«Аби про памперси говорили вголос…»

 Авторка: Ірина Уварова.

Цікаву думку про батьківство та життя колишнє почула щойно «від бабців на лавці»: «Цим (молодим) зараз легко з малими дітьми, а от нам дісталося! Прали вручну, памперсів не було…». Тут сусідня бабця раптом «видає»: а тому памперсів не було, що про цю проблему не говорили вголос. Тільки-но поставили питання «рішучим ребром» – памперси й з’явилися!». Можливо. Наведений аргумент критики не витримує, але щось у ньому є. Навіть на тлі війни, (а може, загострення теми з війною і пов’язане) зараз виникає багато дискусій на тему батьківства. Проблеми, здавалося б, вічні, багато років вважалися суто внутрішніми справами родин, але виклики, озвучені вголос – публічно, знаходять певні рішення.

Одна з таких вічних проблем – взаємовідносини трьох поколінь: бабусям усе не так, вони ростили дітей у муках і стражданнях, тому свій досвід високо цінують і прагнуть обов’язково втілювати в онуках, що зрозуміло, викликає нескінченні конфлікти. Пам’ятаю гучний скандал у сусідній родині, де бабуся вирішила лікувати онукові ангіну гасом (керосином). – І чого діти на мене сварились, завжди ж допомагало… Отой керосин разом з аргументами на кшталт: до трьох років діти ходять у памперсах, тому й погано розмовляють «красиво й рішуче» розвіяв у власному блозі доктор Комаровський: «Нехай дітьми займаються мами й татусі, а бабусям варто зосередитись на дідусях – старістю їм потрібна значна увага».

Трохи важче «розрулити» проблему сумісності батьківства і кар’єри. Особливо жінці. Свого часу редактором міської газети «Дзержинець» була поважна жінка, яка принципово приймала на роботу лише чоловіків. Аргумент наводила простий: це сьогодні випускниця престижного вишу вважається перспективною, а завтра – вагітність, діти, хвороби, домашні клопоти. Згодом колектив таки поповнився жінками, та найкращим таймінгом володіли саме молоді матусі. Бо чітко вміли організувати розподіл часу між кар’єрою та домівкою.

Воно і зараз ідеальним працівником часто вважається саме чоловік, але озвучена проблема гендерної рівності в побуті, зміна суспільних поглядів на спільне батьківство робить свою справу.

Офісні блогерки пишуть типове: «Раніше робота завжди була на першому місці — для кар’єрного зростання це було ключовим. Повернувшись на роботу мамою, я постійно відчувала стрес через те, що не можу контролювати свій час. Я переживала, що тепер мене вважатимуть ненадійною, та тривожилася, що ситуація повторюватиметься».

Багато жінок намагається цю проблему приховати, переконуючи колег, що вони можуть працювати в такому ж режимі, як раніше. Інакше, побоюються вони, кар’єру не зробити. Ласкаво просимо у світ “прихованого батьківства”. Цей термін вперше використала економістка Емілі Остер у своїй статті 2019 року. В ній вона закликала батьків відкрито говорити про труднощі поєднання кар’єри та догляду за дітьми.

У мирні часи, років з десять тому, все більше саме татусів гуляли у парках з колясками, носили малих на руках – а поруч йшла жінка – не зморена і щаслива. Про це явище, що ставало все більш розповсюдженим і значно помітнішим ми говорили ще десять років тому з тодішнім керівником управління статистики Тамарою Анкалюк – навіть таке явище наша статистика помічала. І майже одночасно обговорювали його з медичним відділом планування сім’ї (де ефективно лікували безпліддя). Статистика оцінювала татусеву рівну участь у догляді за дитиною як 100% позитивне явище, а відділення планування сім’ї – з відтінком сумніву, бо якщо вже аж надто татусь переймається дітьми, то там, мабуть, переважають жіночі гормони. Щоб не було, але сплило не так багато років, а гендерна рівність здобула неабияку вагу у суспільстві. Правда, зараз наше суспільство набуває іншого досвіду – багато батьків воюють на фронті, і вже про гендерну рівність не йдеться. Але, як на мене, йдеться про гендерну гідність – з обох боків…

З’явилися і посіли належне місце поняття відповідального, усвідомленого, активного, позитивного та навіть ліцензованого батьківства. Тут суто новим для нас є останній термін – ліцензоване батьківство, що характеризує дуже спірні речі. Але сказати про нього вголос потрібно. Мова йде про навчання майбутніх батьків з видачею відповідних ліцензій.

