Доба без новин

Авторка: Ірина Уварова. 

Такої пристрасті до новин, як під час війни, мабуть, у нас ніколи раніше не було. Зранку до вечора, ні, — цілодобово, не вилазиш з телеграму, ютубу, марафону, фейсбуку. Вже праска і пральна машина навчилися передавати новини, не кажу вже про робота-пилососа, налаштування якого спочатку поставило господарям одну умову – ви лише дайте йому ім’я. Дали на свою голову, і тепер «Василько» теревенить без упину: починаю прибирання, переставте зручніше док-станцію, зараз переходжу до кімнати номер сім (до одкровення пилососа у нас була трикімнатна квартира). От-от запропонує, як у старому анекдоті: «І значить, тепер – вірш!».

Від останніх новин їдеш дахом. І аж ніяк не тішить, що втрачаєш глузд (і пам’ять, і здатність підтримувати розмову) не ти одна, — від цього особисте божевілля не стає комфортнішим. Вчора вночі, у розпал підвищеної небезпеки повітряної тривоги, найпублічніший канал телеграму раптом видав соцопитування: скільки з вас, присутніх у мережі, слідкують за небом на балконі, скільки дотримуються режиму двох стін? «Чи ви всі подуріли? – пише молода жінка на форумі. – Не втрачайте жодної хвилини на «єрунду», бо може ця хвилина для нас остання!… До речі, в когось є гарний рецепт салату з авокадо?».

Коротко кажучи, вирішую вдатися до рішучого експерименту – провести добу без новин. Спілкуватися лише з рідними й так, щоб око навіть випадково не впало на сусідні «клікбейти» на кшталт «іспанський диктатор Франко досі мертвий» (новина!). Експеримент здавалося б розумний, але до того сама не дуже поважала людей-страусів, любителів чути лише те, що хочуть почути, а щодо решти – голову в пісок. Ну, які тут виправдання доби без новин? Ілюзія спокою, несміливі очікування на повернення здорового глузду, спроба поглянути на реальність збоку. До того ж ну хто я є, щоби моя доба без новин могла змінити реальність?

Ранок доби без новин виявився важким. Страшенно тягнуло до інформації, бо відчуття «ввімкненості» з життя давно відомо і має цілком наукову назву – сенсорна депривація (це коли не можеш просто чистити картоплю без радіо на кухні). Нічого. Якось дотягнула до обіду й аж тут раптово: почула птахів – нехай ворони – і те добре; побачила хмари; прислухалася до малої дитини у сквері: «Мамо, цього песика батьки люблять більше, ніж ти мене. – Чого б це? – Бо я одягнутий у светрик, а цей собака – у шикарний комбінезон». Як то кажуть, раптово повернулися запахи та звуки. У сусідньому будинку жінка миє вікна. Пів кварталу коментаторів зібралося внизу з «критикою»: Маня, ще рано, ще будуть дощі; слухай, тут зараз повно якихось дурнуватих голубів – все ж тобі пересер… за п’ять хвилин. І останнє, шикарне: Маня, злазь, пішли на концерт Вірського!

Підліток сідає на лаву поруч, тримаючи на повідцю щеня бігля на прізвисько «Рено». І каже йому: «Друже, ти отримаєш зараз нове ім’я – «Шкода». Не на честь автівки, а через твої витівки. Нас мама вижене з дому. Я навіщо тебе випросив у батьків? Аби ти погриз мамині туфлі?». І раптом хлопець звертається до мене: «От не дивіться на нього по-доброму, краще придумайте якесь покарання для нього, таке собі, легеньке. Я мамі обіцяв… О, Шкода! Пішли до котів, вони тут злі».

І дихається легше після восьми годин без новин. Колись ділився новими враженнями старий знайомий після того, як кинув палити: «Уявляєш, починаю жити на повні легені!».

Баби на сусідній лавці почали теревенити про Трампа. Треба тікати.

… А повертатися до новин наступної доби вирішила обережно. Як після голодування. Невеличкими порціями й тільки – про щось легке, внутрішнє, досить спокійне. Аякже!

– «За 36 годин випало 40 млн тонн снігу: 12 років тому Київ накрив “снігопад століття”. У Києві 12 років тому, 22-23 березня, стався “снігопад століття”, який тривав 56 годин, внаслідок чого життя міста було буквально паралізовано, а застряглий у кучугурах транспорт витягали за допомогою БТРів. Андріївський узвіз тоді перетворився на справжній гірськолижний курорт».

– «У травні дуже популярна свого часу програма для спілкування Skype остаточно закриється. Чому цей звичний для багатьох українців сервіс для дзвінків і обміну повідомленнями йде з ринку? Що буде з особистими даними, які зберігаються на його сервісах, та які альтернативи Skype?».

