Одного разу, одного дня…

Авторка: Ірина Уварова.

Одного разу… У цьому виразі — рефлексія минулого, пам’ятний епізод, початок оповіді, казки, цікавого спостереження, важливого у житті (для життя?) випадку. Навіть усі застереження з охорони праці мають в основі те саме «Одного разу». Тим більше — війна. Загалом «одного разу» – це про життя, воно все – з подробиць, деталей, казок, трагедій, застережень, важливого й не дуже (втім, це лише час розсудить). Добірка дописів у соцмережах від друзів, знайомих і не зовсім – але своїх, що починається виразом «одного разу» – просто за три дні…

«Одного дня. Одного разу… Здається, 24 лютого досі не скінчилося. Зростає покоління, яке ані дня не прожило без повітряних тривог і можливості пересуватися вільно будь-яким куточком своєї великої та волелюбної країни. Покоління, яке постійно запитує: «А де тут укриття?» і донатить з дошкільного віку. Покоління, якому відбудовувати зруйноване і бути найсильнішою з еліт: нескореними».

«У сховищі народилася перша дитина. Її, як стверджують, назвали Мія. І це перша дитина, яка на всі 100% народилася з ненавистю до окупантів у крові».

«Одного дня у Часовому Ярі. Плавають лебеді, бо там дуже багато озер, а поряд у машину завантажують одного в пакеті, один лежить і ледве дихає, один тримає сам собі крапельницю й сидить. А поряд стоїть військова з позивним Відьма: в неї й манікюр — трішки чужої запеченої крові, і вона дуже багатьох перед цим врятувала».

«Одного разу, копаючи окоп, я викопала коров’ячу лопатку, або стегно, чесно, було важко розібрати — піт і сльози застилали очі, так корову було шкода. Далі я викопала ще одну кістку, потім ще одну і зрозуміла, що я не дуже правильне місце для окопу вибрала, або неправильно зрозуміла задачу. Бо я швидше ту корову як Лего зберу або знайду якусь коров’ячу чумку, маскуючи шанець під середньовічний дім смутку, що очікує на очищувальний вогонь…А в армії так не думали. Сержант вирішив, що я не хочу копати. Тоді я знесла всі викопані скарби йому під ніс зі словами: тут і чумка, тут і тиф, хто не заховався, я не винувата — перехрестився, бідося і побіг мити руки в калюжі. Висновку не буде, з днем піхоти, піхота!».

«Одного дня ми з мамою поїхали з Харкова, взявши лише два рюкзаки з собою. Це почуття, коли ти лишаєш свою домівку, і не знаєш, коли повернешся. Ми витратили дві доби на дорогу. Коли ми приїхали й почали жити там, було таке дивне відчуття: складно усвідомити, що люди в інших країнах живуть своїм звичним життям, поки ти ховаєшся від бомб. Деякі люди казали нам: «Насолоджуйтесь красою іншої країни/міста. Але я не можу. Тому що я приїхала сюди не подорожувати, а щоби мене не вбили. Я часто кажу мамі про бажання поїхати додому. Іноді вона говорить про те саме, але іноді відповідає: «Це неможливо наразі. Там бомблять. Нас можуть вбити, і не буде більше життя». Це фраза, яку я бажаю нікому ніколи не почути».

«Два вибухи у місті, один в 500 м від мого дому. Будинок здався картонним…але встояв. В цей день у мене сталась перша істерика. Я ридала кілька годин поспіль і в голові було одне питання: “За що?”. А далі…далі я почала розуміти все. Все!»

«Коли відкриваються двері купе, заглядає чоловік і каже: Христос воскрес, пані Олю! – то це ти вдома) Це український прикордонник. Так добре не буває більше ніде й ніколи!)».

«Ми з Монікою Гонсалес однаково не знаємо по одній мові: я не говорю іспанською, вона – англійською. Але, як то кажуть — ми життя прожили, і щоби ото не знайти як поговорити про поточний момент, а особливо про Україну… Гонсалес — відважна чилійська журналістка й письменниця, авторка книжки про хунту й трагічні події військового перевороту в Чилі. «В Сантьяго йде дощ». Ця красива фраза, хто памʼятає або таке не може памʼятати, але вчив на уроках історії, була сигналом початку перевороту….

