Дуже рідкісне явище – побачити як людина на твоїх очах будує свій настрій – позитивний, діловий; як сумні очі раптом набувають внутрішнього вогню, світяться захватом і впевненістю; як розмова від тихого «добридень» розгортається до глибин осягання сенсу життя. Це все – про мою співрозмовницю, мисткиню, авторку трьох книжок військових коміксів Ганну Трегуб, створених на основі численних мемів, що виникли під час війни й перетворилися на окремий художній жанр.
Перший том трилогії «Меми війни, або Чортова дюжина» (по 13 сюжетів у кожній книзі) створено у 2022 році: там і цигани з украденим танком, і господарочка, яка збила дрон банкою з помідорами й Конотопські відьми, і руський корабель, що таки пішов за відомою адресою. Про гумор під час війни, його терапевтичну дію, чоловіка-військового, який є головним критиком та прихильником творчості мисткині – Ганна Трегуб розповіла в інтерв’ю «Пильному погляду».
– Ганно, як починалася робота над книжками?
– З війни й починалася. У перші дні російської навали чоловік пішов на фронт добровольцем. У нас троє донечок, міг би не йти, але вирішив – як справжній чоловік. Ми з ним зазвичай намагалися, як би не було важко, підтримувати одне одного, сміялися, обговорюючи меми війни, це навіть стало традицією наших бесід, що рятувало від болю й тривоги. З’явилася ідея зробити малюнки до мемів, і я подумала: а чи не зробити з цього книжку.
З текстами мені у перших двох томах допомагала талановита авторка Ірина Копистинська. Вона юрист за фахом, але зізнавалася, що участь у створенні коміксів принесла їй велике задоволення. Так і написала у передмові до другого тому: Я кайфую від цього світу, що дозволяє бути багатогранною, а ця книга – мистецька терапія, адже можна свій емоційний негатив, пов’язаний із війною, виплеснути на папір». Така от терапія.
Видали першу книжку, а меми народні все не закінчувалися, все більш поширювалися. То досить швидко створили й другу книжку. Потім була перерва, бо до цього важко було з реалізацією книжок. Але чоловік умовив мене продовжувати: для нього на фронті цей проєкт – як наше рідне дитя.
Тому Дмитро мене надихає, допомагає творити, узгоджує, критикує. Пройшло два роки до третього тому, і от я вже очікувала, коли отримаю наклад, коли почула, що відкривається фестиваль у Києві «Книжкова країна». Вирішила – встигну отримати книгу, тоді поїду. Якраз встигла.
– Ваші враження від фестивалю? Чи з’явилися нові корисні знайомства, чи вдалося укласти якісь угоди?
– Було дуже багато людей, цікава атмосфера, намалювалися певні перспективи. Це масштабна подія. Не зважаючи на погоду, коли було холодно й дощило, люди все одно приходили й цікавилися. Я впевнилася, що у нас – читальна нація.
Щодо корисних знайомств, то скоріше були дуже цікаві знайомства. Про це трохи пізніше. А спочатку скажу, що виникало деяке непорозуміння з моїми книжками: за оформленням вони нагадують дитячу літературу, хоч це досить доросла добірка коміксів, то люди часто підходили за моїми книжками як за дитячими… А взагалі все одно читачі виказували велику зацікавленість, хоч меми з перших двох томів, як мені здається, були вже трохи призабутими, Брали зразу по три книжки. Я задоволена.
Тисячі людей, маса павільйонів, я впевнилася, що треба людям розказувати про книжки, а до цього вважала: нехай самі підходять, цікавляться. Ні, треба людей запрошувати.
Тепер про знайомства. Поруч зі мною, на нашій локації, була авторка, історик, підполковник, військова – пресофіцерка Олена Мокрицька, дуже цікава людина. Вона видала свої книжки, зокрема про Валерія Залужного, і дуже талановито розповідала про своїх командирів, про розмінування Чонгару, про звільнення Херсону. А інший мій сусід по виставці, військовий Микола Ніколаєв видав свої військові щоденники, спостереження командира. Неоціненним було спілкування із сусідами по книжковій виставці.
– Розкажіть про новий – третій том.
