«У будинку потрібна бабуся всередині»

Авторка: Ірина Уварова.

 … Колись пощастило розбалакатися зі столітньою місцевою жінкою – не лише про минуле, — їй більше хотілося про сьогодення. По ходу розмови похвалилася старенька, що читає зараз сучасне дослідження «із життя космічних тіл». – Це моя друга книжка за життя. – Як це воно? – А так! Лише нещодавно прапраонука навчила мене читати, бо в городі я вже не дуже вправляюся, та й дитині зі мною, неписьменною, мабуть, було нецікаво. А тут якісь добрі люди принесли до хати «Житія святих», і мала сказала: таке вперше бачу. – То почитай і мені, — попросила. А вона: Та ні, давай уже разом. Тепер ми обидві грамотні! – А якою ж буде третя книжка у житті? – Попросила в онуки щось про Африку: там спека, нічого не росте, а люди живуть».

А люди живуть… Кажуть, до віку, що дарує правнуків, доживають святі люди. І навіщо тій бабусі «Житія святих», якщо сама вже майже така ж свята, бо не дозволила родовому ланцюжку перерватися через три війни, голод, репресії, безгрошів’я. Нехай читає про Африку.

Стосунки третього віку – так іноді називають спільні інтереси бабусь-дідусів з онуками – це вічнозелена і вдячна тема.

От саме сьогодні надибала у соцмережах чудовий діалог діда з дорослим онуком: «Біля входу в мінімаркет різко загальмувала машина, з якої буквально вистрибнув водій — хлопчина, років двадцяти. Рухливий, моторний, наче стиснута пружина — аж іскри летять! Зірвався до дверей магазину, рвучко відчинив — і завмер, тримаючи їх відчиненими. Підтанцьовує з нетерплячки, кутається в куртку — мороз, а він чекає. З переднього сидіння, обережно, з хрипами та оханням, виліз дідусь.

З палицею, на неслухняних ногах, повільно човгає до входу…

А малий, з лагідним нетерпінням, до нього:

— Діду, ну давай уже, ну поспіши трохи! Ми й так запізнюємось!

Дід підіймає на нього молоді очі, посміхається всіма своїми зморшками й каже:

— Внучку… Повір мені. Всередині Я БІЖУ!».

На тему згадалася гордовита оповідка знайомого ветерана – йому вже під 90, але старий приходить до нас в редакцію часто – просто побалакати. Має він три ордени за велику свою працю, славився суворістю і надлюдською дисципліною, але на старість характеру набув, як сам каже, – «цілком фуліганського». Ну, які листи та з якими словами пише старий на адресу комунальників – окрема тема, а зараз про його дорослого онука.

– Прийшов онук з дружиною до мене в гості провідати старого. Жіночка його – Маша – страшенна акуратистка – давай відразу поратися по хаті: я вам усе попрасую, а ще скажіть, що смачненького приготувати? – Та смачненьке у мене є, для вас і куховарив. То ми з онуком підемо на кухню – розпробуємо, поки свіже, а ти таки трохи попрасуй і ходи до нас. Сам на кухні налив онукові гарної своєї «вишнівки». Вона така міцна, що онук аж крякнув і каже: «О, діду, дякую!». А Маші нема й нема. Виходимо провідати, чого не йде, а та сидить така похмура й «печальна» за праскою гарячою та й каже мені: «Я ж вам так довіряла, діду, а ви знову зі своєю наливкою!». Не став споритися, лише спитав її: «А як ти здогадалася?». – От, коли ви борщем пригощаєте мого Сашка або печенею, то він ніколи не каже: «Діду, дякую!»… А куди дінеш звичку, завжди ж його балував чимось. Одне слово – старий фуліган.

А от що, наприклад, може об’єднувати бальзаківського віку красуню 50+ в одязі ад-кутюр на променаді, яку мале п’ятирічне чудовисько облило з ніг до голови багнюкою, спеціально плигнувши в калюжу. «Бальзаківська» обтрусилася від бруду, мило посварилася пальчиком, типу: що то ти наробив? І сміються обидва. – Це онук ваш? – Еге ж, а як ви здогадалися? І дійсно, — як?

Суто «городські» бабусі з освітою (нехай застарілою) – чудове відгалуження теми відносин третього віку. Моя знайома, коли навчалася на найсучаснішому «фізтеху», ніяк не могла впоратися зі складною курсовою у немислимо важкій частині креслень. Було це років сорок тому, коли курсових не купляли, а навчання принципово мало чесноту самостійності. То ж для підняття духу й тіла, — бо чимось пригостить смачненьким, — побігла моя знайома розвіяти настрій до бабусі. А у тієї якраз гостювали подруги, палили модні пахітоски та вели розмови про листування Чехова. Однак, швидко вхопилися за проблеми онуки. – Неси сюди своє завдання, — сказала спокійно-зневажливо бабуся, — а сама йди – потиняйся десь з хлопцями. За дві години онуці надали зразково-показове креслення. – Як?! – Багато є на світі, мій Гораціо, що невідомо навіть мудрецям, — сказала бабуся.- Це Шекспір, до речі. Ми ж закінчували Бестужівські курси… І це дійсний епізод, що мав адресу десь в районі Верхньої колонії.

