Сергій Злючий: «Нас намагаються змусити до капітуляції, але це не має нічого спільного з миром»

Питання про переговорне завершення війни між Україною та Росією турбує багатьох, якщо не всіх, українців. Актуальність питання відображає загострення інформаційно-психологічної і політичної боротьби.

Тож «Пильний погляд» вирішив поговорити з відомими у Кам’янському політиками, активістами, представниками влади та небайдужими мешканцями міста щодо того, якими вони бачать переговори та можливий мир. І сьогодні ми розпочинаємо цю серію інтерв’ю та поговоримо про політику, перемогу та очікуване завершення війни з відомим письменником, громадським діячем та українським націоналістом Сергієм Злючим.

– Як ви ставитеся до умов, які висуває Путін щодо миру з Україною, особливо щодо територіальних компромісів?

– Росіяни не можуть нам ставити умови. Кількість жертв і руйнувань, яких зазнала Україна протягом 11-ти років, не дозволяє навіть думати про капітуляцію. Нас намагаються змусити до капітуляції, але це не має нічого спільного з миром. Не може бути жодних територіальних компромісів. Віддати чотири області? Кров, яку ми пролили, не дозволяє прийняти такі умови. Більшість людей це розуміють, навіть ті, хто надзвичайно втомився від війни.

– Які можуть бути альтернативи цим компромісам?

– Розмірковуючи над альтернативними можливостями припинення війни, я бачу лише серйозну економічну кризу і розвал Росії, які передбачають поглиблені торговельні санкції та фінансові обмеження такі як відключення SWIFT (система міжнародних платежів – прим.ред.). Такі заборони позбавлять державу-агресора можливості керувати будь-якими фінансовими операціями. Проте, російські ЗМІ вважають, що майбутнє визначається не економікою, а ситуацією на фронті.

Окупанти не панькаються, не умовляють. Маєш російський паспорт – вперед, воюй за нове своє отєчєство…

– Як великій масі людей донести, що зараз саме той час коли треба допомагати (насамперед війську). Якщо в 2022 рокі люди кидались на танки з лопатами й коктейлями молотова, то зараз все переростає у невдоволення не тільки до влади, а й до військових. Як переломити цю тенденцію?
– Наразі, ворожими вкидами і ІПСО багато що зроблено для того, щоб породжувати ненависть до влади і військових. Замість того щоб підтримувати і розвивати центри рекрутингу, нинішня влада забирає людей просто на вулицях, а нещодавно прийнятий закон про мобілізацію лише розпалює невдоволення. Для нашого народу таке ставлення неприйнятне.
Часто прокидаюсь з важкими думками, позбутися яких практично неможливо. Досвід окупованих українських територій показує, що ті, хто хотів якось перебути важкі часи і не воювати за Україну, втрачають свої українські документи, отримують окупаційні аусвайси і автоматично потрапляють до лав окупаційного війська. Окупанти не панькаються, не умовляють. Має російський паспорт – вперед, воюй за нове своє отєчєство…

Фронт є фронт і московія завжди вміла зводити лобом до лоба українців.

Зараз мізки людей настільки забиті телемарафоном, московською пропагандою та зростанням тарифів, що все це викликає тільки ненависть до влади. Нині  все частіше відчуваю неприязнь до людей, розмови яких чую в громадському транспорті або просто на вулицях. Я не знаю як людині довести, що своїм «теплим унітазом» ти завдячуєш тому, хто зараз проливає кров за твій «теплий унітаз». Натомість більшість і далі живе, не поспішаючи підтримати своє військо, хоча хлопцям треба допомога. На жаль, вся інформаційна потуга нинішньої влади скерована не на згуртування нації навколо самозахисту від споконвічного ворога, а на переведення уваги суспільства в бік соціальних питань. Цивільне населення якось переживе літо і частину осені, а зима навалиться великими проблемами і холодами.

Страх викликає не сама смерть за Україну, а те, яким чином доводиться латати фронтові діри…

– Які основні проблеми армії ви бачите, і як вони впливають на мотивацію українців йти на фронт?
– Схоже, значну кількість нашого населення представляють боягузи, які будь-яким чином намагаються покинути землю дідів і прадідів на розбій і пограбування російських окупантів. До цього можна додати серйозні проблеми у війську,  де постійно відбуваються дивні зміни у керівництві, що накладається на погане забезпечення технікою, озброєнням і предметами захисту. Це спричиняється до того, що страх викликає не сама смерть за Україну, а те, яким чином доводиться латати фронтові діри.  Ці помітні прогалини у війську не просто віддаляють нас від перемоги, але призводять до того, що люди уникають ставати на свій захист. Немає впевненості, що людина із захворюваннями буде працювати у штабі чи на будівництві укріплень.
Українські військові викликають велику шану за їх героїчні вчинки та силу духу, проте проблеми армії стають все більш очевидними не тільки для військових аналітиків. Важливість цього безпосередньо впливає на результати бойових дій та умови завершення воєнного конфлікту.

– Які ваші думки щодо майбутнього після війни?
– Мене самого непокоять думки про післявоєнне майбутнє: так, чи інакше війна колись закінчиться,  і якщо українцям вдасться відстояти свою державність,  що далі? І мене не полишає думка про можливий внутрішній конфлікт або диктатуру.
Цвіт нації, його пасіонарне ядро гине на фронті, а хто залишається для участі у мирних виборах? Який виборець обиратиме собі нову владу? Відповідь очевидна: переважна більшість це – ухилянти і тилові щури. І невелика частина тих, кому пощастить вижити в боротьбі з окупантами. Дай Боже, щоб серед них були наші патріотичні люди, які зможуть продовжити боротьбу за ті ідеали, за які десятиліттями боролися патріоти і націоналісти. А поки неоліберальна і совкова політика перетворює молодих патріотів на індивідуалістів, які думають лише про себе.

Розмовляла Ольга Конопка.