Автор: Віталій Доброгорський.
Пронизливу драму про війну, кохання, смерть та врятовані життя «Ніч у Лісабоні» за мотивами однойменного роману німецького письменника Еріха Марії Ремарка в Кам’янському презентував 23 серпня Донецький драматичний театр. Це той самий вже відомий на весь світ театр, на який у березні 2022 року російська армія скинула авіабомбу, вбивши понад триста людей. Події у виставі Ремарка відбуваються під час Другої світової війни. Актори, що відтворювали на сцені драматичну історію, вкладали в неї те, що пережили самі під час війни, яка триває зараз.
Роман «Ніч у Лісабоні» побачив світ у 1961 році. Ремарк, який Першу світову війну провів у окопах, як солдат німецької армії, а під час Другої світової війни вимушений тікати з нацистської Германії до Америки, писав про те, що пережив сам, писав про те, що його турбувало, що не давало йому спокійно жити навіть через півтора десятка років після краху Третього Рейху.
Розповідь у романі «Ніч у Лісабоні» ведеться від імені головного героя-оповідача, який у 1942 році рятуючись від нацистів, разом з вагітною дружиною опиняється в Лісабоні. Він відчайдушно намагається потрапити на останній корабель, який відходить до Сполучених Штатів Америки. Ризикнувши зіграти в казино, він програє останні гроші. В розпачі герой приходить у порт, де зустрічає незнайомця, який готовий подарувати йому два квитки на цей пароплав. Натомість він просить хлопця просто провести з ним ніч і вислухати його розповідь про своє життя, про жінку, яку він кохав понад усе на світі, про те, що йому довелось пережити й втратити на цій війні.
Безперечно, що адаптувати такий масштабний літературний твір для постановки на театральній сцені було досить нелегко і певною мірою для цього треба було мати й здоровий авантюризм, і сміливість. Наважився на цей ризикований крок відомий український театральний режисер, Народний артист України Юрій Одинокий, який до речі не тільки взявся за постановку, а й виступив автором п’єси за мотивами роману Ремарка. Його ризик виявився виправданим.
Вистава безперечно варта уваги. В ній є кілька частин, завдяки яким глядачі упродовж двох годин невідривно слідкують за всім, що відбувається на сцені. Оцінюючи постановку, треба мати на увазі, що це саме гастрольна вистава. Тому в ній доволі прості, більш символічні декорації, і мінімум реквізиту. Проте це компенсується, по-перше, дуже яскравим світловим і емоційним музичним оформленням, а, по друге, потужною акторською грою виконавців ролей головних героїв.
Безумовно, що певна частина глядачів, які завітали на виставу у Кам’янському, спокусилася в першу чергу на ім’я відомого українського актора, Народного артиста України Володимира Горянського. Йому у цій виставі була відведена роль оповідача. Але ж у рекламній компанії автори вистави зробили ставку саме на його популярність у глядачів.
Проте окрім народного улюбленця Володимира Горянського у виставі залучено ще півтора десятка акторів, деякі з яких пережили страшні дні облоги Маріуполя російськими військами.
Виконавець ролі Йозефа Шварца заслужений артист України Ігор Китриш і провідна майстриня сцени Олена Біла, яка зіграла його дружину Гелену, створили на сцені неймовірно зворушливий дует. Сказати, що вони гарно зіграли свої ролі було б не вірно. В деякі моменти здавалося, що вони не просто грають, а проживають життя своїх героїв. Можливо в ці пікові моменти вистави актори згадували як самі виживали в обложеному Маріуполі, як вибирались з улюбленого міста, вирушаючи у невідомість, де кожний наступний крок міг стати останнім.
Не менш цікавою у виставі є акторська робота заслуженого артиста України Андрія Луценка, який зіграв рідного брата Гелени, гестапівця Ґеорґа. Його герой це не якийсь карикатурно-умовний ворог, збоченець, садист і дегенерат. Це хитрий, підступний, цілеспрямований, розумний і жорстокий чоловік, який впевнено йде до цілі, підминаючи під себе і вдавлюючи в багнюку людські долі.
На жаль, Маріупольський театр зараз став одним з символів безжальної війни, яку веде проти України російська держава, символом болю, втрат та жорстокості ворога. І з огляду на це, діяльність театру треба розглядати й оцінювати не тільки з точки зору творчості та мистецтва, але і як своєрідний політичний бренд. Бо театр багато гастролює не тільки по Україні, а й за кордоном. І саме такі вистави, як «Ніч у Лісабоні», у виконанні акторів, які мають свій особистий сумний, а інколи й трагічний досвід цієї війни, можуть хоча б частково передати європейським глядачам трагедію українського народу, показати їм, як війна ламає долі людей, як знищує все що становить сенс життя.
Поліційні Кам'янському районі розшукують 15-річну Кароліну Очеретюк. 23 червня до поліції звернулася бабуся дівчини та…
Родини загиблих героїв та ветеранів з Кам'янського в черговий раз відвідали Дніпропетровську обласну клінічну лікарню…
В Кам'янському у Південному відділі Центру надання соціальних послуг провели захід «Спортивна молодість душі», присвячений…
В ніч на середу, 24 червня, від атак ворожої армії безпілотниками потерпали Нікопольський, Павлоградський та…
Він виріс у родині спадкових металургів, працював ковалем ручного кування на «Дніпровагонмаші», а перші м’язи…
Порядок реалізації спільного з Товариством Червоного Хреста України проєкту щодо надання підтримки окремим категоріям осіб, які…
This website uses cookies.