Прагнення до ідеальності у всьому може завести у глухий кут: як дозволити собі не лізти на найвищу гору

“…Моїй донці 10, вона, здається, з самого малечку такою не була, але у школі  дуже змінилась. Вона прагне у всьому бути першою. Коли задають вивчити вірш – вона вивчає два, так само з текстами з англійської. Якщо є якість додаткові завдання – вона береться зробити їх всі. До школи вона приходить раніше за всіх, за уроками сидить до ночі, бо все хоче виконати якнайкраще. Уявить собі, що в неї ще є спорт, танці та театральна студія, де вона теж у лідерах. Та якщо в неї щось не виходить, а втома дає про себе знати, вона просто впадає в такий стан – ні з ким не говорить, просто дивиться у стелю. А потім все починається знов…». Знайома історія? Тож таке трапляється не тільки з дітьми, а й з дорослими. А якщо в родині два покоління таких людей – уявіть собі, чим все може закінчитись. Таких людей називають перфекціоністами, вони прагнуть бути ідеальним завжди та в усьому. Але така гіпердосконалість у всьому може як призвести до видатних результатів, так й стати причиною психічних розладів на кшталт депресії.

Чому «достатньо гарне» іноді краще «ідеального»

Перфекціонізм – це психологічна характеристика притаманна особі, яка в усьому прагне до ідеалу й дуже важко сприймає найменші недоліки та критику.

Як зазначає психотерапевтка Альона Шостак, особа-перфекціоніст завжди прагне бути найкращою, ідеальною, досконалою. При цьому людина з перфекціонізмом не помічає власних досягнень, багато себе знецінює, критикує й прокрастинує.

Перфекціоніста можна впізнати за такими ознаками:

• Зависокі стандарти до себе та інших – людина прагне й вимагає бездоганності від себе й, відповідно, переносить цю вимогу на своє оточення.
• Акуратність та обережність – людина надає велике значення тому, щоб ідеально виглядати, рухатися, слідувати правилам. Часто перфекціоністи є авторами правил, яким мають відповідати самі та яким мають слідувати інші, адже тільки так можна наблизитися до поставленої планки.
• Невпевненість в собі або низька самооцінка – через недостатність любові до себе та прийняття людина намагається бути ідеальною, щоб перекрити своїми «бездоганними» вчинками та досягненнями свої недоліки.
• Амбітність – надзвичайна жага безупинного розвитку та досягнень може сприяти розвитку перфекціонізму, адже щоб досягнути гарних результатів, треба бути кращим за інших.
• Схильність ідеалізувати світ – маючи в голові ілюзорне уявлення про «ідеальний світ», людина з перфекціонізмом прагне жити в нафантазованій реальності, роблячи для цього все та навіть більше.

«Коріння перфекціонізму завжди індивідуальні й походять з історії зростання людини. Наприклад, коли від дитини вимагали найкращих результатів, критикували її та порівнювали з іншими, в дорослому віці ця людина житиме зі сформованою думкою, що вона має бути найкращою, щоб її любили та приймали», – розповіла Альона Шостак. Таким чином перфекціонізм у дітей часто переноситься у дорослий вік, коли людина продовжує робити все можливе якнайкраще, щоб отримати схвалення.

Про мінуси та плюси

Як зазначають психотерапевти, перфекціонізм все ж таки може бути нормальним. За словами Альони Шостак, прагнення якісно виконувати свою роботу, бажати високих результатів й при цьому не занепадати у випадку невдачі – це здорове відношення до життя та прояв здорового перфекціонізму.

Зараз суспільство схвалює бажання бути ідеальними – на роботі, в стосунках, зовнішньо, у соціальних відносинах та з самими собою – й заохочує робити для цього більше, ніж достатньо. Коли людина в прагненні бути ідеальною дає собі можливість видохнути й зупинитися, можна стверджувати про здоровий рівень перфекціонізму. Коли ж одержимість прагненням до ідеалу поглинає весь час та думки, перфекціонізм є невротичним і тоді вже розглядається перфекціонізм, як психологічна проблема.Невротичний перфекціонізм знижує якість життя, стає причиною проблем на роботі та в житті, сприяє знеціненню себе.

