Завжди цікаво дізнатись про шлях людини, яка досягла в житті якихось успіхів у своїй улюбленій справі. Яким було її дитинство, як ті чи інші події вплинули на її розвиток та подальше життя. Про пошук себе, свого місця у житті, подолання дитячих чи підліткових комплексів, чи установок, а ще про труднощі шляху до омріяної мети та вміння використовувати свої особисті життєві помилки на користь собі «Пильний погляд» поспілкувався з відомим в місті просувачем здорового способу життя (кожного ранку він у парку відпочинку проводить безплатні заняття “Цігун вихідного дня”), першим в Україні майстром спорту міжнародного класу з дисципліни “ушу він чун” Андрієм Шамардіним.
Андрій Шамардін корінний кам’янчанин. Каже, що дуже добре пам’ятає своє дитинство, навіть, з трирічного віку. Мама Надія Лаврентіївна якийсь час працювала кіномеханіком у місцевих кінотеатрах ім. Т.Г.Шевченка, “Слава” та “Родіна”, потім на інших підприємствах міста. Андрій згадує про маму, як про дуже творчу людину, в юності вона займалась співом танцювала в ансамблі «Дніпро». Батько Геннадій Тихонович був «технарем» – працював на ПХЗ, потім на “Азоті” в майстерні точної механіки цеху КВПіА, столяром в Баглійському РВВС.
“Годинниковій механіці його навчив дід. Це у нас сімейне ремесло, — розповідає Андрій. – Пам’ятаю, як тато робив трибки на годинник, випилюючи маленькі зубці, підганяючи їх. Дивишся, а шестерня як рідна. Батько хотів, щоб і я пішов по його стопах, але не став нав’язувати своє бажання. На жаль мама померла в неповних 60 років, а батько дожив до 72-річного віку”.
Перші п’ять років родина жила у дідуся в будинку № 3 по Пильщиківському провулку, де хлопчик пішов у дитсадок на вулиці Колеусівській.
«Щоб мене туди взяли, батько (а він ще був художник-самоучка) запропонував завідувачці, що намалює для дитсадка портрет Леніна. І тато намалював його так точно, що комісія, яка приїжджала з Ленінграда, портрет схвалила із захопленням», – згадує А.Шамардін.
Один епізод зі свого дитинства, який трапився ще в дитячому садку, він вважає дуже знаковим для свого подальшого життя, його наслідки чоловік відчуває на собі досі.
«Одного разу вихователі помітили, що я став призвідником бійки й розповіли батькам. Мама завела мене в роздягальню, присіла біля моєї шафи так, що її очі опинилися на рівні моїх та сказала всього лише одну фразу, але вимовила її дуже твердо: “Син, битися це недобре!”. Тим самим поставила переді мною такий жорсткий бар`єр, що надалі, коли необхідно було дати комусь здачі – я не міг цього зробити. Це тривало протягом дуже багатьох років. І навіть потім, коли я почав займатися єдиноборствами, я відчував до останнього моменту ось цей заслін, як кожух, через який мені було дуже складно пробитися», – розповідає Андрій.
Хлопець одразу сприйняв слова мами як такий важливий закон, який не можна порушити. Саме тому після того випадку просто перестав захищатись. Дівчині, вже в іншому дитсадку, яка вдарила його по обличчю скакалкою тільки і сказав: “Дівчаток бити недобре”, після чого з червоним рубцем відійшов у сторону.
«Саме через цю ситуацію, я надовго розучився захищатися. Мене могли ображати, а я вступав у бійку тільки в самому крайньому випадку, коли вже не міг стримати сліз від образи», – поділився своїми почуттями майстер Шамардін.
Андрій навчався спочатку в СШ №24, потом перейшов до СШ №3. Каже, що коли було цікаво, то вчився дуже легко і на відмінно. Коли інтерес пропадав, міг легко «з’їхати». В школі йому крім географії та історії, подобалися також геометрія та фізика. Вважає, що інтерес до останніх предметів виник завдяки книжкам “Фізика для малюків” й “Геометрія для малюків”, які були в домашній бібліотеці.
