Без світла: уявляю цю картину

Авторка: Ірина Уварова.

Вчора ідемо з роботи додому, і колега, вдивляючись у незвичайну масовість народу на нашій алеї, впевнено каже: світла вдома немає. Мабуть, задіяли сіру зону. – Чому так вирішила? – А глянь, скільки пенсіонерів на вулиці! Безпомилкова прикмета.

Ввечері сиджу, нікого не чіпаю, аж раптом телефонує дещо роздратована знайома (яка, до речі, має на всі випадки життя улюблений вираз: уявляю цю картину). Ну, дещо роздратована – це м’яко сказано, бо ледь стримуючись, знайома питає без привітань та інших формальних ознак виховання: от що ти робиш без світла? Уявляю картину. – Читаю. Зрозуміло, вона не розпитує про літературні вподобання, а відразу ж до справи: як це? – З ліхтариком налобним. – Уявляю картину. А взагалі що робиш? – Та все, за виключенням прання, прасування. Ти ж бачу, не пристосувалася, з чого така «підвищена сердитість»? – Тут онуки погуглили щодо порад, «чим себе зайняти у темряві», сиджу та розбираю. Перше: спорт вдома. Просто у залі на килимку зробіть кілька вправ, краще йогівських. І тут я уявляю картину, як не склавшись у лотоса або жабку, гуркочу головою в сервант! – Та почекай… – Ні, не перебивай. Далі у моєму списку – ванна зі свічками. Мовчи! А ще – гра на музичних інструментах. Уявляєш картину, так і написано: «Щоб не надто дратувати сусідів можна придбати укулеле (і що воно?), піаніно, гітару, сопілку, скрипку. Або ж на крайній випадок – губну гармошку». Далі радять зіграти у хованки, подумати над своїм життям, розповісти онукам страшилки. Уявляєш цю картину? – Цілком, – кажу. Не знаю як з губною гармошкою, а тим більше з укулеле, а подумати над життям, навіть разом зі страшилками буває корисним.

Одну з таких життєвих страшилок згадала зразу ж. Заходжу недавно до господарчого магазину і перше, що впадає в очі – перелякане обличчя продавчині. Бо з іншого боку прилавка дуже старенька, невеличкого зросту, цілком мирного вигляду жіночка, видає такий приблизно монолог: По-перше, покажіть мені найбільшу колбу-розсіювач; по-друге, дайте характеристику ІС-драйверу; по-третє, чи є діапазон напруги 150В-265В? А що таке люмен, знаєте? Бо мені, любенька, треба енергоефективність десь на рівні 92-100 Лм-Вт. І щоби спектральний склад світла, дорогенька, був 3500 Кельвінів… Діалогу немає, бо нещасна любенька і дорогенька продавчиня лише хитає головою та все підкладає акумуляторні ЛЕД-лампи з колбами та люменами.

Повноцінна страшилка? Нє. Це якраз про подумати про життя. Якщо в мирні часи всі у нас традиційно вміли лікувати, навчати та грати у футбол, то тепер народ з повним правом можна вважати досвідченими енергетиками: всі від малого до старого розбираються в групах, зонах, акумуляторах, екофлоу, тарифах, джерелах живлення, рівнях потужності електроприладів тощо.

Не знаю, як у приватному секторі, а у багатоповерхових будинках можна бути цілком поінформованими й без зв’язку. З вулиці у години-Х: за хвилину-дві до за живлення або відключення електрики, завжди хтось свисне-крикне – пішов зворотний відлік, або ще коротше: «Свєта, де ти?».

І типові посміхеньки заповнюють фейсбук (на відміну від деяких форумів у соцмережах). На тлі роздратування, — бо сусіда вже грає на укулеле – насправді, щось без слуху і голосу співає малеча на все горло, пишуть таке, майже типове: «Чекаєш відключення світла, а його немає. І вже сердишся на це. Не попередили, скільки воно ще буде. І що з цим світлом робить, коли воно аж ніяк не планувалося?».

А те ж саме – думати про життя (отут раптом згадався епізод з фільму Шварца «Попелюшка», коли Фаїна Раневська дає завдання падчерці: висадити сорок трояндових кущів, відділити мак від піску та пізнати себе). Позаминулою зимою під час блекауту на зло ворогам взялася в’язати великого пледа (з налобним ліхтариком та під радіоплеєр). Зараз дивлюся на нього, згадую вкладену енергетику під час її відсутності, і на душі якось світлішає. Пережили ж…

А знайома студентка, теж, мабуть, на зло ворогам взяла додаткові курси. – Як вдається? – Стрибаю по групах: у 5 вимкнули – їду до друзів з 3-ї, потім у 1-у, а згодом додому. Ще й корисно спілкуємося. Хоч, звісно, важкувато.

Важкувато всім, зокрема малим підприємствам без генераторів. Поруч з моїм будинком відкрито затишне кафе. Там щойно оголошення вивісили: «Генератора не маємо, але у першу годину без світла пропонуємо морозиво. Трохи підтале, але дуже смачне!». І з’явилися відвідувачі, які саме підталого і чекають.

… От де люди без кінця-краю, вперто й завзято скубуться, то це форуми соцмереж. Причому часто навіть не профільних (вже й військові оглядачі вставляють по-між бойових зведень фрази: «Людоньки, за світло не відповідаємо»). Місцеві скубуться на певних каналах у певний час, як заведено. Одного разу відкрила такий форум, – і швидко-швидко закрила. Бо враження таке, ніби хтось залишив відчиненими двері загальної вбиральні під час здійснення фізіологічних потреб. Ну то, мабуть, саме фізіологічні потреби й надихають на матюччя на всі боки.

… За порадами Гуглу спробувала якось перебирати під час відключення світла речі у шафі (ЛЕД-лампа дозволяла розрізняти кольори, розміри та статеву приналежність одягу). Рекомендації містили такий порядок дій: дістаньте всі речі та киньте просто на підлогу. Всідайтеся посеред них і починайте аналізувати, розкладаючи речі в різні боки. Господи, до розлучення з чоловіком залишався один крок: мого не чіпай, а твого, бачу (уявляю цю картину), вистачить на три армії порятунку. І до речі, де моя стара футболка з написом: «Всі баби, як баби, а моя – богиня!». – Що, зараз у напівтемряві терміново шукати? – Терміново! Бо якраз цю футболку й викину… Ще до того, як дали світло, помирилися. Знайшли іншу футболку – з написом: «Доброго вечора, ми з України!».