Сергій Пелих: «У наших малих робототехніків багато ідей, і головне полягає у тому, що втілювати ці ідеї сьогодні неймовірно просто»

У великій залі – двадцять ноутбуків на столах, проєктор видає на великому екрані дитячі (цілком зрілі та дорослі) ідеї з 3D-моделювання, а діти на заняттях – такі ж бешкетники, як скрізь на вулиці – гомонять, сміються. Але за якимись ознаками видно, що всі вони – геніальні. Торочать то про датчики, то про коди програмування. Суворий викладач реагує на «геніальний» ґвалт: «от зараз комусь буде неприємно, і можу поспорити – не мені». В окремій лабораторії стоїть 3D-принтер, величезний лазерний різак, є своя паяльна станція. … І все це не кіношна історія зі «Школи супергероїв» у якомусь дитячому філіалі Кремнієвої долини, а звичайне заняття у Школі робототехніки Центру позашкільної роботи та дитячої творчості у Кам’янському.

Про робота-Ейнштейна – спільного винаходу вихованця цієї Школи та його мами; 3D-писанки зі світлодіодами до Великодня; песика, що дзюрить на стовпчик — переможця фестивалю роботів, а ще про робототехніку на фронті й майбутнє України у збитих футболом маленьких долонях геніального першокласника — в інтерв’ю «Пильному погляду» розповів керівник Школи робототехніки та наставник юних геніїв Сергій Пелих.

– Що являє собою Школа робототехніки й чи має вона у Кам’янському вже певну історію?

– Школи робототехніки працюють в Україні з 2018 року. Це найсучасніший вид освіти, і зараз низка позашкільних дисциплін, у тому числі робототехніка, переводиться у ранг фахових, щоб діти, які отримують тут знання, потім могли їх втілити у цілком матеріальні блага. Тож ми маємо їх надихати, мотивувати, щоби тим, чим вони тут займаються, діти могли заробляти гроші.

Загалом Українська школа робототехніки була заснована знаним блогером Пилипом Духлієм, і від початку відгалужень Школи було не менше двадцяти в Україні: в Харкові, Одесі, Києві й аж одинадцять шкіл – у Дніпропетровській області. Всі ці школи абсолютно тотожні, задумані й реалізовані за типовим проєктом.

В чому тут родзинка? Проєктне навчання означає, що діти працюють над особистими проєктами, які їм самим цікаві і які мають перспективи для втілення. Тому викладач не дає всі знання «гамузом», але поступово, в рамках певних проєктів, діти засвоюють все необхідне.

І знаєте, є дуже талановиті діти, які роблять щось краще за інших або навіть – краще за викладача. Я тут аніскільки не жартую. У мене є учениця Даша Сємєйкіна, вона неймовірно талановита, мріє стати дизайнером 3D- моделювання і за перші два місяці занять досягла значних висот. Те ж стосується й Тимофія Євченка. Тимофій Артемович з 2018 року навчався в нашій Школі, набув багато знань і зараз він співпрацює з нами як ментор, тобто помічник викладача. Ви розумієте, що зараз дуже важко знайти викладача робототехніки, і тому ми Тимофієві запропонували стати ментором, допомагати розвитку Школи робототехніки у будівлі Центру ПРтаДТ на Соцмісті.

Власне робототехніка складається з трьох дисциплін: електроніка, програмування і 3D- моделювання. Всі ці дисципліни досить складні й повторю – знайти викладачів дуже непросто, тому я веду здебільшого 3D- моделювання, а дисципліни, пов’язані з електронікою та програмуванням, доручені Тимофію Євченку.  До того ж варто зазначити, що Тимофій набагато краще знає особливості учнів, бо сам ще навчається в Академічному ліцеї №15. Діти сприймають його дуже гарно, а про результати роботи говорять щорічні призові місця на конкурсах та фестивалях з робототехніки.

Загалом Кам’янська Школа робототехніки показує себе на багатьох конкурсах дуже непогано, минулого року ми стали другими в області. У квітні цього року буде масштабний обласний фестиваль освітньої робототехніки, в якому обов’язково ми братимемо участь – цікаві роботи для цього є. І робОти, і рОботи.