«Все залежить від вчителя, наскільки цікаво він може подати інформацію, зацікавити учнів. Коли ти натхненний його предметом, бачиш з яким захопленням він розповідає, неможливо залишитися байдужими. Ти намагаєшся розібратися навіть в тому, що раніше здавалося не цікавим. Я шукав відповіді, як можна використовувати точні науки в житті. А коли почав займатися бойовими мистецтвами, то ці знання, так чи інакше, опосередковано почали проявлятися. Зараз я своїм учням розповідаю про вправи з погляду фізики, механіки, біомеханіки”, – розмірковує Андрій.
У 16-річному обираючи майбутню професію Андрій розмірковував між акторством, спортивним напрямком та …факультетом філософії та психології.
Різними видами спорту хлопець займався з дитинства, а ще відвідував драмгурток при театрі, грав в шкільних п’єсах і постановках.
«Але батьки сказали, те, що я хочу, хліба мені не дасть, і порадили отримати необхідні знання в нашому інституті», – згадує Шамардін.
В результаті після дев’ятого класу Андрій вступив до індустріального технікуму на техніка-електрика. Але за фахом пропрацював рівно стільки, скільки треба виносити дитину, і зрозуміти, що це йому не потрібно. Через тиждень після отримання диплома влаштувався працювати на ДПО “Азот” на синтез аміаку 1-Б. А вже працюючи, вступив на заочне відділення місцевого університету, де провчившись один курс, зрозумів, що електропривод це не те, чим хотів би займатись.
Далі була робота на різних промислових підприємствах міста. Після скорочення на одному з них, Шамардіну прийшлось опанувати зовсім нову для себе професію – продавця кави на ринку.
“Але ж продавець з мене не дуже, та вижити допомогла любов до театру, — згадує Андрій. – Я не пропонував купити, а читав вірші, придумані на ходу, пародіював відомих особистостей, говорив голосами Брежнєва, Горбачова, Жириновського”.
Плавання, легка атлетика, дзюдо, а вже потім ушу – самий такий спортивний шлях довелось пройти Шамардіну, щоб дістатись до саме свого.
«Мені з першого класу хотілось займатися єдиноборствами. Одні з улюблених фільмів були “Не бійся, я з тобою” і “Пірати XX століття”. А ще я любив парад на 9 травня, тому що виступали десантники. Я псував зошити, розрізаючи їх на маленькі блокнотики, куди записував придумані мною прийоми», – згадує майстер.
Тож коли приятель Костя Анісімов, з яким жили в одному домі та разом ходили на дзюдо, в 1988 році привів Андрія в секцію ушу в ФОК на ДДРЕС до тренера Володимира Дмитровича Сердюка, Шамардін й не знав, що там викладали спортивне ушу.
«Це звичайно хороший вид спорту, але не східне єдиноборство. Мене, як багатьох тоді пацанів, підкорив Брюс Лі. Під його впливом я не тільки почав розвиватися, а пішов далі. Мене стало цікавити все, що було пов’язано з цією особистістю. Я вирішив, щоб зрозуміти його результат, необхідно пройти його шлях. І тоді у мене буде свій результат. Мені не потрібно бути другим Брюсом Лі”, – ділиться спогадами Андрій.
Після розвалу СРСР розвалилися і групи ушу. Хлопці, які тренувались разом з Андрієм, пішли хто у тхеквондо, хто в карате. Шамардін же вважав, що на хорошій базі, отриманій за ці роки, можна було вибудувати свою методику й він категорично не захотів переходити в інші види єдиноборств.
“Я люблю всі бойові мистецтва, але знаю, що мене найбільше приваблює «ушу він чун». Своєю спрямованістю, тим як пропонується вирішувати конфлікт як такий. Своїм принципам, які дуже перегукується з концепцією дестреза (іспанське фехтування). Його концепція виходить за рамки просто фізичного протистояння. Це концепція взаємодії з багатьма аспектами життя — філософії, науки перемагати й взаємодіяти», – говорить майстер.
