Виявляється, ціни бувають різними

Авторка: Ірина Уварова.

Днями з’їхала з глузду остаточно – придбала за страшні гроші новий чайник. І старий іще був цілком нічогенький, свистів гучніше сирени. Але вступило в голову – побачила цей дзеркальний витвір мистецтва, скульптурно-фігурний та ще й від фірми, яка завжди «думає про нас» – і закохалася. Далі була класика жанру – кухонна плита йому не личить, шпалери не такі, світильник сяє тьмяно, пейзаж за вікном похмурий на тлі радісного тефлону, а я у ньому відбиваюсь старою, кривою мордякою з дурнуватою посмішкою. Нести назад? От іще якби інший час був на дворі й в серці. Е ні, про час – саме те, бо свисток у нового чайника виявився не звичайний – мирний, затишний, з власною гідністю й лицарською шляхетністю. Впевнено свистів про те, що грець з його ціною, що все буде гаразд і нічого не пропало, про надію і можливість щастя.

Ну дорогий, не для нинішнього сімейного бюджету, ну недоречний з огляду на ризики влучання шахеда. Але ж – гріє. Згадала, як їхала з цим чайником в обіймах – коробка нікуди не влазила, — і ще гризло сумління: навіщо він мені? Аж тут побачила з вікна маршрутки чиюсь рекламу на бігборді: «у нас – ніжні ціни». Бачила всілякі ціни – смішні, низькі, зручні, цікаві, колишні. Не бачила тверезих, хоч вони всі такі, а тут іще ніжні. Мабуть, автори реклами певні, що усьому є ціна – лагідним обіймам, затишку, пейзажу за вікном, ризику шахеда, життю із пересторогою, що завтра може стати твоїм останнім днем. І мабуть, автори таки мають рацію, бо все ж це — і про чайник.

Якщо ми вже зовсім спокійно сприймаємо вартість зброї у мільярдах, клаптики нового асфальту – у мільйонах, квітів до жіночого дня – у тисячах, теплих шкарпеток – у сотнях, підвищення пенсій – у копійках (знайомій у березні додали аж 60 копійок), то десь ціни мають бути саме ніжними.

За тиждень життя з новим чайником його вартість окупилася настроєм. І поруч з ним думки в голову не лізли без черги, сенсу та доцільності, а як у добрі гостини – приходили ввічливо, навіть з подарунками. «Як багато тих, хто зробив нас сильними. І як мало тих, хто зробив щасливими…».

Не має ціни дзвінок з фронту: «живий-здоровий-все норм»; ані лагідної, ні смішної не має ціни питання: «як ти-чим можу допомогти».

Є дуже висока, несумірна з мільярдами вартості зброї, ціна мужності, витримки й віри. Знайома молода дівчина-волонтер привезла з фронту до родини бійця його улюбленого собаку. Підібрав щеня там, зігрівав теплом в окопі та згодом пожалів – вирішив відправити додому. Дорога була важкою, іноді вкрай небезпечною, — розповідає волонтерка, — але прохання бійця – святе. Везли в машині вантажі – 200 до тилових домівок; везли й передачі від живих додому і разом – бідолашне те щеня хаскі. Плакало півдороги. Бо вже ж звикло до бійця, пострілів, небезпеки – все неважливо, аби разом. З півдороги заснуло зморене у райському теплі волонтерів. Розповідала про собаку знайома – аж очі світилися, бо на тлі скорботної місії це щеня було розрадою. Родина героя, приймавши собаку від сина з фронту, плакала і раділа, запитувала по триста разів – чим можуть віддячити. Ну от чим? Будьте живими-здоровими, дочекайтеся рідних з війни. А ваш хаскі нам і так уже віддячив по повній!

І згадався отут доречно вірш Василя Муліка — військового льотчика армійської авіації СВ ЗСУ. Йдеться у вірші про рай, куди потрапляє наша військова техніка, — неістотна, нежива, здавалося б, про відроджені в раю танки, літаки та БТРи. Вони були живими, доки воювали, саме живими їх сприймали наші хлопці. І втративши цю техніку, розставалися з болем. Так от, про рай для техніки: «Бо всі вони ТУТ – на своєму місці, всі вони ТАМ – померли. Усім їм ТУТ добре…Та тільки ось – усі вони хочуть вниз – у пекло боїв, у спеку й мороз, де смерть та ракетний свист, туди, де метал розриває снаряд, де кулі деруть фюзеляжі… Всі вони хочуть туди, назад, назад — до своїх екіпажів.

І серед грізних сталевих бійців,

Що хижо стволами шкіряться, –

Яскравою плямою полум’янів

Дитячий візочок з Вінниці.

Маленький, рожевий,

майже новий.

У нього є приятель — танчик.

Дитячий візочок не хоче в бій —

Йому б —

на дитячий майданчик,

Де сміх дітлахів і тепло сердець,

Де мами й бабусі-квочки…