Олег Фея: «Я просто писав про тих науковців, які мені подобаються і за яких вважав за потрібне написати, а потім з’ясовувалось що у них українське погодження»

“Пригоди фізичних законів” – книгу з такою назвою презентував днями у Центральній міській бібліотеці Кам’янського її автор, наш земляк Олег Фея. У минулому випускник Наукового ліцею імені Анатолія Лигуна, а зараз вже науковець, кандидат фізико-математичних наук розповів «Пильному погляду» про своє захоплення фізикою під час навчання в ліцеї, про те, яку роль зіграло в його житті захоплення Гаррі Поттером й до чого це призвело, чому зараз фізика та хімія – такі важливі напрямки для нашої держави — зараз не є популярними серед молодого покоління та про свою книгу, деякі речі з якої автор переосмислив та переробив після початку повномасштабної війни.

Довідка: Олег Дмитрович Фея — кандидат фізико-математичних наук, науковий співробітник Київського академічного університету. Випускник Технічного ліцею імені Анатолія Лигуна 2007 року. Ще зі шкільних років демонстрував великий інтерес до технічних наук. Постійно брав участь у міських, обласних і всеукраїнських олімпіадах з фізики. Свого часу стажувався у газеті «Событие», брав участь в турнірах «Що Де? Коли?» у складі команди «Мегаполіс».

Книга «Пригоди фізичних законів» захопливо проводить читачів крізь історію науки — від перших спроб розгадати загадки Всесвіту до найновіших досягнень сучасності. Це ідеальний путівник для тих, хто хоче зрозуміти, чому фізичні відкриття важливі для кожного з нас і чому їхня історія ще далеко не завершена.

 – Олеже, це правда, що коли ви ще вчились у Науковому ліцеї, то почали практикуватись у написанні художньої літератури?

–  Так, я ще коли навчався в школі написав фентезійний роман «Легенда про небесне каміння», але він нікуди далі не пішов. Щоб його видати, треба було дуже сильно його переробити. І я не певен, що наразі я хочу цим займатись. Тоді я був школярем, читав книжки про Гаррі Поттера, вони мені дуже сподобались і саме під їх впливом я тоді й спробував написати цей роман. Але я не гуманітарій. Мені більш до вподоби завжди були точні науки. Коли я навчався у ліцеї, то займався саме фізикою й математикою і з 8 по 11 клас постійно їздив на тематичні олімпіади з фізики.

–  А на якому рівні, на Ваш погляд, зараз в українських школах викладають улюблену Вами фізику?

–  Особисто мені, коли я навчався у ліцеї в Кам’янському, дуже подобалось як там викладалась фізика. Я чесно кажу – що це найкраще місце, де мені будь-коли викладали фізику.

Що стосується сьогодення, то я нещодавно дивився статистику по НМТ (Національний мультимедійний тест) і відмітив, що фізика і хімія – це не ті предмети, що обираються учасниками тестування. І цьому є кілька пояснень. По-перше, вони дійсно складні. Інша причина криється як раз у тому, що можливо десь їх не дуже добре викладають у школі, бо робота вчителя дуже важка і вона на жаль дуже низько оплачується. Якщо у нас десь є вчителі, які дуже довго працюють і віддаються повністю своїй справі – то їм велика честь.

На мою думку, є ще одна причина непопулярності точних наук і вона криється в інерції, яка простежується у суспільстві стосовно цих дисциплін. В дев’яностих та двотисячних роках у нас був тотальний перекіс у бік якихось псевдогуманітарних предметів.  Я маю на увазі менеджмент, державне управління, політологію. І саме ці предмети по інерції викликають зацікавленість у молодих людей, які обирають свою професію. Хоча і фізика, і хімія зараз дуже потрібні у нас в країні.

– Можливо саме тому, що всі тоді хотіли бути менеджерами, у нас зараз і не вистачає викладачів фізики та хімії?

– Це одна з причин. Але все ж таки я думаю, що основна причина криється у тому, що робота вчителя дуже низько оплачується та у неї немає престижу у суспільстві. Всі розуміють, що це дуже важлива професія, але я не думаю, що багато батьків зараз хочуть, щоб їх син чи донька стали вчителями. Хоча, повторююсь, зараз фізика і хімія – це найважливіші предмети. Це ті предмети які створюють технології в армії. Хімія – це вибухівка, фізика – це сплави. Механіка, аеродинаміка, опір матеріалів — без всього цього неможливо розвивати сучасні військові технології.

– Як по-Вашому можна зробити фізику цікавішою для школярів?

–  Це дуже складне питання, і якщо чесно, то у мене немає на нього чіткої відповіді. Знаєте, є такий відомий український педагог Віктор Павел, переможець всеукраїнського конкурсу «Учитель року». У нього є свій YouTube канал з уроками фізики, який дуже популярний. На цьому каналі він робить розбір завдань саме зі шкільної програми з фізики. От йому якось вдається робити це цікаво. І діти з захопленням дивляться ці відео. Можливо, щоб викликати зацікавленість у дітей до фізики, потрібно переймати такий успішний досвід. Якщо дітей захоплюють подібні десятихвилинні відеоролики з прикладами розв’язування завдань, значить ми також робимо розбір задачі на 10 хвилин, щоб діти встигли за цей час отримати інформацію і не занудьгувати.

Насправді прикладів такого успішного досвіду не дуже багато. Тому потрібно просто проаналізувати, що призвело до їх успіху і взяти це собі на озброєння. Але це не просто. Може виявитись, що ніякого рецепта  немає і це результат збігу якихось обставин, які важко виділити.

– Можете розказати, як Ви наважились написати книгу, яку презентували в нашому місті?