Згодом в нього з’явилася група однодумців, хлопців, яких він почав тренувати. Андрій скуповував видання про бойові мистецтва. Вдома розбирався прискіпливо, заносячи в окремий зошит нові прийоми. Захопився роботою в рингу Мохамеда Алі, Майка Тайсона.
«І Лі й Тайсон не були від природи вродженими бійцями, вони себе таким зробили, трансформувалися. У мене в дитинстві було багато проблем зі здоров’ям, плюс установка, яку створила мама. Вона стала причиною ряду комплексів. У 13 років мені взагалі заборонили займатися бойовими мистецтвами, тому що загрожував інсульт після найсильнішого струсу мозку. І той діагноз, встановлений лікарями не залишав простору для дій. Мама писала розписку, що бере на себе всі наслідки, якщо щось зі мною трапиться на заняттях ушу. Я шукав спосіб ведення двобою так, щоб не підставляти противнику травмовану голову. Банальний розмін ударами я не вважав мистецтвом, тому шукав шляхи. Все що робив Брюс Лі я намагався протестувати в спортзалі, який був моєю лабораторією. Це мене рятувало при малому зрості й вазі 63 кг в поєдинках з суперниками важче кілограмів на 30-50″ – розповідає про своє захоплення А.Шамардін.
Після декількох спроб тренувати своїх підопічних в шкільних спортзалах, які періодично приходилось в силу різних причин залишати, Андрій якось вирішив ризикнути та погодитись на пропозицію оренди залу. Вліз в борги на 70 тисяч гривень, завіз в зал обладнання. Мріяв організувати федерацію, але відкрив Центр бойових мистецтв “Спарта”. Каже, що назва ніякого відношення до давньогрецької Спарті не має. Це ім’я загальне — вимоги, дисципліна, підхід до роботи. Як розповідає майстер, він завжди вважав, що дисципліна повинна стояти попереду всього іншого. Спочатку займатися в «Спарті” почали всього чотири вихованці — двоє дітей Андрія і два їхніх однокласники. Зараз в Центрі тренується близько 60 спортсменів.
А, але ж повернемось трохи назад. Поступово Кам`янська “Спарта” стала виходити на міжнародний рівень. Прорив за кордон стався у 2017 році, коли в Грузії проходив другий чемпіонат Європи.
Як розповів Андрій, найскладнішим виявилося знайти гроші на поїздку. Потім підтягнувся цілий клубок проблем. Знов спортсмени залишились без залу, та тренування й підготовка до змагань проходили вдома у Шамардіна. Й потім була ще низка різних бар’єрів, яки прийшлось обходити, навіть перед самим виступом з’ясувалось, що форма наших бійців не відповідала правилам змагань, то ж тренер просто попросив у когось в залі її позичити. Але ж всі перешкоди вдалось подолати та на тому чемпіонаті у Грузії кам’янчанка Аня Шамардіна нокаутом завершила всі бої й стала чемпіонкою Європи, Микита Синявський завоював “срібло”, а Богдан Варяниця отримав бронзову медаль.
В грудні 2023 року в Кумбургазі (Туреччина) відбувся чемпіонат Європи з традиційного ушу. За підсумками змагань, Андрій Шамардін став абсолютним чемпіоном Старого Світу. Спортсмен відзначився найвищими нагородами в трьох видах програми змагань, в яких був заявлений — традиційні комплекси без зброї (кулак) та два виступи зі зброєю. У травні цього року йому надано звання “Майстер спорту України міжнародного класу”. Андрій Шамардін перший в Україні отримав таке почесне звання з дисципліни “ушу він чун”.
“Мені цікавий воркаут. Ходжу підтягуватися, підтримуючи форму. Можу віджатися від підлоги до сотні разів, підтягнутися на перекладині раз 15, – ділитися Андрій. – Я із задоволенням дивлюся бокс, мені подобається боротьба, гімнастика, акробатика, танці, як спортивні, так і вуличні. Я танцював і зараз танцюю. Вважаю танці близьким до бойового мистецтва. Хоча не зовсім розумію контемпорарі та модерн. Знаю напам’ять практично всі пісні Віктора Цоя. Вони мене мотивують. Люблю пісні Висоцького, не всі, а лише про дружбу”, – розповідає майстер.
