Про нежіночий характер: як нині живуть розумні блондинки

Авторка: Ірина Уварова.

Останнім часом анекдоти про блондинок стали радикально іншими. От такий, зокрема: виграє блондинка мільйон в казино. Набігли репортери, питають, як вдалося цього досягти, а блондинка пояснює – ставлю завжди на число «21», бо воно утворюється при перемноженні з двох улюблених цифр «3» та «9». Так буде ж «27», – заперечують їй репортери. – Може і так, — погоджується блондинка, — але гроші виграла я, а не ви!

Тема жіночого розуму кінця краю не має, та справа тут у відтінках — не кольору волосся, а обставин часу. Війна зробила нас більш досвідченими у багатьох незвичних справах. А після того, як (уявіть, не так давно за історичними мірками) до назви Дня захисників Вітчизни додалося – під тиском обставин – на високому офіційному та не менш поважному побутових рівнях – «і захисниць», про що мова? Кажуть, пророків на власних просторах не знайдеш (за «порєбріком» поговірка трохи інакше звучить, та це їхні справи), а в нас є. І це саме жінка – беззаперечно мудра, завжди сучасна, безмежно талановита Ліна Костенко. «Ми воїни, — не ледарі, не лежні», – це вона і про себе.

Сьогодні, коли війна на особистості кожного поставила свою чітку печатку – як у дипломі чи свідоцтві про народження, — виявилося, що старі стереотипи про жіночу мудрість, домовитість – читайте: «зручність в управлінні», – загули безнадійно у минуле. І приклад подають здебільшого молоді жінки, не обтяжені минулим досвідом та совковими поняттями про життя «як треба».

Дочка моєї знайомої Тетяна – просто класичний приклад сучасної молодої жінки. У свої 27 років – кандидат технічних наук (її НДІ розбомбили у Харкові, то вона вимушена була повернутися у рідне Кам’янське) продовжує наполегливо навчатися і вже отримала низку сертифікатів з: тактичної медицини, ІТ-технологій, електрогазозварювання, іспанської мови. Скажете – розкидається? Не певна. Це дещо інше. На підставі декількох курсів, власного досвіду та рішучості Тетяна з боєм отримала волонтерський доступ до фронтових територій, військову форму, повагу військових за відважне волонтерство. А що ж сім’я? Чоловік пощез навік, евакуювався разом з НДІ на Захід України, має бронь, а Тетяну винуватить у наявності нежіночого характеру. Отут крапка.

Загалом жіночий розум сприймався завжди як оксюморон (не сумісний зі здоровим глуздом вислів на кшталт «страшна краса»), себто: або жінка, або розум. Якщо домовлятися про терміни й погодитися з визначенням розуму як умінням відрізняти причини від наслідків, то не бачу жодних суперечностей. Молоді жінки навчаються зараз постійно й усьому (кого не візьмеш, і куди не кинь), бо якраз добре бачать причини й наслідки, планують майбутнє масштабно і з чітким розрахунком.

Я, правда, обережно спитала у Тетяни: а як же діти? колись же треба? – Гідні чоловіки – всі там, на фронті, — відсікла жінка. Іще помітила: майже усе у Тетяни збігається з класичним чеховським визначенням вихованості: «Виховані люди поважають людську гідність, вони співчутливі не лише до вбогих та котів. Вони страждають серцем і від того, чого не побачиш. Вони поважають чужу власність, а тому сплачують борги, вони не брешуть навіть у дрібницях, вони не лізуть з одкровеннями, коли їх не просять..».

На цьому тлі згадую, як років з десять тому, спілкуючись з молоддю, сміялася над дівочими мріями. Одна старшокласниця з усією серйозністю поділилася – якщо не вийде вступити на мехмат, поїду в Київ – вчитись на модель. Тоді ще досить молодий фейсбук, майорів жартами про невдалу долю Віри Брежнєвої: от аби вступила на ливарний факультет ДДТУ, пішла на ДМК, а то співає собі…

Зараз майже нікого із сучасного дівоцтва не бентежить думка оточення: що скажуть, що подумають… Власну гідність вони будують на тому, що корисно, що згодиться у майбутньому, що відповідає уявленню про гідне сьогодення. Вони не оглядаються навколо, тим більше не беруть до уваги минуле. І дивну прикмету спостерігаю у цих «нежіночих» характерах: не збирають непотребу, безжально викидають на смітник і старе, і дурне (задля понтів). Пояснюють просто: залишаючи вдома непотрібні речі, ми програмуємо себе на майбутню бідність, ніщо нове і цінне не прийде у життя, поки там немає вільного місця.

Про сучасні принципи нормальної жінки написала у соцмережах блогерка Мар’яна Колабанько:

«Ти собі не брешеш. Ні в головному, ні в дрібницях. Ти не займаєшся самообманом і не страждаєш потім від його наслідків. Ти не приховуєш свої емоції. Якщо ти щаслива — ти радієш. Якщо тобі погано — ти сумуєш. Ти прониклива. Ти відразу бачиш, коли тобі брешуть, що, звичайно, дуже і дуже корисно. Ти відчуваєш, коли комусь дійсно погано, і ти запропонуєш допомогу. Ти бачиш, коли хтось дійсно щасливий, і ти за це щиро порадієш. Ти вмієш аналізувати. Мрії — справа хороша, але ти все-таки обираєш плани, коли мова заходить про щось важливе. І ці плани ніколи не бувають нездійсненними. Це знову ж таки питання чесності з собою, але не в першу чергу. Мало користі від уміння будувати плани, якщо немає вміння аналізувати ситуацію і прораховувати варіанти. Ти вмієш і те, і інше. Ти живеш сьогодні. Минуле тебе цікавить тільки у зв’язку зі спогадами та накопиченим досвідом. А от переживати з приводу того, що було зроблено не так, сказано не так і прожите не так, ти не будеш. Ніяких «А чому?», «А от якби…» і «Та як він міг!». Минуле пройшло. А що стосується майбутнього, то ніякого прогнозованого майбутнього не буває, і ти це прекрасно розумієш. Тому мріяти та планувати можна, звичайно, але жити треба зараз. І в тебе це виходить. Ти залишаєшся жінкою. Ти зовсім не збираєшся піддаватися на дурні виверти в дусі «справжня жінка повинна…», але і заперечувати свою жіночність тобі в голову не прийде. З якого, власне, дива? З чого б раптом відмовлятися від квітів, красивих суконь і сумочок, від домашнього затишку і від балаканини з подругами? Бути жінкою — чудово. Нерозумно відмовлятися від цього».

…Модним був колись рядок із Сартра: «Розумні люди не бувають злими, агресія передбачає обмеженість». Колись. Сучасні розумні жінки мають безумовну внутрішню злість. І шукають «своїх» людей, свої справи, щоби не мучитися негативними емоціями.

І до речі, я дуже поважаю мрії молодих. Навіть «вчитися на модель» у Києві після Перемоги. Бо поки що всі гідні – там, на фронті, і мають справу з фронтовим. І народжують нові фемінітиви від слів «снайпер», «сапер», «командир». Дай, Боже, не приживуться..