– Ви, мабуть, мріяли про нинішню роботу та й саму робототехніку з дитинства?

– Я? Мріяв? У 2018 році мені запропонували працювати у Школі робототехніки, тоді вона лише тільки-но відкрилась, і ми отримали найсучасніші комп’ютери, програмне забезпечення, лазерні різаки, 3D- принтери та допоміжне обладнання за цільовим напрямком коштом бюджету Дніпропетровської ОДА. Як людина, яка опікувалася у Центрі ПР та ДТ всім, що пов’язане з комп’ютерною технікою, я і був призначений викладачем робототехніки. Тобто, ніяких дитячих мрій не було, просто я перекваліфікувався, бо до того часу 3D- моделювання в нашому Центрі не було. А першим керівником, головою всієї нашої справи, був від початку Ігор Петрович Костенко, чудовий викладач, електронник за фахом. Нещодавно він виїхав за кордон, але ми продовжуємо розвивати всі напрямки робототехніки.

– Здається мені, що такі люди, як Ви, маючи певний досвід, великі знання, вміння швидко освоювати нове і налагоджувати нову справу, — легко знайшли б собі фахову роботу «на більші гроші», тобто на будь-якому підприємстві з руками відірвали б такого спеціаліста…

– От ви мене поставили в тупик. Навіть не знаю що сказати… думаю, є така порода людей, які «не про гроші», а про те, що цікаво і важливо саме для них. Мені цікаво ділитися знаннями, вміннями, досвідом, тобто, — працювати в освіті. Мабуть, маю такі великі шори на очах, бо я себе ніким іншим не уявляю. В освітній галузі працюю вже понад тридцять років, а як бізнесмен – зовсім ніякий. Можу сказати, що за своїм фахом здобув певні досягнення – у 2021 році отримав Міську премію в галузі освіти. А свого часу я закінчив аспірантуру, викладав спочатку в нашому університеті, працюючи на кафедрі технології машинобудування, а згодом перейшов у Центр ПР та ДТ. Аніскільки не жалкую про свій вибір, бо бачу досить цікаві й досить швидкі результати. Бачу вдячних талановитих учнів і перспективи розвитку нашої справи.

– То ж повернемося до учнів…

– Дуже ціную талановитих дітей, особливо тих, що фонтанують ідеями. Найперший – знову ж Тимофій Євченко, це молода людина з неймовірним обсягом знань і неймовірно цікавими ідеями. Є в нас четвертокласник Олександр Єсіков – призер багатьох обласних змагань, дуже талановита людина; є обдарована, цікава дівчина Тетяна Янчевська. А ще скажу що у Школі робототехніки на Соцмісті, яке було відкрито першим у Кам’янському, та у Центр ПР та ДТ навчаються загалом всі дуже майстерні та талановиті учні.

– У школі на Соцмісті мене здивувало найперше те, що разом з дітьми займаються батьки, засвоюючи й собі корисні знання й навички.

– А це не має дивувати. Я вважаю це дуже вірним і своєчасним явищем, і сам веду заняття завжди за умов відчинених дверей. Не мають батьки мовчки і терпляче очікувати дітей у коридорах, разом завжди цікавіше. До того ж виходячи зі свого досвіду, можу стверджувати, що присутність батьків спонукає дітей до роботи.  Отже, діти навіть на заняттях перед ноутбуком примудряються сидіти в гаджетах.

До речі, ви знаєте, що у деяких країнах заборонили дітям до 18 років користуватися соцмережами? Бо соцмережі вбивають у них розум. Відомо, що академічна година становить 45 хвилин, це час, коли людина може активно насичувати свій мозок знанням. А зараз чую про уроки по 35-40 хвилин. І десь я прочитав, що нинішні діти витримують наразі лише 15 хвилин інформації. Я багато разів це перевіряв – так і є. Після 15 хвилин у них починається… розгул нервів, збуджуються таргани в голові. «Коробочка» перенасичена – і все. Безумовно, це можна виправдати важким сьогоденням, дистанційкою за часів ковіду, війною. Діти тривожні, вони недоотримують освіти. Уже підрахували, що наші діти в Україні майже на чотири роки відстають від ровесників у Європі… На жаль, особливо це стосується першокласників, у яких ще немає навичок соціалізації, товаришування, нормального спілкування. Кожен сидить у смартфоні й не уявляє іншого життя.