Ще одне його захоплення – читання.
“Багато книг для мене були рольовою моделлю. Це книги Дюма, Берроуза, Хаггарда, Купера, Фідлера, Ієроніма Санчеса де Каранзи, — говорить Шамардін. – Я читаю Шекспіра, Гоголя, подобається поезія Єсеніна. А ще обожнюю історії про людей, які зробили самих себе. Наприклад, книги про боксерів “Останній раунд”, “Сталева воля”.
“У побуті я дуже невибагливий, можу обійтися мінімумом речей, — розповідає про себе тренер. – І у мене практично відсутня нетерпимість. Є речі, які мені не подобаються і я можу їх різко обговорювати. Але я схильний шукати помилки, перш за все в собі. Займатися самоїдством. І по можливості знайти пояснення вчинкам інших людей. Я сангвінік з меланхолійним ухилом. У мене в цьому відношенні стійка психіка, я не схильний до таких перепадів настрою. Вважаю, що я не зовсім типовий Водолій. Я вірю в те, що безумовно є якесь визначення долі, але на рівні лабіринтів. Мій сьогоднішній вибір відкриває переді мною умовно три двері. І від того, які двері я виберу, далі буде складатися ланцюжок розвитку якихось подій. Вони для мене зумовлені цим лабіринтом, але не визначають який вибір я зроблю”, – ділиться самоаналізом Андрій.
З Оксаною, майбутньою дружиною, Андрій познайомився в Кирилівці.
“Варто було їхати на море, щоб там познайомитися з дівчиною зі свого міста, — жартівливо каже А.Шамардін. – У нас з’явилася взаємна симпатія, зав’язались відносини. Ми разом займалися танцями у Миколи Ільіча Дрьоміна. Весілля зіграли 29 серпня 1998 року в ресторані “Наташа”. І донька Анна, і син Богдан за гороскопом Скорпіони. Дуже приємно, що діти йдуть по моїх слідах. Це їх вибір. Анна, як і Богдан кандидати в майстри спорту, мають титули чемпіонів України, світу та Європи”.
Майстер каже, що дуже хоче реставрувати сучасну версію «вин чун» та створити в Україні стійку, хорошу команду з сильною школою та функціональною методикою. Це повинна бути конкурентна основа, яка зможе гідно представляти Україну на міжнародних змаганнях.
«Багато дітей, які займаються у мене, ростуть без батьків. Вважаю, що хтось повинен дати їм приклад сили, мужності та патріотизму. Те чим я займаюся — це внесок в розвиток моєї держави”, – резюмує свою розповідь Андрій Шамардін.
Досьє
Шамардін Андрій Геннадійович — керівник Кам’янського осередку Української федерації ушу та міської громадської організації “Центр бойових мистецтв “Спарта”, тренер з «ушу він чун» в ліцеї №5 імені Галини Романової.
Народився – 24 січня 1975 року.
Чемпіон світу з «він чун» (2018), срібний призер чемпіонатів світу (2017, 2019).
Абсолютний чемпіон Європи з традиційного ушу (2023).
Підготував Віктор Куленко.
Автор: Віктор Куленко. Вихованці Кам'янської ДЮСШ №5 Макар Янтков та Вікторія Филипенко зробити свій внесок в…
Кривий Ріг сьогодні схиляє голову в пам’ять про чотирьох своїх мешканців, чиї життя забрали російські…
В Кам'янському у середу, 24 червня, у зв'язку з виконанням профілактичних робіт відбудеться тимчасове припинення…
Поліційні Кам'янському районі розшукують 15-річну Кароліну Очеретюк. 23 червня до поліції звернулася бабуся дівчини та…
Родини загиблих героїв та ветеранів з Кам'янського в черговий раз відвідали Дніпропетровську обласну клінічну лікарню…
В Кам'янському у Південному відділі Центру надання соціальних послуг провели захід «Спортивна молодість душі», присвячений…
This website uses cookies.