм свідоцтв про закінчення елементарного підрівня початкової мистецької  освіти. Далі дитина може залишити школу або продовжити навчання на базовому підрівні. Певним успіхом вважаю і наше співробітництво з театром, де наші діти мають можливість майже щомісячно грати на сцені разом з оркестром театру. Ми дуже вдячні всім, хто сьогодні допомагає нашій школі. На жаль, це поки що поодинокі випадки, але, впевнена, що чим більше про нас знатимуть люди, тим більшим буде їх щирий, сердечний відгук.

Катерина Краснопьорова, викладачка:

– Не можна, навіть, порівняти стан дітей у перший рік навчання і зараз! У мене є учениця Кіра, яка на початку майже мало розмовляла , дитина могла тільки повторювати окремі слова за тобою. А зараз з нею повноцінно спілкуєшся, вона навчилася читати, співати, гарно говорити. І це дуже здібна дитина, вона бере участь у всіх конкурсах на одному рівні з нейротиповими дітьми, розвиток дуже прогресивний усього за чотири роки.

– Тобто, мистецтво ефективно лікує?

– Так, безумовно. Мама Кіри іноді телефонує мені: мала сьогодні не прийде, бо почуває себе дуже неспокійно. Я кажу: все одно приходьте. І на самому початку занять дитина «вмикається», вся – у музиці, особливо на сцені. Вона у побуті може бути не сконцентрованою, але на сцені почувається максимально комфортно, це її місце. – Я молодець, я добре виступила! – завжди себе втішає Кіра, ревно прислухаючись і до наших комплементів. Коли Кіра була зовсім крихіткою, я слухала її спів завжди з посмішкою. А недавно, у якийсь момент, я зробила серйозний вираз обличчя, то вона підбігла розтривожена, торкнулася губ: посміхайся, я ж люблю тебе! Ми розуміємо одне одного з півслова, – музика єднає. Був у нас відкритий урок – там і слів Кіра не дала вставити – захоплення музикою демонструвала всі 45 хвилин. Вважаю, що дівчина має особливий талант, суперздібності. Кіра – це суцільна музика, талановита дівчина, здібна до складних імпровізацій, зокрема, до джазових розспівок, вправно підставляє другий голос у будь-якому темпі й тональності. Це просто диво.

… Вже після офіційного колективного інтерв’ю викладачі не розходилися, навпаки «розійшлися» аж до самих дверей розповідати про успіхи учнів. «Цей хлопчик не вмів читати й писати, мав серйозні порушення зі здатністю до концентрації, а у нас поступово навчився не лише загальній, але й нотній грамоті. Мама була в сльозах»… «Діти демонструють шалений позитивний розвиток під впливом музики, а ми ще активно розвиваємо всі три напрямки: музичний хореографічний і образотворче мистецтво»… «З травня плануємо новий, дуже цікавий проєкт, який має стати приємним сюрпризом для мешканців  і наших дітей. Це реалізація давньої нашої мрії».

– А про що ви мрієте взагалі?

– Про мир і про щасливих дітей.

Підготувала Ірина Уварова.