– Я ще з 2017 року достатньо регулярно писав для журналу «Український тиждень» статті про науку. А у 2016 році брав участь у конкурсі художнього репортажу «Самовидець». Одна з запропонованих тем на цьому конкурсі називалась «Чому я нікуди звідси не поїду». І я тоді написав доволі великий репортаж «Вогні Кам’янського». Під час роботи над матеріалом я спілкувався з багатьма цікавими людьми з нашого міста. Книжка зі збіркою цих репортажів вийшла у видавництві «Темпора». Директорка цього видавництва прочитала мій репортаж і, знаючи, що я також пишу і для «Українського тижня», запропонувала мені написати книгу в серію «Пригоди ідей».

В цій серії вже на сьогодні вийшли книга філософа Тараса Лютого «Пригоди філософських ідей Західного світу», книга «Пригоди клітин» від біологині Ольги Маслової й «Пригоди української літератури» Ростислава Семківа, яка у 2023 році стала книгою року BBC у категорії “Есеїстика”. Я тоді погодився на цю пропозицію й ось тепер у цій же серії вийшла і моя книга “Пригоди фізичних законів”.

 – Скільки років Ви працювали над книжкою?

–  Багато. Я почав її писати з кінця 2019 року і більшу її частину встиг написати до 2022 року. Мені залишались якісь дрібниці, але після повномасштабного російського вторгнення я деякі речі в цій книзі переосмислив і переробив. Я зробив певний акцент на деколонізацію в тому плані, що дуже багато науковців, яких у світі заведено вважати російськими, насправді мають українські коріння.

Наприклад був такий відомий фізик Абрам Йоффе, якого часто називають «батьком» російської або радянської фізики. А він народився в Україні в місті Ромни Полтавської області. І таких прикладів багато.

В моїй книжці є портрет видатного фізика Петра Капіци, який зробив кар’єру за кордоном у Великій Британії. Потім у 1934 році він приїхав у СРСР і його вже більше не випустили з країни. Тоді вже починалися сталінські репресії й керівники радянського союзу довго думали, що ж з ним робити далі й нарешті дозволили йому працювати. Як виявляється – він також має українське походження. Його мати походить з роду волинських панів Стебницьких, а його батько – молдованин. Тобто Петро Капіца за походженням, наполовину – українець, а наполовину – молдованин, але будь-який росіянин буде доказувати, що він – російський фізик.

Я не шукав ці нюанси спеціально. Я просто писав про тих науковців, які мені подобаються і за яких вважав за потрібне написати, а потім з’ясовувалось що у них українське погодження. Тобто таких вчених можна називати радянським, але ніяк не російськими. Україна певний час входила до складу СРСР і українські науковці вимушені були працювати за законами імперії. Будь-яка імперія намагається максимально використати потенціал найкращих людей, які потрапили до неї. На жаль так було й у наших вчених просто не було іншого вибору. Взагалі у моїй книжці практично нічого немає про радянську фізику. Я розказую про українську фізику під російсько-радянським колоніалізмом.

–  Кому буде цікава ця книга: школярам, дорослим, фахівцям, вчителям?

–  Я дуже сподіваюсь, що вона буде цікава людям різного віку. Коли я її писав, то орієнтувався на книгу відомого астрофізика Йосипа Самуїловича Шкловського «Всесвіт, життя, розум» про пошук позаземного життя і Всесвіт взагалі, яку прочитав ще у шкільному віці. В цій книжці було багато формул і я тоді думав: «Як круто! Я коли виросту, то буду всі ці формули розуміти». Тобто мене це все надихало.

В моїй книжці також є формули. Але вони більш ілюстративні і я сподіваюсь, що вони нікого не відлякають і можливо навіть для когось розширять розуміння, як все це взагалі працює. До речі, коли я працював над книгою, то вичитав, що Йосип Шкловський також з України. Він народився в місті Глухів. Тоді це була Чернігівська губернія, а зараз – Сумська область України. Але оскільки він навчався в МДУ і потім працював у Москві то його всі називають російським і радянським вченим. Хоча він згадував своє дитинство в Україні й казав, що це був найкращий час його життя.

 –  Ви дивились фільм «Оппенгеймер» (біографічний трилер про творця атомної бомби Роберта Оппенгеймера)? Яке цей фільм справив на Вас враження?

 –  Це класний фільм. Його дуже добре зроблено як художній твір і дуже коректно з погляду науки. Він дійсно цікавий. І його потрібно дивитись саме у кінотеатрі. Бо коли ти дивишся фільм вдома то можеш на щось відволікатись і проґавити щось цікаве. А в кінотеатрі ти прийшов, сів – і три години дивишся фільм про фізиків (посміхається). Хоча насправді це в першу чергу фільм про людей.

 –  Це не перша презентація вашої книги?

 –  Так, друга. Перша відбулась у Києві. Тоді прийшло дуже багато моїх колег з університету, моїх знайомих. Це була та аудиторія, якій непотрібно було пояснювати якісь відомі для нашого кола речі. Хоча це мене трохи бентежило. Я ж планував цю презентацію для широкого кола читачів. А тут в залі сидить доктор фізико-математичних наук з інституту теоретичної фізики. І я думаю: «Що я йому можу такого розказати, чого він не знає?» А виявилось, що йому сподобалось і він потім купив мою книгу, прочитав її сказав, що це дійсно класна книга. Це було дуже приємно.

– Рідному ліцею подарували свою книжку?

 – Звичайно. Я не робив там подібної презентації, але прочитав невеличку лекцію про фізику. Ми дуже цікаво поспілкувались з нинішніми ліцеїстами. Вони ставили класні питання і давали цікаві відповіді на мої питання. Видно було, що принаймні тим дітям, які відповідали на питання, це дійсно було цікаво.

Розмовляв Віталій Доброгорський.