Можливо, невдовзі незадоволені дитячим шумом бабусі на лавочках буркотітимуть: вони що, купили свої ліцензії на батьківство? На Заході ідея влаштовувати іспити для майбутніх мам і тат викликає бурхливі суперечки вже півстоліття. Але щороку набирає дедалі більше прихильників в англомовній пресі, та й розвиток науки робить її все більш реальною.

Є й така думка: батьки вчаться на практиці, тож навіщо перевіряти знання теорії ще до появи дитини? Однак психологічну стабільність перевірити можна. Батьки мають заздалегідь усвідомити: доведеться поступатися інтересами та бути терплячими. Бо для частини молодих мам і тат це несподіванка, і вони тікають до барів та клубів — з малюками або без, залишаючи їх на малознайомих людей, відмовляються піклуватися про своїх дітей у лікарнях, подають їм нездоровий приклад тощо.

Навколо питання ліцензії на батьківство суперечки точаться вже не перший рік, але в Україні розмови на цю тему майже не ведуться. Спокійно, впевнено працюють школи відповідального батьківства, з дієвим спілкуванням, гарними порадами…

Суспільство майже не помітило, але за останні роки в Україні перестали існувати таки інституції, як дитбудинки, інтернати – перевагу здобули сімейні форми виховання. З першим у Кам’янському дитячим будинком сімейного типу (ДБСТ) родини Головіних я була знайома. Досвід ефективний і, що важливо, багаторазово помножений на практику. Що з цього відповідального батьківства згадується сьогодні на прикладі Головіних? «Науки про те, як завойовувати довіру дітей, яких дуже образило життя, їхню повагу та любов, напевно, не існує, — розповідав тоді голова сімейства Олександр Борисович Головін. – Усі діти, особливо з важкими долями, потребують особливого підходу — кожен вибудовує стосунки в сім’ї по-своєму, намагається нав’язувати свої звички й вимоги, випробовує батьків на міцність, намагаючись розширити рамки “можна — не можна”. Тут важливий приклад сімейного устрою, любові та поваги один до одного, які в результаті й визначають рамки дозволеного і соціальну адаптацію. Коли через місяць після приходу в нашу сім’ю хлопчина сам запитує, нарешті, чим допомогти по господарству, як розв’язати задачку (спочатку всі — найсильніші та найрозумніші), пропонує разом посидіти біля комп’ютера чи подивитися телевізор – половину справи зроблено. Здорова доросла авторитарність і любов, — головне». У частині побутового облаштування сім’я Головіних мала автобус (купили старенький Спринтер на кошти від продажу гаража, легковика, трохи грошей позичили в друзів). Була у Головіних дача – 24 сотки, де вирощували пристойний урожай овочів і фруктів. У знайомих у Романковому розмістили 25 вуликів, і дітвора родини Головіних мед їла ложками. Хліб пекли свій — не на дріжджах, а на спеціальній заквасці старовинного рецепта. Молоко, м’ясо — завжди свіже. Для зміцнення здоров’я купили масажери, кварцовий іонізатор, спорудили спортивний тренажер. По лінії благодійної співпраці з англійськими колегами отримали в подарунок батут. Два комп’ютери, ноутбук, нетбук, книжки, іграшок повний дім. Тато з мамою Головіни як професійні будівельники власними силами зробили ремонт у квартирі. ДБСТ називають іноді маленькими підприємствами під керівництвом професійних батьків. Які отримують державну платню за виховання чужих дітей. У Головіних — сім’я. Мама Вікторія розповідала, що діти, які не пам’ятають батьків, потрапляючи з дитбудинку в сім’ю, легко кажуть “мама” (у дитбудинку мами — і вихователі, і кухарки), а ось колишнім домашнім дітям — важче. Одна з дівчаток довго ніяк не називала Вікторію — просто зверталася на Ви. За місяць у сім’ю прийняли хлопчиська з дитбудинку, який розв’язав проблему відразу: мама, тато — все по-свійськи. Дівчина придивлялася до ситуації, сумнівалася, засмучувалася, переживала. А потім раптом надіслала Вікторії СМС: “Ви мене зрозумійте правильно, а можна з Вами на ти й просто мама?”. Мама відповіла згодою без зволікання.

Спливли роки, всі вихованці ДБСТ Головіних здобули вищу освіту, відбулися як люди, що важливіше будь-якої освіти. До чого нагадування про ДБСТ? Озвучена тема сирітства вирішила дуже важкі проблеми, створила досвід професійного батьківства. Ключові слова про ДБСТ — приклад сімейного устрою, любові та поваги один до одного.

Любов та повага нам ще дуже знадобляться…