Геннадій Литовченко — найтитулованіший футболіст з Кам`янського на прізвисько «Біба»

Напередодні Дня народження Кам’янського продовжуємо згадувати легендарних особистостей, які народились та починали свою кар’єру в нашому місті. 11 вересня виповнився 61 рік відомому футболісту — віцечемпіону Європи, учаснику фінальних турнірів двох чемпіонатів світу, дворазовому чемпіону СРСР, володарю кубкових призів СРСР та Греції Геннадію Володимировичу Литовченку. Про спортивні успіхи нашого земляка, розвиток його кар’єри тощо – було написано дуже багато, але цікаво було дізнатись про дитинство відомого футболіста, яке пройшло в Дніпродзержинську, бо насправді футбольне майбутнє чемпіона народжувалось саме на одному з дворових майданчиків нашого міста. Про те, чому малого Генку місцеві прозвали «Бібою», якою була його перша нагорода та, як п`ятирічний хлопчисько «возив» по всьому полю старшаків – «Пильному погляду» розповіли сусіди по будинку, в якому пройшло дитинство відомого футболіста.

Чому «Біба»?

Маленький Гена Литовченко з батьками та старшою сестрою жили у квартирі №22 на четвертому поверсі будинку №10 по вулиці Галини Романової. Поверхом вище мешкав відомий волейболіст Олександр Тимохін. Серед сусідів по дому також були Сергій Черняков, брати Заплавні, Анатолій та Сергій, які захоплювалися футболом.

“Батько Генки, електрик мартена №2 дядько Вова, мама Віра, швачка фабрики ім. Чубаря та сестра Валентина жили за ущільненням у двокімнатній квартирі з ще однією сім’єю з чотирьох осіб. Пам’ятаю Гену ще маленьким хлопчиком, — згадує його друг дитинства Анатолій Заплавний. – З трьох років він не розлучався з м’ячем ні в спеку, ні в холод… З нами в будинку жив машиніст теплотяга дядько Женя Маликов, який колись грав у команді “Прометей”. Він дружив із батьком Генки та частенько дарував його синові м’ячі. Федір Худович із сусіднього будинку по вулиці Сачка, якого всі називали “Чайник”, запропонував якось випробувати один з тих м’ячів. Генку поставив у імпровізовані ворота, позаду яких паркан відділяв двір від медучилища (зараз там гаражі), а сам пробивав пенальті. І от після сильного удару, м’яч попав по животу шестирічному воротареві, збивши «дихалку». Малий впав, але не плакав, а мужньо перетерпів. Переляканий до смерті Федір видавив із себе лише одне слово “Біба” (Андрій Біба виділявся на той час своєю грою в київському “Динамо”). З того часу до Генки приклеїлось призвістко “Біба”. Скрізь його називали “Литова”, а для нас він був “Біба”.

Гена завжди намагався грати у лінії нападу. Якось він попросив мене намалювати йому на футболці одинадцятий номер. Я зобразив половою фарбою дві великі бордові одиниці. Гена дуже хвалився цією футболкою, а я після багатьох років пишаюся, що виріс разом з уславленим футболістом”.

Перша офіційна нагорода

12 вересня 1968 року дитяча футбольна команда “Арсенал” посіла перше місце у спартакіаді “Юність” середньої вікової групи серед ЖЕКів Заводського району міста Дніпродзержинська. У її складі грав і п’ятирічний Гена Литовченко.

“Коли у фіналі, який проходив на стадіоні “Будівельник”, наша команда вже вигравала у “Буревісника” 3:0, за кілька хвилин до фінального свистка тренер Мойсей Михайлович Геллерман випустив Гену Литовченка, — згадує капітан команди Анатолій Заплавний. – У матчі два голи забив мій брат, один м’яч на свій рахунок записав Олександр Білоус. Батько сплакнув, коли Генку нагородили грамотою. Але водночас йому і мамі тоді й на думку не спадало, що футболом можна заробляти на життя “.

