Громадське опитування на визначення кращого сімейного лікаря в Кам’янському проводило управляння охорони здоров’я міськради напередодні Всесвітнього дня сімейного лікаря, що відзначався 18 травня. Кам’янчани, які взяли участь в опитуванні, проголосували та визначили десять найкращих сімейних лікарів міста. «Пильний погляд» поспілкувався з ними про життєве і професійне кредо, про те, в чому полягає щастя сімейного лікаря, і звідки він черпає сили.
Довідка: Сьогодні у складі КМП Кам’янської міської ради «Центр первинної медичної допомоги №3» діє 18 амбулаторій загальної практики сімейної медицини, де працюють 100 лікарів, які надають первинну медичну допомогу. Саме завдяки ініціативі Генерального директора ЦПМД №3 Сергія Задої, Управління охорони здоров’я, підтримці міської ради, Кам’янське стало одним з перших міст України, де була запроваджена загальна практика сімейної медицини. Сімейний лікар – це лікар-універсал, який надає майже 80% загального обсягу медичної допомоги пацієнтам. Він робить огляд, ставить діагноз, проводить амбулаторне лікування під особистим наглядом, здійснює профілактичні заходи. У разі необхідності направляє пацієнта по спеціалізовану медичну допомогу до вузьких спеціалістів або на стаціонарне лікування. При цьому сімейний лікар продовжує вести динамічне спостереження за своїми пацієнтами. Лікар веде пацієнта впродовж тривалого часу – а в ідеалі – протягом всього життя.
Інна Крохмаль – завідувачка амбулаторії загальної практики сімейної медицини №18, закінчила Дніпропетровський медичний інститут за фахом «педіатр».
– Своїм професійним кредо вважаю наполегливу роботу з профілактики захворювань. Ми, сімейні лікарі, — це первинна ланка медичної допомоги, маємо справу з родинами пацієнтів, уважно спостерігаємо за життям цих родин і добре розуміємо, які чинники можуть слугувати виникненню хвороби. А щастя від своєї роботи я відчуваю, коли пацієнт чітко дотримується твоїх рекомендацій, одужує, висловлює повагу та довіру до лікаря. Моя позиція – бути корисною, а не зручною. Саме така позиція і є основою взаємовідносин лікаря і пацієнта.
Лариса Гребенькова – сімейний лікар амбулаторії №18, закінчила Дніпропетровський медичний інститут, стаж роботи 40 років.
– І моє професійне кредо, і моє найбільше щастя, і сили, — все полягає у тому, що я просто живу своєю роботою. Інше – має вторинне значення. Моя справа життя – допомога людям. Я лікую, вони мене підтримують у бажанні розвиватися надалі, загалом формують сенс життя. Насправді це велике щастя реально допомагати людям. Ось недавно до мене привели вже правнука мого першого пацієнта. Виходить, веду чотири покоління людей…
Альона Веселовська — завідувачка амбулаторії №9, закінчила Дніпропетровську державну медичну академію.
– Сімейним лікарем я стала працювати з 2014 року, а завідувачкою амбулаторії була призначена у символічну дату – на Михайлове Чудо 2022 року. Я дуже люблю дітей, мрію, що колись заслужу від людей найбажанішу характеристику – педіатр від Бога. Свого часу набрала 220 дітей – це була найбільша чисельність маленьких пацієнтів на одного сімейного лікаря у нашому місті. Батьки привозили дітей до нас на вулицю Дальню аж із Романкового! І я щаслива, коли бачу посмішки дітей, щастя батьків; коли мене впізнають та вітають на вулиці. А сили та натхнення дає мені моя родина: маленька донечка та непереможна моя мама, яка дотепер мешкає у Нікопольському районі, під обстрілами. Тож для повного щастя мені не вистачає лише мирного неба.
Людмила Коник – сімейний лікар амбулаторії №4, закінчила Дніпропетровську медичну академію за фахом «педіатр», з 2013 року — сімейний лікар.
– Життєве кредо у мене дуже просте й коротке: я люблю людей. Дуже люблю дітей, без цього в нашій професії робити протипоказано. Працюю сімейним лікарем, тобто маю справу і з дітьми, і з їх родинами, але найбільше уваги завжди потребують діти, саме з їх посмішок, їх вдячності за одужання і беру сили й витримку. Недавно привели мені хлопчика, який вже одужав, і серйозного приводу для нашої зустрічі вже не було. Але він забажав особисто сказати «дякую» і заспівав на всю амбулаторію «Червону калину». Такі випадки не є поодинокими, і саме вони заряджають енергією.
Ольга Степанова – завідувачка Лівобережної філії ЦПМД №3, сімейний лікар амбулаторії №18, закінчила Дніпропетровський медінститут.
– Я починала працювати у Лівобережній поліклініці №1, і мені пощастило, що на той час наш медичний заклад входив у число двадцяти найкращих в Україні за багатьма критеріями. Згодом освоїла загальну практику лікаря сімейної медицини й вдячна долі за такий професійний напрямок. Галузь має немало проблем: населення старіє, лікарі старіють, багато коректив внесла війна. Це стреси, тривожність, збільшення серцево-судинних захворювань, — роботи багато, та для мене щастя опікуватися родинами, рятувати людей, допомагати всім, кому чим можеш, не лише професійними знаннями. Іноді сімейному лікарю розкажуть те, що нікому більше не розкажуть. Так має бути, і наше щастя – саме у допомозі людям. А сили черпаю не лише у роботі, а ще й у постійному навчанні – мені все нове цікаве, я готова вчитися все життя. З великим задоволенням ділюся новими знаннями з колегами та використовую у роботі.
