Солодощі, які надихають

Авторка: Ірина Уварова.

О, що з нами роблять солодощі! Згадався отут зовсім випадково показовий епізод в «історії хвороби» знайомої під час пандемії ковіду. Досить відома у місті жінка, — колишній депутат міськради, керівник численного колективу, — захворіла важко. Телефоную провідати: як ти, де зараз? – Щойно виписали з лікарні, — каже. – Там всі люди як люди, лежать під кисневими апаратами, ледве дихають, лише водичку п’ють. А я, мов навіжена: принесіть солоденького, дайте шоколаду! Приносили, давали. Першою виписалася з палати й не схудла ані на грам! – То й скажи своїм солодощам спасибі. Інший випадок стався дома – прийшла у гості однокласниця, з якою не бачилися давно. Завжди пам’ятала, що цукру вона не вживає принципово, але готуючи каву, «на автоматі» додала «білої смерті», не шкодуючи, як собі. Після першого ковтку подруга закотила очі. – Ой, — кажу, — загадала, що тобі не солодке треба, вибач. – Та, ні, — відповідає задумливо-зачаровано, — років з двадцять не пила солодкої кави. Яке ж задоволення!

Зараз у суцільному стресі народ потягнувся до солодощів, немов до кращих антидепресантів. Спостереження суб’єктивні, спеціальної розвідки з цієї тематики не вела, але ближнє і дальнє оточення про солодощі теревенить не менше, ніж про політику, війну, погоду, та відключення електрики. – Що робиш без світла? – Читаю, їм цукерки. І книжки, й шоколад — мабуть, тоннами…

Про лікування солодким не писав лише лінивий. Доведено давно, що той самий шоколад сприяє виробленню ендорфінів – гормонів щастя, сперечатися з цим недоречно. І дивіться при цьому, як розв’язують проблеми вимушені переселенці, створюючи власний бізнес. Доволі значна частка нових малих підприємств – цукерні, кондитерські магазинчики. У Києві Юлія Бойко створила власну цукерню і визнає: «Мене надихають люди та їхні емоції. Адже коли вони бачать мої солодощі, деколи навіть плачуть, але все це емоції радості”. Юлія з перших днів після повномасштабного вторгнення допомагає улюбленою справою. Жінка зі своїми дітьми, зокрема донькою Софією, робить тістечка, влаштовує майстер-класи для діток внутрішньо переміщених осіб та воїнів.

А у Вінниці ветеран війни, сержант-піхотинець Сергій Бондаренко, відновив сімейну справу. Він почав готувати авторські солодощі з меду. Поблизу Бахмута на Донеччині, коли підрозділ Сергія намагався утримати позиції, поряд з їхнім окопом упав ворожий снаряд. Тоді багато побратимів загинули, а чоловіка контузило. Після цього він демобілізувався. Каже: адаптуватися у цивільному житті було важко: “Знайти спільну мову в колективі, якщо це цивільні люди, з ними найважче”. Тож Сергій згадав про сімейний бізнес: занурився у навчання – сам вчиться поратися із пасікою та виготовляти з меду різні корисні смаколики. Нині у виробництві ветерана 10 видів продукції.

Солодощі й війна – окрема тема. На третьому році повномасштабного вторгнення колообіг життєво важливого джерела ендорфінів набув  значних масштабів: на початку солодощами балували військових (ті вже кажуть – перегодували), згодом – тоннами – дітей та сім’ї переселенців, а загалом попит залишається великим. Бо ж – ліки!

Цікаво, що тільки у 1953-му Велика Британія скасувала карткову систему на солодощі, впроваджену під час Другої світової війни. Більшість життєво необхідного продовольства до Великої Британії завозилася ззовні. Тому вистояти у Другій світовій війні мирне населення змогло тільки за суворої карткової системи.«Їжа — боєприпаси війни. Не марнуй її». Це гасло від початку Другої світової війни лунало щодня як мантра з радіоприймачів і кричало з плакатів навіть у найменших містечках Великої Британії.

На початку війни в 1939 році на Туманний Альбіон доправлялися стратегічні обсяги харчів: близько 70% сиру та цукру, майже 80% фруктів і близько 70% злаків та жирів. Цукерок хотілося, та не вистачало аж до 1953 року…

Саме слово «цукерки», виявляється  прийшло з європейського аптекарського жаргону XVI століття. Цим словом, утвореним від латинського confectum («виготовлений»), називалися зацукровані фрукти, які в ті часи вважалися одним з видів ліків.

Цікавий факт: в середньовічній Італії було заведено обсипати молодят дрібними зацукрованими шматочками фруктів, які називалися «конфетті». З плином часу солодощі були замінені на шматочки різноколірного паперу, на які й «перекочувала» ця назва.

Вміст цукру в сучасних цукерках становить близько 70%. Цікавий факт: дослідження американських соціологів показало, що люди, що пригощали своїх колег цукерками, більш успішні в кар’єрному плані, ніж їх «жадібні» конкуренти.

У першій половині XIX століття в Європі навіть найбагатші й знатні дами крали цукерки з різних урочистостей. Це пояснювалося тим, що кондитерських фабрик було мало, цукерки готували домашні кондитери, ревно охороняли свої секрети, тому ці ласощі були буквально на вагу золота.

Виявляється, у шоколадок є своє свято: 11 липня відзначається Всесвітній день шоколаду.

В Європі XVI-XVII століття серед аристократок спостерігалася справжня «Шоколадоманія». Багато хто вважав, що шоколад по-особливому впливає на організм. Іноді на нього списували навіть подружню невірність: відомий випадок, коли придворна дама виправдовувала народження чорношкірої дитини своїм надмірним захопленням шоколадом.

Найбільша коробка цукерок була виготовлена кондитерами з Master Food для міжнародного конкурсу кулінарів. У коробці 2,5 на 1,5 метра знаходилося близько 8 центнерів шоколадних цукерок.

У Бельгії шоколадні цукерки коштують досить недешево: близько 30-35 євро за кілограм. Річ у тому, що майже 90% цих ласощів в країні виробляється вручну за унікальними рецептами — звідси й високі ціни.

Звичайно, якщо є високий попит, має бути відповідна пропозиція. Солодощів у нас вистачає, але, щоби завершити вічнозелену солодку тему, варто відзначити фантазію авторів назв цукерок. «Весняна гостя», «Легкий вітерець», «Молочна хмаринка» (мої улюблені – «Сало в шоколаді»). Або: «Ти – котик», «Я була неправа», «Торба щастя», «Слава ППО». Є унікальні витвори фантазії: «Шалена бджілка», «Кисла п’ятка», «Наглий фрукт», «Шипучі черв’ячки».  Та дайте вже якусь нагороду людям, яке це придумали», – пишуть у відгуках до реклами цукерок «Вгадай-но смак».

…А дійсно – дайте якусь нагороду!