Згадує Сергій Заплавний, колишній гравець команди “Металург”: “Я із Сашком Климовичем (свого часу гравець дубля “Дніпра”) привели семирічного Гену на стадіон “Перемога” на перегляд до Івана Михайловича Єрохіна. Він його відразу взяв. Але після кількох тренувань сказав: “Роботяга. Але прямолінійний”. На тренуваннях Іван Михайлович відпрацьовуючи з хлопцями точність і силу удару, ставив вгору ногами лаву, а гравці повинні були посилати м’яч на такій висоті, щоб він застряг у цій лавці. Ми ж поставили у дворі стійки й стали тренувати Генку техніці ведення м’яча. Тягали за собою на різні шкільні  та дворові спортивні майданчики. Якось прийшли з ним на стадіон п’ятої школи, де грали дорослі спортсмени Юрій Гітін, Василь Солнцев та інші футбольні авторитети міста. Ті здивувалися, навіщо притягли дитину. Але коли Генка став “возити” їх по всьому полю, старшаки стали ставитись до нього з повагою. Поступово Литовченко навчився майстерності володіння м’ячем. Я змушував  Гену бити по м’ячу зовнішньою стороною стопи, пам’ятаючи настанови тренера, що це найсильніший удар”.

Тренування «до сьомого поту» стали кроком у професійний спорт. Не дарма у подальшій зірковій кар’єрі півзахисника Геннадія Литовченка відрізняла висока культура пасу та особливо фірмовий удар.

Мама, Віра Михайлівна, згадувала, що Гена з дитинства не розлучався з м’ячем: “Тільки почав ходити, а вже за м’ячем тягнувся. Був у нас вдома кольоровий гумовий м’ячик, то він його з рук не випускав. Він на всіх фотографіях з м’ячем: і в яслах, і в дитячому садку, і в піонерському таборі. Ми з батьком не здивувалися, коли він, першокласник, записався до футбольної школи. Досі пам’ятаю його заяву, написану величезними друкованими літерами”.

Мета – стати знаментим футболістом

У 1976 році Геннадія Литовченка у 13-річному віці запросили до обласного центру, в створений роком раніше “Дніпро-75”, де він п’ять років займався в Ігоря Леонтійовича Вєтрогонова. Друзів, сусідів та знайомих вражали наполегливість та працелюбність Геннадія. Заради футболу він щодня зі шкільного віку долав великі відстані на міжміській електричці.

“Я працював до армії на БЗКВОіТі, — згадує Сергій Заплавний. – О 5:30 ранку виходив на роботу. Одночасно зі мною йшов на електричку й Гена, який майже щодня їздив до Дніпропетровська на тренування. Потім школа, група подовженого дня, після якої знову слідувало тренування. Мету переслідував одну — стати знаменитим футболістом. І він ним став. Якби не наполегливість, невідомо як би склалася подальша кар’єра Геннадія Володимировича Литовченка. Ми пишаємося тим, що найкращий гравець СРСР, срібний призер чемпіонату Європи жив із нами в одному будинку, грав в одній дитячій команді”.

Довідка:

У 1980 році Геннадія Литовченка запросили до збірної СРСР та основного складу “Дніпра”. У 1983 разом із командою він став чемпіоном країни, а наступного року був визнаний найкращим футболістом СРСР. У 1987 завоював срібні медалі чемпіонату, а також “бронзу” (1984, 1985). Чотири роки носив капітанську пов`язку “Дніпра”. Потім перейшов до київського “Динамо”, де протягом трьох сезонів стабільно був основним гравцем команди. За цей час завоював повний комплект нагород чемпіонатів країни та став володарем Кубка СРСР. У 1990 році, за протекцією Олега Блохіна, поїхав грати в грецький “Олімпіакос”, де завоював срібну та бронзову медалі, а також став володарем Кубка Греції. У його кар’єрі були також виступи за австрійську “Адміра Ваккер”, кіпрський клуб АЕЛ (Лімасол), українські “Бориспіль”, “Чорноморець”. За збірну СРСР Геннадій Литовченко зіграв 57 матчів, забив 14 голів. За олімпійську збірну СРСР зіграв два матчі. Став срібним призером чемпіонату Європи 1988 року. За збірну України наш земляк зіграв чотири матчі. А у сезоні 1995/96 рр. Геннадій Литовченко завершив кар’єру гравця.

З 1996 він перейшов на тренерську роботу. Працював у ЦСКА (Київ), “Кривбасі”, “Металісті”, ФК “Харків”, “Динамо-2” (Київ), київській “Оболоні” і донецькому “Олімпіку”. На початку 2010-х років входив до тренерського штабу збірної України.

Підготував Віктор Куленко.