Олена Мельникова – завідувачка амбулаторії №16, сімейний лікар, закінчила Донецький Національний медичний університет.
– Професія лікаря гуманна і найбільш мирна у світі. Але не завжди сам світ розуміє це… З початком війни у 2014 році я з двома малими дітьми вимушено переїхала у Херсонську область. Ну, а згодом після обстрілів Херсонщини ми переїхали у Кам’янське. Мені здається, що цей страшний досвід теж накладає на професію лікаря особливу відповідальність за себе й оточення. Для нас цінність життя болить відкритою раною… А щастя й велике задоволення – це саме наша професія, що дозволяє робити людей здоровими, щасливими, коли ти наочно бачиш результати своєї роботи. Жага життя, виклики долі переливаються у бажання допомагати людям. І це основне.
Олена Золотих – сімейний лікар амбулаторії №8, закінчила Дніпропетровську медичну академію.
– Моє кредо: сприймати пацієнта як свою рідну людину. Всі ми різні люди, і інколи дотримуватися кредо буває складно, але ж не уявляю професіоналізму без такого відношення. І от коли допоможеш людині, коли побачиш що вона починає посміхатися, а головне – активно цікавитися життям, тоді чітко знаєш навіщо живеш, навіщо працюєш, як рухатися вперед. Для багатьох ми, сімейні лікарі, – це не лише джерело суто медичної допомоги, бо часто людині стає краще після душевної розмови, після того, як вдається її заспокоїти, заслужити повну довіру і віру у перемогу над хворобою. А зараз нам всім потрібна віра у Перемогу, з цим і живемо.
Валерій Дробков – сімейний лікар амбулаторії №17, закінчив Луганський державний медичний університет.
– Наш випуск Луганського медичного університету був останнім перед війною. Того ж року університет переїхав в Рубіжне, а ми з моєю дружиною, яка разом зі мною здобула кваліфікацію лікаря, поїхали у Дніпропетровську область. Малі діти під обстрілами або в окупації – з цим ми змиритися не могли. У перші ж місяці роботи в Кам’янському нас добре зустріли колеги, щире, доброзичливе ставлення ми відчували й від пацієнтів. І розумієте, в чому щастя? Існує страшенна потреба відчувати себе корисним, бачити, як людям стає краще. Без цієї роботи ти просто не існуєш і розумієш, що саме життя, власна твоя доля потребує від тебе рятувати інші життя. Оце і є професійне кредо, таким бачу і своє щастя, і наше майбутнє.
Діана Мінакова – сімейний лікар амбулаторії №10, закінчила Дніпропетровську медичну академію.
– Про майбутню професію лікаря я мріяла з дитинства, як багато з моїх колег. Навчалася педіатрії, бо вважаю саме цей фаховий напрямок найбільш близьким до мого серця. Дуже часто щасливим відчуваєш себе найбільш тоді й лише тоді, коли бачиш посмішки малих і дорослих пацієнтів, коли вони кажуть: «Дякувати Богові й вам – у нас усе добре». Свою професію дуже люблю і ціную за можливість бути поруч з людьми у найважчі для них хвилини, за здатність допомогти, повернути людям жагу життя, бажання розвиватися. Це завжди дуже важливо, та особливо зараз. До речі, мені здається дуже доцільним проведення громадських опитів щодо твого фахового рівня, саме людської атестації тебе як лікаря та людини. Дякую організаторам за такий конкурс-опитування.
Лариса Півненко – завідувачка амбулаторії №2, закінчила Дніпропетровський медінститут, з грудня 2011 р. працює сімейним лікарем.
– Для мене навіть мріяти про майбутню професію лікаря було щастям, такими ж щасливими були етапи навчання й роботи. Мрію, щоби люди не хворіли! Скажуть: то ви ж залишитесь безробітними… Це не так, бо первинна ланка медичної допомоги – профілактика. І основне завдання сімейного лікаря – добре орієнтуватися у житті сімей своїх пацієнтів, запобігати виникненням хвороб, що набагато легше, ніж долати хвороби. Я дуже люблю своїх пацієнтів, ціную довіру й повагу людей. А надихають, допомагають та підтримують мене здебільшого мої діти. За це їм велика подяка. Дякую долі, що розпорядилася дуже доброзичливо, надавши мені професію на все життя. Зараз – важко, бо перше, що відчула в собі з початку війни – не будую планів на майбутнє. Це не значить, що я не вірю у це майбутнє, але кожну хвилину, кожний день сприймаю як важливий для себе і людей без зазирання у минуле та майбутнє. Ти потрібен саме зараз – то ж працюй на совість, як цього потребує час. Саме за таких умов, як мені здається, ми й будемо гідні нашого часу.
Підготувала Ірина Уварова
Зміни до бюджету громади; передача КП «Транспорт» трамвайних вагонів, придбаних в межах проєкту «Міський громадський…
Тринадцятого червня, перебуваючи у відпустці для проходження ВЛК, помер солдат Трухан Дмитро Андрійович, який у…
24 травня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Дачне на Донеччині…
2 січня 2025 року під час виконання бойового завдання загинув солдат Самофал Сергій Станіславович, який…
Автор: Віктор Куленко. Вихованці Кам'янської ДЮСШ №5 Макар Янтков та Вікторія Филипенко зробити свій внесок в…
Кривий Ріг сьогодні схиляє голову в пам’ять про чотирьох своїх мешканців, чиї життя забрали російські…
This website uses cookies.