Роздуми з фронту

Проблеми армії і підтримка цивільних: Олександр Залевський про реалії війни

Багато кам’янчан пам’ятають і знають Олександра Залевського як політика ще з часів, коли він працював секретарем міськради. Завжди був інтелігентним, витриманим та конструктивним, що сильно відрізняло його від деяких інших колег по депутатському корпусу. З перших днів війни колишній політик став воїном і боронить Україну. В ексклюзивному інтерв’ю він розповідає про свій вибір піти до лав військових, труднощі адаптації до бойових умов, проблеми армії та важливість підтримки з боку цивільних. Залевський також ділиться думками про перенесення виборів, боротьбу з корупцією і майбутнє України після війни. Цей глибокий і відвертий діалог відкриває нові грані відомого політичного діяча та дає змогу краще зрозуміти реалії, з якими стикаються наші захисники.

Між цивільним та військовим світами

– Ви досить відомий у нашому місті (і не тільки) як політичний діяч, націоналіст. Наразі ви захищаєте свою країну. Які фактори вплинули на ваше рішення піти до війська, і чи не жалкуєте ви про це?

– Які можуть бути фактори, коли треба було йти? Ми з моєю дружиною Оленкою сіли ввечері і вона мене підтримала. Єдине, що я обирав між ЗСУ та ТРО, але мій побратим Кропотов Дмитро йшов до ТРО, тож ми пішли разом. Тому вибору фактично не було. Я не жалкую, я б не зміг вчинити інакше.

– Чи є щось спільне у вашій політичній кар’єрі та військовій службі? Як політична діяльність підготувала вас до викликів, з якими ви стикаєтеся на війні?

– Гадаю, що ніяк не підготувала. Військове життя зовсім інше, його ні з чим порівнювати. Це кардинально різні умови. Удома ти вільний у своєму виборі, в цивільному житті більше прав. У військовому житті, після прийняття присяги, твій вибір обмежений статутом.

– Ви справляєте враження досить спокійної, врівноваженої та інтелігентної особистості. Як така людина знайшла себе у війську, де не лише існують важкі умови, а й життя бійця – це “одна бойова одиниця”?

– Все залежить від ситуацій. Були моменти, коли доводилося сильно конфліктувати, відстоюючи свою позицію. Мені дуже пощастило з колективом, який у мене склався за ці два з половиною роки війни. Переважна більшість моїх побратимів – добровольці. Звичайно, за цей час відбулися зміни в колективі через втрати, але мені приємно, що знайшов людей, які дійсно прийшли з необхідністю захищати свій дім. У нас служать і кілька чоловіків пенсійного віку зі силових відомств, колишні поліціянти. Це полковники колишньої міліції та багато інших, чиї звання не переносяться на військові, і вони прийшли рядовими. Незважаючи на те, що ці люди пенсійного віку і завершили свою службову кар’єру, зараз будують нову з нуля вже на війні.

Армія – це не взірець, а зріз суспільства. У цивільному житті нас оточують різні люди, так само і в військовому житті. Не треба ідеалізувати армію, але все ж ці люди стоять на захисті. Все так само, як і тут: хтось має сміливість піти у військо, а хтось лише даремно ризикує своїм життям, перепливаючи Тису, аби уникнути допомоги своїй родині чи державі.

– Які основні проблеми армії ви бачите, і як вони впливають на мотивацію українців йти на фронт?

– На відміну від початку війни, коли цивільні активно підтримували армію, тепер ми спостерігаємо деяке зниження цієї підтримки. Багато людей звикли до нових реалій, це впливає на рівень донатів, про що відзначають волонтери. Таке зменшення підтримки відчувається і військовими, створюючи певний дисонанс порівняно з тим, як бійців підтримували на початку.

Сьогодні забезпечення армії (одяг, індивідуальний захист, їжа) є, але існують інші проблеми, такі як психологічна і моральна підтримка. Більшість військових відчуває значний дисонанс між цивільним життям та умовами служби. Можливо, необхідно розглянути питання демобілізації, оскільки для багатьох військових служба стала важким випробуванням через постійне віддалення від родини, стрес та небезпеку для життя, що сильно впливає на моральний стан.

Хотілося б розуміти, що означає “до переможного кінця”. Ці питання хвилюють військових і їх потрібно обговорювати. Ми готові стояти до кінця, до виснаження наших можливостей і підтримки. Проблеми є, але їх значна частина знаходиться в головах людей (цивільних), а не лише в умовах служби.

Про компроміси, переговори та цінності

– Як капітан, як ви оцінюєте рівень моральної та бойової готовності своїх побратимів? Що найбільше на це впливає, а що обурює?

– Якщо відверто, відчувається контраст між життям на фронті та життям у довгоочікуваній відпустці. Немає відчуття, що все робиться для перемоги і що всі працюють на неї. Спочатку війни таких думок не було, але я все одно не жалкую про свій вибір, він був свідомим. Сподіваюсь, що ті, хто йде у військо зараз, роблять це свідомо та з надією на найшвидшу перемогу. Проте перемога – це поняття, яке кожен розуміє по-своєму. На початку війни перемога для людей означала втримати хоча б якісь позиції, навіть своє місто. Я дуже нервував через родину. Зараз ми розуміємо, що Україна буде. Свідома частина людей має впевненість у перемозі, але в перші кілька днів жодна країна світу не поставила б на це. Зараз є впевненість, інше питання – “в яких кордонах?”. Повернути території 1991 року є ідеальним варіантом, але це вимагатиме не тільки великої кількості зброї чи грошей, а й безмежної кількості життів. Кожен має себе запитати, чи готові вони до цього. Бо “диванні критики”, які виступають за відмову від будь-яких поступок, не можуть радити. Для військових це питання також залишається актуальним. Ми, українці, так побудовані, що завжди вимагаємо більшого, але в реаліях все залежить не тільки від нас.

