Весляр Анатолій Ткачук був першим кам`янчанином, який виступав на Олімпійських іграх

Автор: Віктор Куленко.

Завтра, 26 липня, в Парижі стартують Ігри XXXIII Олімпіади, в якій візьме участь вихованець Кам`янської школи веслування Ігор Трунов. З цього приводу згадаємо далекий 1964 рік. Саме тоді на Олімпійських іграх у Токіо вперше брав участь представник Кам`янського (тоді ще Дніпродзержинська) весляр Анатолій Ткачук. Колишній металург ДМЗ у складі четвірки з кермовим став п’ятим. А на Олімпійських іграх-1972 у Мюнхені наш земляк вже в екіпажі четвірки без керманича посів почесне четверте місце.

Анатолій Петрович Ткачук народився 15 лютого 1937 року у Дніпродзержинську. Працював сталеваром на Дніпровському металургійному заводі. Займався академічним веслуванням у спортивному товаристві “Металург”. Сходинкою його професійного зростання були виступи за Дніпропетровський “Авангард”. Під час служби в армії з 1958 року Анатолій уже захищав честь Центрального спортивного клубу Міністерства оборони та Центрального спортивного клубу Військово-Морського флоту. На цей період молодий весляр вже показав високі результати. Разом із товаришами він переміг у Хенлейнській регаті (неофіційний чемпіонат світу до 1962 року) 1961 та 1962 років (третій раз цей титул дістався А.Ткачуку 1972 р.). У 1964 році чемпіонами СРСР та Європи в четвірці з кермовим (Ц.Юцис) разом з Анатолієм Ткачуком стали Володимир Євсєєв, Борис Кузьмін, Віталій Курдченко. Свій успіх вони повторили 1966 року, але вже з кермовим Анатолієм Лузгіним. З 1965 року заслужений майстер спорту А.П.Ткачук виступив за московський “Спартак”. Ткачук став срібним призером чемпіонату світу (1966) та чемпіонату Європи (1969) у вісімці, переможцем та призером Люцернської регати (1964—1968).

Про те, чому команда радянських веслярів-“академіків” (до складу якої входив і Анатолій Ткачук), якій пророкували олімпійське золото в Токіо, стала лише п’ятою, згадав Олександр Єрмаков у своєму оповіданні “Сльози чоловіка”.

“Ви бачили сльози чоловіка? На мою думку, це часом важко забути. Я досі пам’ятаю, як з’явилися сльози на очах Володимира Євсєєва, загрібного нашої четвірки. Сльози після невдачі — такої образливої, такої несподіваної! Ні, він не плакав. Але, коли цей міцно збитий спортсмен із мужнім обличчям розповідав мені, як усе сталося, в його очах стояли сльози. Очевидно, він хотів би розпочати змагання знову і довести, що його команда сильніша. Але це було неможливо. І з цим не хотілося примиритися…

Цю четвірку було створено незадовго до Олімпіади 1964 року. До неї увійшли спортсмени із різних клубів. А сплав вийшов чудовий: наче хлопці все життя сиділи в одному човні. Хлопці ж ці: три студенти — Анатолій Ткачук, Борис Кузьмін та Віталій Курдченко, інженер Володимир Євсєєв та загрібний Анатолій Лузгін, технік за професією. Команда, якщо можна сказати, “інженерно-технічна”. Тим більше, що хлопці, які сидять у човні попереду Володі, також обрали точні науки.

Команду склали чотири атлети: зріст — за 190, вага — понад 90. Як змахнуть веслами, так човен начебто вилітає з води й кулею летить до фінішу.

У рік Токійської олімпіади ця четвірка перемогла на знаменитій Люцернській регаті та виграла першість Європи. До того ж вона показала ще небачену на цих каналах швидкість, звичайно для четвірок з кермовим. Після цього фахівці вже майже одностайно пророкували дружним, допитливим, привітним хлопцям перше місце на Олімпіаді.

На олімпійських змаганнях з академічного веслування я бачив, як ці прогнози почали збуватися. Наша четвірка легко виграла заїзд у спортсменів Франції, Польщі, Фінляндії, Данії та вийшла у фінал. І раптом команду начебто підмінили. У фіналі вона пройшла дистанцію чомусь дуже слабко. І замість очікуваного першого місця зайняла лише п’яте, пропустивши вперед команди німецьких спортсменів, Італії, Голландії та Франції.

– Чому? Що сталося? — Із цими питаннями я підбіг до Євсєєва.

Засмучений Володя говорить небагатослівно.

Виявилось, що напередодні фіналів захворів Борис Кузьмін. Температура піднялася до сорока. А за правилами не можна замінювати весляра в команді, яка вже вступила у змагання. Хворий Кузьмін сів у човен. Але веслувати довелося вже тільки трьом. Хлопці, звичайно, ні в чому не дорікали Кузьміну. Але всім п’ятьом було дуже важко. Це й розповів мені Євсєєв. Тоді я й побачив сльози на очах чемпіона.

А наступного року в Дуйсбурзі команда відмінних спортсменів — Ткачук, Кузьмін, Курдченко, Євсєєв та керманич Лузгін — впевнено обійшла всіх своїх суперників і вдруге виграла першість континенту”.