– У третій книжці ми з чоловіком самі стали авторами, самі придумували тексти. Спочатку я зробила 64 ілюстрації, і треба було, щоб тексти не виходили за межі сторінки, тут зайве слово, пунктуація могли завадити.
– Тобто ви ще й дизайнер?
– Так, я графічний дизайнер за освітою, обкладинка, верстка, – все це моє.
– Як родина сприймає вашу творчість?
– О, у нас родина велика. Три доньки, коти мейн-куни, і у всьому прагнемо, щоб було якнайкраще. Серед котів є чемпіон світу – до війни ми їздили на виставки, здобували нагороди. А зараз у нас – ще й книжки, де теж прагнемо досконалості. Найбільше чоловік допомагає у всьому, а ще сестри, мама,- справляємося.
Як діти ставляться до творчості? Середня донечка вчиться у художній школі, цікавиться мистецтвом, без кінця щось малює. Вона – творча особистість. Діти супроводжують мене часто на майстер-класах, презентаціях. Менша зі мною була на фестивалі у Києві, отримала масу вражень.
– Мати рідну людину на фронті, з цим важко жити. Малювання, можливо, це і для вас арттерапія?
– Так, звичайно. Справа відволікає від переживань, і чоловік каже: «Я радий, що у тебе є цікаве і непросте заняття, то ти менше депресуєш, менше мене «дістаєш», мене це вельми заспокоює. Менше, ніж раніше, переживаєш». Справді я відволікаюся від важких думок, надсилаю йому ілюстрації на розсуд, і він бачить, як розвивається справа, це його тішить і тримає.
– Які ваші плани?
– Навіть не знаю… Скажу так: у мене троє дітей і маю я зараз три омріяні книжки, тому є сенс зупинитися і на тому, і на тому. Можливо, розвиватимуся в іншому руслі, ілюструватиму, скоріш за все, книжки інших авторів. До війни ми з сім’єю багато подорожували, були в Албанії, де побачили багато цікавого, планували поїхати в Італію – у подорож на велосипедах. Сподіваюся, все це здійсниться після Перемоги.
Війна триває і я обрала своєю місією вести щоденники війни у вигляді коміксів, щоб зберегти нашу історію. Чи втомилися ми від війни? Звісно, кожен на своєму фронті. Чоловік воює зброєю, а я – гумором. Фіксую реальність у малюнках і у словах, щоб наші меми жили довше за війну. Країна воює, я малюю і пишу, бо пам’ять і сміх продовжують життя, а нам треба жити й перемагати. Вже четвертий рік мій чоловік Дмитро воює на передовій, але, крім зброї, він озброєний ще й почуттям гумору, тому коли не виконує бойові завдання, живе мемами, вигадує сюжетики, дає мені ідеї. Разом ми працюємо на відстані, але синхронно, як українські дрони. І нехай ця книга мемів буде останньою про війну, а наступна вже писатиметься про нашу Перемогу.
До речі у третьому томі є трошки прихований, – не кожен помітить, – мем про саму Ганну, про її буття. Чоловік-військовий зображений на форзаці книжки у нижньому куточку запитує телефоном з тривожно-суворим виглядом: «Малюєш?». А у верхньому куточку Ганна зобразила себе: «Малюю», – відповідає. У цьому – більше ніж комікс. Там за рамкою малюнку: «Воюєш? Бережи себе, ми разом і я… малюю».
Розмовляла Ірина Уварова.
Автор: Віктор Куленко. Вихованці Кам'янської ДЮСШ №5 Макар Янтков та Вікторія Филипенко зробити свій внесок в…
Кривий Ріг сьогодні схиляє голову в пам’ять про чотирьох своїх мешканців, чиї життя забрали російські…
В Кам'янському у середу, 24 червня, у зв'язку з виконанням профілактичних робіт відбудеться тимчасове припинення…
Поліційні Кам'янському районі розшукують 15-річну Кароліну Очеретюк. 23 червня до поліції звернулася бабуся дівчини та…
Родини загиблих героїв та ветеранів з Кам'янського в черговий раз відвідали Дніпропетровську обласну клінічну лікарню…
В Кам'янському у Південному відділі Центру надання соціальних послуг провели захід «Спортивна молодість душі», присвячений…
This website uses cookies.