– Як ваше військове оточення сприймає ситуацію з переговорами? Чи є настрій, що треба боротися до кінця (до останнього українця)? Чи, можливо, є місце для компромісів?

– Поки що кожна сторона стоїть на своїх умовах, але будь-яка війна врешті-решт закінчується переговорами. Кожен сам має відповісти на запитання: “Що для нього перемога?”. Компроміси будуть з нашого боку, бо не все залежить від нас. Наразі ми дуже залежимо від допомоги наших партнерів. Пів року жорсткої оборони, нестачі зброї та захисту дають цим компромісам більше можливостей.

Україна буде – це вже перемога. Треба зробити усе можливе, щоб максимально зберегти свою територію, наскільки це залежить від України. Важливо робити все для цього. З часом ми змінюємо свою позицію. Наприклад, порівняйте перші дні війни та ситуацію через два з половиною роки. На початку ми готувалися до партизанської війни і якось відстоювати свої міста. Потім, після розуміння того, що ми вистояли і Україна все ж таки буде, змінилися очікування. Кожен період часу ці очікування змінюються з урахуванням реалій.

Наша перемога закладається не тільки кордонами, а й роллю Росії у світі. Цю роль треба максимально зменшити. Треба ослабити Росію до такого стану, щоб вона займалася своїми внутрішніми проблемами, а не лізла у зовнішню політику. Також цей час треба використовувати для посилення своєї оборони та міцності, щоб було розуміння, що напад на Україну дорівнює приреченню ворога.

– Як зберегти внутрішню людську цінність у таких умовах?

– Немає універсального рецепту, кожен знаходить свій шлях. Кожен має свою межу витривалості. Хочу процитувати свого побратима: “Для військових є окрема глава в кримінальному кодексі за порушення військової дисципліни з досить жорсткими покараннями.” Хоча ці люди стоять на захисті, вони можуть не витримати і їх внутрішня межа може бути порушена. “А для тих, хто не захищає, навіть немає кримінального покарання – просто штраф.” Тепер не можна порушувати права цивільних, але права військових часто забувають.

Зберігати людську цінність можна завдяки психологічній підтримці. Це важливо як для військових, так і для цивільних, які готуються до можливого вступу до армії. Психологи допомагають впоратися зі стресом і зберегти внутрішню рівновагу в таких важких умовах.

– Як донести великій масі людей, що саме зараз той час, коли потрібно допомагати, насамперед війську?

– Це питання вимагає комплексного підходу. Державна система та інституції мають активно працювати над інформаційною кампанією, щоб пояснити людям, чому їхня допомога важлива зараз. Крім того, необхідно вжити жорсткі заходи по виявленню та нейтралізації диверсантів, щоб запобігти розповсюдженню ворожої пропаганди та дезінформації.

Ми або воюємо, або ні. Якщо в нашій країні триває війна, усі державні механізми мають бути налаштовані на війну і перемогу. Важливо, щоб суспільство розуміло, що підтримка військових – це не просто патріотичний обов’язок, а критично важлива частина нашої загальної боротьби за виживання і перемогу.

Політика під час війни

– Якою є політика в країні зараз і якою вона має бути?

– На сьогоднішній день я не хочу критикувати. Ми маємо ту владу, яку обрали, і важко сказати, де б ми були зараз, якби ситуація була іншою.

Важливо, щоб державні органи активно боролися з провокативними коментарями та відео, які шкодять країні, і забезпечували відповідальність за такі дії. Не може бути двох думок щодо того, що потрібно робити для перемоги. Загравання з виборцями під час війни неприпустиме. Державні інституції мають виконувати свої функції і не займатися популізмом.

Сьогодні необхідна цензура для обмеження пропаганди ворога, яка розповсюджується через соціальні мережі та через зрадників, що здають військові позиції. Свобода вибору не повинна дозволяти ухилення від служби у військових, як це можливо у цивільних осіб. Державні інституції повинні диктувати правила і обмеження, як у будь-якій демократичній країні, але з урахуванням специфіки війни і необхідності досягнення перемоги. До таких жорстких дій слід віднести: боротьбу з ухиленням від служби (обмеження вільного пересування), боротьбу з корупцією, особливо у військовому секторі.

Кожен повинен ставити питання: “Чи сприяють мої дії перемозі країни?” Це стосується всього, що ми робимо або не робимо, і навіть того, що поширюємо в соціальних мережах. Конструктивна критика влади важлива для її поліпшення, але трансляція російського інформаційного впливу може призвести до катастрофічних наслідків.

– Чи правильно, на вашу думку, перенести вибори на невизначений час, і що це означає для політичної ситуації в Україні?

– Згідно з Конституцією, під час воєнного стану вибори не проводяться. Це питання не підлягає розгляду. Будь-які дебати з цієї теми треба заборонити. Сам факт обговорення є неприпустимим.

– Поділіться особистими думками щодо майбутнього після війни.

– Я сподіваюся, що наша країна стане членом НАТО, що дозволить нам забезпечити надійну безпеку та стабільність. Вірю, що обіцянки щодо відновлення країни будуть виконані, і ми зможемо поступово подолати проблеми корупції. Бажаю, щоб Україна мала постійну боєздатну армію, яка викликатиме страх ворогів, а напад на наші кордони був неприпустимим, які б на той час вони не були.

Розмовляла Ольга Конопко.