Лише й не лише декорації

Авторка: Ірина Уварова.

У сусідньому будинку в одному під’їзді живуть два активних пенсіонери: відомий хірург та колишній головний енергетик одного з підприємств. Обидва статки на власні садиби не накопичили, то ж задовольняються муніципальними умовами (самі знаєте якими). Але саме цей під’їзд – зразок неможливо прекрасного благоустрою: все акуратно пофарбоване, збережено декоративні прикраси 30-х років (будинок споруджено у 1936-му), сходові клітини викладені декоративною плиткою. Чомусь з першого погляду зрозуміло, що то не ЖЕК постарався. Хто ж тоді? А ті ж хірург та енергетик. Вже потім інші сусіди підтягнулися. – Якщо затишок і добробут лише у квартирі, а в під’їзді безлад, це лише декорація нормального життя, — підкреслив енергетик.

З деклараціями нормального життя трапляються іноді дивні речі. Згадала у тему чудову людину Олексія Болотова, лауреата трьох державних премій, автора підручників з ядерних технологій, а ще відомого шахіста і садівника. На 81-му році життя Болотов запровадив у кварталі на одній з вулиць «горплощадки» власну програму комунального рятування. Енергійний старий (він щоранку пробігав 10 км) витягнув драбину з льоху, власноруч підрізав комунальні дерева на вулиці, а напередодні зими найняв безхатьків для ремонту ґанків триповерхового будинку, де мешкає. І згодом написав листа директорові свого ЖЕКу, де виклав розрахунки економії бюджетних коштів і подальші вимоги. Недолугий ЖЕК чогось образився і поскаржився владі на самодіяльність (точно було написано – «самоуправство») скандального старого. Так-то історія ця стала відомою. На вулицю до Болотова швидко прибули столичні медіа, довелося ветерану на камеру демонструвати витягання драбини та власноручну стрижку дерев. Все це на фоні отриманої за «комунальний подвиг» міської грамоти та веселої байдужості сусідів у наслідуванні прикладу, до песимізму ветерана додало яскравих деталей. Але ж приклад красномовний. Для нормального життя потрібні прості зручності та гарний краєвид, а не декорації.

Той же Болотов нагадав, як у радянські часи вздовж усієї вулиці Ювілейної (а це, до речі, частина головного шляху обласної влади до місцевої) міжбудинковий безлад був прикритий … довгими постерами з партійними лозунгами. Штук двадцять їх було на кшталт: “Партия – ум, честь и совесть нашей епохи”. Хтось розумний в області здогадався зазирнути за яскравий плакат: «Та приберіть вже цей мотлох!». Наші зрозуміли «в лоба» – прибрали плакати-декорації…

Ще за часів міського голови Василя Швеця у місті започаткували конкурс на найкращий двір або приватне подвір’я. І перемогла в ньому скромна дівчина Олена Сирота, яка на подвір’ї будиночка у приватному секторі по під коксохімічним заводом створила справжнє диво: 200 сортів лілейних, унікальні південні рослини, зокрема, ківі, розкішні троянди. Олена мала першою освітою щось технічне, а згодом закінчила курси ландшафтного дизайну, бо ж тільки-но купили з чоловіком будиночок. Тож на подвір’ї й випробовувала теорію практикою (після перемоги у конкурсі «самодіяльну дизайнерку» запросили власники «Хайдельберг-Цементу» для наведення ладу на території Кам’янської філії цементного холдингу. І було на що глянути). Сусіди Олени тоді здивувалися: як це ми не бачили, не знали? Олена тоді замінила глухий паркан прозорою сіткою, і невеличкий двір став зразком для наслідування та справжнім місцем паломництва квіткарів.

От і перший висновок про декорації корисні: займаються доброустроєм своїм коштом, у свій власний час та на своє задоволення люди небайдужі, які й на роботі були або є активними, скандальними, амбітними. Виключень не знаю.

Інші приклади – їх, на жаль, набагато більше – декорації заради декорацій або сумнівної вигоди. Скажете – не шкідливі, нехай собі люди граються? Ні, почекайте. Зустрічаю не так давно у господарчому магазині швабру декоративну з Петриківським розписом. – Як же ж цю красу бруднити? – А ви на стінку її повісьте, бо ж воно – «красівоє»… На ринку продаються дебелі такі драбини, розмальовані, як цяцьки, та ще й продавчині кажуть: «Зверніть увагу на нову палітру кольорів». А ще є клітки для хом’яків у формі стадіону; бутлі з етикеткою: «Оцет 9%. До річниці Незалежності»; і ледве не придбала набір постільної білизни з гарної тканини та чудовим малюнком. Це так він виглядав складений, але продавчиня, схвалюючи мій вибір, на щастя додала у захваті: «Давайте ще й розгорну, бо там посередині величезний жовтий смайлик!». Я вже мовчу про страхолюдні іграшки з написом-призначенням «антистрес» – найжахливіший – це мозок у сітці: придавиш – він вилізає. Як на мене, такі декорації шкідливі з огляду дурної розтрати коштів та реклами дурнуватого ж смаку.

Смішний випадок з невдалою декорацією-рекламою стався у США. На початку 1980-х років мережа ресторанів швидкого харчування запустила рекламну кампанію свого гамбургера. Вона акцентувала на тому, що, на відміну від бургера в 1/4 фунта компанії-конкурентки, гамбургер ресторанів важив 1/3 фунта і коштував дешевше. Попри це, кампанія провалилася. Пізніше мережа провела дослідження й виявила причину: багато клієнтів просто не розуміли значення дробових чисел. Пропозиція здавалася їм невигідною, тому що 3 менше за 4…

А ще є люди – суцільні декорації, чисто декоративні події – без жодної користі та сенсу. Помічаємо. Робимо висновки.

…Відверто й беззаперечно корисна річ сталася з «можливими декораціями» ПК «Хімік». Ще за мирних часів, навіть до пандемії ковіду, готували тут новорічну казку, і самодіяльні актори показали директорові ПК Анатолію Чайці свою «знахідку»: витягли з якихось підвалів давно забуті народні інструменти: то ж використаймо їх як декорацію. Директор схопився за голову. Дбайливо склав старі інструменти в окрему кімнату, терміново знайшов знавця народної музики Романа Трофименка в місцевому музичному коледжі. Так народився талановитий ансамбль. Декорації, що не збулися, почали реально працювати.