Невротичний перфекціонізм можна виявити за такими ознаками: 

• Постійне почуття тривоги
• Постійна потреба в схваленні
• Синдром самозванця – постійні думки, що зробленого недостатньо, а наявні досягнення є вдачею, а не результатом праці
• Зниження мотивації працювати або розвиток невротичного трудоголізму. Через думку «або ідеально, або ніяк» виникають дві полярні поведінки: складно робити хоча б щось через страх помилитися та не досягнути ідеального результату або нездоровий трудоголізм, коли задля доведення результату до ідеального стану особа з перфекціонізмом може відмовляти собі у відпочинку, спілкуванні, їжі та будь-чому, щоб не відволікатися від своєї найбільшої мети

Що з цим робити

Тож перфекціонізм є невротичною особливістю, коли людина в погоні за ідеалом відмовляється від задоволення жити спокійним життям, обираючи постійний стрес та хвилювання через думки, що навіть маленьке послаблення може призвести до помилки.

Якщо ж ви помітили в собі прояви невротичного перфекціонізму, фахівці радять «усвідомити та прийняти цей стан. Поступово, маленькими кроками знижувати вимоги до себе, не сварити себе за помилки, вчитися приймати власну обмеженість – ви не здатні зробити все-все-все і це нормально. Помічайте найдрібніші свої досягнення та хваліть себе за них».

Щоб допомогти собі побороти перфекціонізм:

• Стежте за своїми думками – помічайте думки, які сприяють стресу від вимоги бути ідеальними. Вчіться розрізняти реалістичні цілі та недосяжні стандарти.
• Вчіться робити помилки – на шляху розвитку та досягнення найкращого результату неможливо оминути помилок та критики. Вчіться ставитися до цього не як до своїх слабкостей, а до точок розвитку.
• Приймайте себе – порівнюйте себе із собою вчора. Не беріть собі за приклад інших людей – вони мають свій унікальний досвід, а ви також унікальні у своєму. Пізнавайте себе та приймайте такими, якими ви є.
• Час для відпочинку – обов’язково відпочивайте. Виділяйте час на розваги та відволікайтеся від буденності.

Як допомогти дитині припинити бути перфекціоністом

Як правило, діти не народжуються перфекціоністами, такими їх формує найближче оточення. Чим більший тиск мають батьки на своїх дітей, щоб ті досягали певних результатів, тим більшою мірою діти стають перфекціоністами.

Тому, якщо батьки помічають за собою поведінку, що провокує в дітей формування перфекціонізму, їм варто подумати про те, як припинити тиснути на дітей і не допускати цього в майбутньому. А для того, щоб усунути наслідки батьківської поведінки, треба допомогти дітям припинити бути перфекціоністами.

Як допомогти дитині-перфекціоністу припинити бути таким:

1. Запропонуйте дитині певне завдання, що спровокує в неї появу перфекціонізму. Наприклад, попросіть її намалювати те, що вона ніколи не малювала раніше, – наприклад, дуб із розлогою кроною.
2. Попросіть її зробити це навмисно погано. Перфекціоніст мусить засвоїти урок: якщо він зазнає невдачі, нічого страшного не станеться.
3. Спитайте в дитини, що для неї означає те, що вона намалювала страшний і потворний дуб. Чи вважає вона, що це означає, що вона не є хорошим художником? Чи вважає вона, що оскільки не є хорошим художником, то вона нічого не варта? Що вона відчуває при цьому?

Розкажіть, як Томас Едісон зазнав понад 1000 невдач, перш ніж успішно створив електричну лампочку.

Допоможіть дитині зрозуміти й переконатись у тому, що вас не турбує, є вона хорошим художником чи ні, – ви любите її саме такою, якою вона є.

4. Спитайте в дитини про її відчуття зараз. Швидше за все, вона не почувається жахливо, а відчуває вашу любов і турботу. Укажіть їй на це: «Схоже, ти почуваєшся добре, навіть зазнавши невдачі в цій справі». Привітайте дитину з тим, що вона не побоялася спробувати щось нове й пішла на ризик.
5. Якщо буде потрібне повторне тренування, ви можете самі розробити доцільні сценарії з урахуванням особливостей вашої дитини, у такому випадку вони більше їй відповідатимуть, отже, будуть ефективніші. Головне – допоможіть дитині не брати все близько до серця.