Далі не здержуся, наведу цитату з роздумів молодого блогера про бабусь-дідусів майбутнього з прогнозами відносин третього віку.

«Кажуть, що молодь вже не та. Але ж і бабусі вже не ті. Сучасні бабусі ще печуть та в’яжуть, але і в інтернеті сидять. Для сучасних бабусь інтернет – це святе. Можна дізнатися новенький рецепт, можна якісь новини, будь-що… Теперішні бабусі встигають все і всюди. От що робитимуть бабусі майбутнього — то вже питання. Але на лавочках під дворами чи під’їздами вони вже сидіти точно не будуть. Навіщо десь сидіти, якщо є багато месенджерів і там можна спілкуватися? А ще краще, коли в соцмережах є стрічка новин. Жодна лавочка під двором чи під’їздом не надасть бабусям такої інформації, як інтернет.

Про бабусь майбутнього вже навіть анекдоти з’являються. От, наприклад: «Майбутня бабуся з села приїхала в місто на базар щось продавати, а до неї підходить знайома жіночка, яка живе в місті й каже: щось, бабусю, ви дорого продаєте! А бабуся їй відповідає: це не я дорого продаю, це ти невдало заміж вийшла.

Або ще так: молодий хлопець поступився місцем бабусі в автобусі, а бабуся у відповідь: о, хоч одне чмо встало…

А чим же хвалитимуться майбутні бабусі своїм онукам? Тим що вони з дідусем познайомились в інтернеті, бо дідусь написав коментар до фотографії, де в бабусі нова татуха. А коли прийде пенсія… Всі одразу в месенджер із закликом: “Оооо, пенсія прийшла. Всім корвалол за мій рахунок!” Я думаю, що бабусі від онуків будуть приховувати свої сторінки в соцмережах, щоб онуки хоч статусів не бачили, які бабусі поширювали в молодості. Але все одно, кращої і дбайливішої няньки для дітей, ніж рідна бабуся, просто не буває. Зараз звикли для дітей наймати няньок, психологів… От раніше дитинство було в селі… Біжиш вночі з туалету і радієш, що тебе по дорозі ніхто не з’їв. Давайте уявімо, як через декілька років онуки будуть просити бабусь проспівати пісню своєї молодості… Страшно подумати.

Багато чого схожого, можна сказати й про дідусів майбутнього. Вони будуть один одному присилати в месенджерах: тюнінг своїх автомобілів, який вони робили в молодості, хизуватися, хто більшу рибину на ставку зловив, фото гарних молодиць… І це тільки маленький відсоток всього того, що можна сказати про бабусь, дідусів та онуків майбутнього»…

От іще невеличка нарізка із соцмереж: «В одному американському журналі опублікували дослідження, у якому були наведені статистичні дані: люди, які мають онуків, живуть на 10-20 років довше за тих, у кого їх немає. Щоб встежити за онуками, потрібно бути у постійному русі. А у літньому віці фізичні навантаження відіграють важливу роль. Активний спосіб життя допомагає тримати м’язи у тонусі, підтримує нормальний тиск, роботу серця, знижує стрес і хвилювання. Старше покоління відмовляється від шкідливих звичок, щоб виглядати кращим в очах онуків. Читаючи малюкам, бабусі й дідусі тренують свою пам’ять, тим самим покращуючи роботу головного мозку, знижується ризик розвитку деменції і хвороби Альцгеймера. Літні люди припиняють лінуватися і відчувають свою значущість».

«Кращі няні, звичайно, це бабуся та дідусь дитини. Ви відчуваєте себе абсолютно комфортно, довіряючи їм свою дитину на тривалий проміжок часу, тому багато бабусь і дідусів тікають до Флориди». Дейв Баррі

“Дуже старі й дуже молоді мають щось спільне, що виправдовує їх залишатися наодинці. Тому між дідусями та онуками існує невидимий зв’язок”. Елізабет Гаудж.

“Якщо ваша дитина «гарна та ідеальна, ніколи не плаче і не метушиться, спить вчасно і завжди ангел, ви бабуся”. – Тереза ​​Блумінгдейл.

«У будинку потрібна бабуся всередині» – автор невідомий.

«Кожне покоління бунтує проти своїх батьків і дружить зі своїми дідами».

«Одна з найсильніших застібок – це коли новонароджений онук обвиває дідусів палець». – Джой Харгроув.

… Моя бабуся, очікуючи народження свого першого правнука (переживала перед моїми пологами – страшне) якось покликала до себе, щоб сказати: «Пам’ятай. Щоб пережити важке, завжди готуйся до гіршого. Але не оминай жодного гарного моменту – вчись цінувати щастя. Завжди навчайся любити життя і людей довкола».

Живу цим досі. Всередині Я БІЖУ!