– «Була сьогодні на ретриті. Практикували техніки з майндфулнес — «тутка» робиш ямку і «зразу» пхаєш цибулю. Тренерки з ретриту були дуже пропрацьовані, бо ще й давали настанови чіткого дотримання «тутка» й «зразу», щоб учасники лишнього не патякали і фокусувалися на заземлені. Посадили цибулі, моркви, картоплі, буряка і навіть кабачків натикали. Весну я з дитинства не люблю».

– «До речі, Президент так і не підписав прийнятий Парламентом закон про скасування переведення годинників, тому Україна продовжуватиме це робити що мінімум до наступної весни…».

– «Оголошення для туристів: радимо всім любителям київських цікавинок обов’язково потрапити в психлікарню. На екскурсію. В неділю, о 12:00. “Мандрівка в паралельний світ” – так називається ця екскурсія. Вона певною мірою схожа на справжню театральну виставу, декораціями якої є навколишня реальність – цікава архітектура, неперевершений ландшафт та химерні скульптури. Під час цієї екскурсії ми відшукуємо зв’язок між релігією, психіатрією та інакодумством. Під час екскурсії ви дізнаєтеся ким були середньовічні «біснуваті», і що таке каральна психіатрія?».

– Одкровення у фейсбуці: «Що ж це коїться? Не знаю як у вас, у мене по периметру сімейні пари розсипаються як льодинки на сонці… Вже, напевно, півтора десятка друзів, знайомих повідомили, що розлучаються. Є діти, спільне майно, але… Мабуть, криза (а війна це криза високого порядку) показує, що насправді важливо, а що ні. Декілька друзів зверталися до мене навіть за допомогою-порадою, пам’ятаючи мій “не святий” життєвий шлях. Я кілька разів проходив розлучення, поділи майна, суди… Був період, коли не мав доступу до дітей. Тимчасово втратив контакт з ними. Піддавався шантажу, погрозам і позовам від колишніх. Але сьогодні я знову одружений (останній раз) і щасливий. Нижче 10 рекомендацій з власного досвіду, які я дав друзям, що проходять складний (насправді ні) період: Ніколи не поспішай одружуватися. Оптимальний вік для чоловіка – від 35 років. Але краще – після 40 …».

– «Пропал кот! Окрас: черно-белый. Кличка: Ладик. Пропал в районе улиц Гоголя, Хасанова, Водяна, Барнаульская. Кот не очень дружелюбный, может бояться незнакомых людей и прятаться. Пожалуйста, не пытайтесь его ловить — лучше сразу сообщите, если увидите».

– «Виявляється чучундра – це не вигаданий персонаж, а цілком реальна тварина! І найцікавіше – виглядає вона саме так, як і має виглядати чучундра!». (Далі розміщене фото когось страшного).

І жодного слова при цьому не наведу про футбол, програш української збірної бельгійцям з рахунком 3:0.

Від того не втечеш, як від бабів. Тим більше від суцільної смуги «війна-Трамп-ціни-комуналка».

Згадала, як колись недовго вела у школі гурток юних репортерів. Дали мені прекрасний 2-А, тож приводи для новин та репортажів ми шукали, «не відходячи від класу». На третьому занятті (мої школярики вже були досвідченими репортерами) випросила у кабінеті фізики вакуумний насос. Оголосила малечі: буде науковий експеримент! У скляний мундштук вклала шматочок вати й  на кінчик – сигарету. Кручу ручку насоса, який самостійно «палить» цигарку і поступово отой ватний шматочок із білого стає чорним. – Таке може статися і з вашими легенями, якщо… Не встигаю закінчити, як раптом – ліс рук: то вже клас готовий до репортажу. Встає найперша відмінниця і з гарячим ентузіазмом, поспішаючи викласти «матеріал», починає: «Моє відкриття. Це буде заголовок. А тепер текст: раніше прадавні люди курили так – брали насос і крутили ручку! Так палити було дуже шкідливо для здоров’я. Краще ротом!»… А потім ми ходили в розарій, і були чудові репортажі про те, як ростуть маргаритки…

Туди, на жаль, теж не втечеш від сьогодення. Від доби. Про що сьогоднішні ровесники тодішніх безтурботних другокласників пишуть і думають зараз? Як не плакати, коли телефонує тато з війни? Як надати суворості й дорослої мужності, коли підносиш руку до серця під час хвилини мовчання або тягнеш ту маленьку руку до берета, коли проводжаєш на проспекті колонну «На щиті»?

Не маю права вимикатися. Я – на роботі.