На моїх спостереженнях можна сюжети знімати для кіно, як ці діти сидять в одному приміщенні, та навіть в одному класі, — і спілкуються одне з одним у смартфонах. Це не перебільшення. Ще якісь фізичні справи або танці здатні відірвати від гаджетів, але розумова творча й зосереджена робота — потребує особливої уваги. Батьки сьогодні бувають аж надто щасливими через те, що смартфони дають їм свободу від виховання дітей; одна мама мені каже нещодавно: мій малий – цілий день то в смартфоні, то в комп’ютері, і таке вже робить! Та нічого він не робить! Там один напрямок – витратити час на іграшки…

Втім, знаєте, тут, як і у всьому важливе почуття міри, якийсь здоровий баланс, бо саме добре натреновані у дитинстві комп’ютерними іграми хлопці, стають гарними дронниками. Я знаю таких.

– То ж яким Ви бачите майбутнє ваших учнів?

– Майбутнє – це особиста справа самих учнів. Ми даємо їм певні знання, певну мотивацію, далі вирішують вони самі, і я вважаю, що майбутнє – справа молодих, тих, хто вже сьогодні вміє фонтанувати ідеями. Ми от нещодавно запропонували цікаві проєкти директору Центр ПР та ДТ і отримали погодження, хоч наші проєкти — загалом вартісні. Один з проєктів – інформативна дошка. Це ідея Тимофія Євченка, яка має велику перспективу втілення. Розрахована собівартість копійчана, а у Великій Британії подібний пристрій коштує понад 600 фунтів. Нещодавно один з наших учнів зробив для обласного конкурсу робота-програміста. Це дуже гарна ідея і зовсім інший рівень проєктів.

Загалом до нас приходять найкращі у світі діти – я був приємно здивований, коли 9 березня, у Шевченківський день, почув, як вони читають Кобзаря.

Майбутні професії наші діти обиратимуть самі. Є у нас, наприклад, чудова дівчина Поліна, вона прекрасно малює; поруч з нею сидить Ельміра – природжений модельєр, а ось – Євген, який на обласному конкурсі з Лего конструювання намалював такого собі собачку… Я спитав у нього: чому у песика лише три лапи? То Євген за пару хвилин перемалював так, що цей собака дзюрить на стовпчик. Чому ви посміхаєтесь?! Дитина друге місце здобула на цьому конкурсі.

Є у нас іще дуже цікавий проєкт, започаткований Тимофієм, у сфері 3D моделювання – це іграшки-писанки. Вони й на виставку, й на гідний подарунок, і на будь-який конкурс можуть бути представлені. Це чудова річ: у пластиковій порожнистій формі з українськими візерунками можна розмістити й підсвітку, і будь-яку прикрасу, зовні це виглядає дуже сучасно й цікаво, а кожну таку писанку діти малюють на свій смак.

Ось подивіться на роботу Даші. Це будиночок для котів з безліччю цікавих деталей. Даша мріє стати 3D- дизайнером і вже зараз працює дуже впевнено та успішно. У малих багато ідей, і головне полягає у тому, що втілювати ці ідеї сьогодні неймовірно просто. Те, що було раніше, реалізовувалося довгий час, зараз займає тиждень-два — від задуму до реальності.

Талановита молодь робить дуже багато, хоч такої молоді й не дуже багато. А розвиток робототехніки – це вже я бачу – на багато років вперед буде цілеспрямованим, багато що стане на службу обороні, бо ж нашого сусіда поки що ніхто не зупинить. Уявляєте, наші хлопці на фронті просто на колінах вже зробили некеровану ракету, яку запускають з дрона! Поки що — некеровану. За місяць-два буде керована. А роботи-машини вже підвозять боєприпаси, доправляють поранених, виконують розмінувальні роботи. Робототехніка розвивається дуже стрімко. Ми робимо корисну справу.