Тоді будо вбито багато журналістів. На радіо, що передало останні слова Альєнде — вбили всіх… Моніка наривалася, лізла, казала, писала -.була схоплена, її катували…Ті часи вже далекі. Вони вже в музиці, у фільмах, в романах… Так стається з усіма трагедіями на світі. Так колись буде й із нашою….Ця зустріч із рубрики «Спогади про майбутнє». Дивилася й думала про наших героїнь, що колись, хто виживе, ось так будуть сміятися… Гонсалес жива і яскрава. Сьогодні зірка старійшина..Як вона легко збігала зі сцени високими сходами й злітала назад, як ніби роки окремо, а ця біла птаха — окремо. (в Чилі пташки наділені особливим смислом — так і у нас, бо вони літають до Бога за пазуху, певне). Не люблю обніматися — але Моніка навпаки любить. Тому пообнімалися (офрекорд). І ми трохи так постояли. Бо коли ще побачимося. Я поїхала в Україну»..

«У полоні я багато передумав. Одного дня надумав змінити професію, стати … кондитером. Дуже їсти хотілося. А розмови про їжу в камері були — табу. Це все Саша каже, коли я вже проводжаю його на автобус. У полоні “у Вагнера” він пробув 40 днів. Спали на дерев’яних піддонах, ділили один сухпай на трьох, пили технічну воду. А ще — їх катували, залякували й закликали переходити на бік Росії…Саша сам приїхав до мене з іншого міста, аби розказати про все віч-на-віч. Казав, що ті нелюдські умови ламають і найсильніших. Йому пощастило — обмін відбувся раніше. Вдома після повернення мама дала йому чортів!) Бо він беріг рідних, не казав, що служить під Бахмутом. А коли потрапив у полон, батькам переповіли, що загинув»…

«У рамках акції «Зграя дронів» вихованці Бучанського ліцею №9 передали нашим воїнам сучасні безпілотники» (не цукерки й пасочки з малюнками)”.

«У відділенні Нової пошти в Одесі собака непомітно забіг у вантажну машину і відправився без білета й квитанцій на Дніпро. У Дніпрі мандрівника виявили та з пошаною повернули назад».

«Одна зустріч з воїном, яка замінила дітям десятки уроків толерантності та зруйнувала усі сумніви дорослих про те, чи варто говорити про ампутацію і протези з дошкільнятами. Команда дитячого садка у Рівному влаштувала для вихованців зустріч з воїном-десантником 95-ї бригади, який не лише відповів на всі дитячі запитання, а й дозволив доторкнутися до своєї сталевої ноги. А на заміну отримав порцію дитячої любові й десятки малюнків для нього та побратимів».

«Що я усвідомила одного дня? По-перше, що всі твої плани можуть зруйнуватися за одну секунду. Все, що ти планував, полетить шкереберть та ти нічого з цим не зможеш зробити. По-друге, я насправді почала цінувати кожну хвилину свого життя. Я зрозуміла, що це кайф — їхати зранку в транспорті на роботу, коли там людей набагато більше, ніж повинно бути. Це кайф — чекати на тролейбус чи трамвай на зупинці в навушниках, насолоджуючись улюбленими треками. Кайф — стояти в черзі за своєю улюбленою кавою. По-третє, необхідно казати своїм коханим про свої почуття кожного разу, поки є можливість. Тому що не знаєш, коли в тебе ще б ще буде шанс. Я знаю, що зміни за цей час зі мною пройшли кардинальні. Та чи погані вони, чи хороші — покаже час. Сподіваюся, він буде у кожної з нас».

Одного дня…

«Іванка, 8 років, Маріуполь: Нас розкопали після того, коли бомба попала в купол. Нас вивезли сюди, у мами досі болить живіт. Мама втішає, що мої іграшки лишилися живі».

«Світланка, 9 років, Буча: Моя черепаха виявилася така живуча! Вилетіла з вікна і приземлилася на пісочок. Але чи вижили ми з батьками? Не знаю точно».

Одного разу, одного дня – це ще й про майбутнє. Україну 2020 року політологи й провідні економісти бачать як: «Світовий центр кібер — і військової безпеки, протидії гібридним війнам: нова світова архітектура безпеки сформована за активної участі України (глобальна система припинення збройних конфліктів у 24 години по світу). В Україні – полігон для підготовки нової Армії Світу. Створено світовий центр кібербезпеки; територія відпрацювання нових моделей державного управління. Україна запропонувала Світу нові моделі адаптивних інституцій, прямої демократії, горизонтальних спільнот, “бірюзової” держави; важливий учасник Європейської енергетичної безпеки; центр продовольчої безпеки й виробник екологічних продуктів».

А тепер – про головне: одного дня здобудемо Перемогу, обов’язково.

«Ти, головне, повертайся до мами. Десь там сивіючи за видноколом, Матері тужать і дружать домами, Що пахнуть ніжністю та корвалолом. Ти, головне, повертайся назовсім І народи-посади-споруди, а Вже у твоєму дітиську курносім Виросте радість, нова і правдива. Ні, ця війна не потрібна нікому. Так, ми її не пробачимо, себто Перемагай і вертайся додому. Просто живим повертайся, і все тут».