Ментор з робототехніки ЦПРтДТ Тимофій Євченко:

– Ми збираємо безліч різних цікавих конструкцій. От на минулому занятті на макетній платі зібрали світлофор із записом коду та заливанням на плату Ардуіно. Успішно зібрали машинки для робо-футболу. Зробили цікаву кімнатну метеостанцію, що показує, за наявності відповідних датчиків, температуру, атмосферний тиск та рівень вологості у кімнаті.

– У Вас у Центрі ПР та ДТ на Соцмісті по вулиці Київській займаються зовсім малі діти, то чи є якийсь граничний віковий ценз для початку занять у школі робототехніки?

– Загалом приймаємо дітей з першого класу, але якщо дитина хоч трохи володіє англійським алфавітом, то вже цілком здатна навчатись програмування – написання коду потребує все ж таки певного знання англійської. Та головне тут – бажання, а все інше поступово підтягнеться. Діти охоче створюють 3D- моделі різних пристроїв та конструкцій, ми активно користуємося для їх виготовлення лазерним різаком та 3D- принтером. Для принтера використовуємо винятково екологічно чистий пластик з кукурудзяного крохмалю, який рекомендований для занять з дітьми.

Загалом заняття проходять активно, діти охоче вигадують різні проєкти, і є у нас батьки, які щоразу беруть участь у заняттях. Зокрема, одна мама разом з сином створюють різні моделі роботів. Нещодавно вони зайняли призове місце на одному з конкурсів, представивши робота-Ейнштейна.

– Це ж як?

– Це робот, який рухається, а йдеться не про особливий його інтелект, тут цікаво, що конструкція має обличчя Ейнштейна. Один з моїх ровесників, випускник Школи робототехніки, мріє займатись конструюванням дронів, і вже створив декілька допоміжних пристроїв. А я у сфері робототехніки, вважаю, вже досяг певних успіхів. Зокрема у Малій Академії наук представив свій проєкт – систему контролю відвідування закладів освіти. Проєкт має прикладний характер і може бути втілений реально, тут зупинка лише за створенням карток-перепусток, а так, все цілком готове до роботи.

– Чи є речі, які Вас дивують?

– Мене багато що дивує. Насамперед – талановитість дітей. Вони у нас геть усі геніальні, і багато з них мають бажання присвятити робототехніці своє життя. Це дуже тішить. У нашій школі є ще одна певна особливість: захоплення робототехнікою об’єднує саме вдумливих дітей, вони починають дружити на тлі свого захоплення, роблять спільні проєкти, які з концепту доводяться до реальності. До того ж навчаємося ми тут і дуже корисним побутовим навичкам – вмінню паяти, ремонтувати, лагодити щось.

Нещодавно зробили прилад, який фіксує вологість ґрунту. Це має стати в пригоді квітникарям або людям, які працюють у тепличних господарствах, бо якщо додати до приладу нескладне начиння, то буде забезпечена система автоматичного поливу. А поки це датчик, який вказує, треба поливати чи ще рано. Мріємо про втілення таких проєктів, щоб були й людям корисні, і для нас цікаві.

– Тимофію, яким Ви бачите майбутнє робототехніки й своє?

– А воно, це майбутнє, вже тут, воно поруч, в руках оцих малих. В Україні, та й у всьому світі, втілюються роботи – і для військових, і у побуті. Робототехніка охоплює всі галузі без виключення, і, зрозуміло, я бачу себе робототехніком. Готують таких спеціалістів зараз виші у Дніпрі, Львові, Києві.

Серед моїх учнів є хлопці, які теж мріють про робототехніку. Є двоє учнів, які нещодавно посіли призове місце з робо-футболу – хлопчик і дівчина; їм вдалося виготовити чудового робота-футболіста, але справа ще й у тому, що той робот не лише забив найбільше голів, але й був вчасно відремонтований під час короткої перерви у змаганнях — самими ж авторами розробки – швидко та уміло.

Я іще навчаюсь в Академічному ліцеї №15 (мені 17 років), після закінчення якого планую вступити до Дніпровської політехніки. Великих мрій не маю, бо я в принципі вже багато чого втілив. Наприклад, зараз ми готуємося до нового конкурсу, де плануємо представити робота-машину на незалежній підвісці. Тобто, не про мрії йдеться, а про конкретні плани. Вважаю що саме так і треба працювати.

Розмовляла Ірина Уварова.