Не дати забути: в Кам’янському відбулася акція-нагадування про полонених та зниклих безвісти героїв(РЕПОРТАЖ)

Не дати суспільству забути про тисячі українських захисників і захисниць, які зникли безвісти – такою була мета акції-нагадування, яка відбулась у центрі Кам’янського у минулу неділю, 26 жовтня. 

На площі зібралися десятки людей, об’єднаних спільною бідою і спільною метою. Вони стояли по обидва боки від проїжджої частини, тримаючи в руках прапори, плакати «Полон вбиває!» та «Поверніть героїв додому!» та портрети своїх рідних. Хтось тримав великий банер з обличчям свого Героя, хтось — невеличку картонку, а дехто просто показував фотографії рідних на екранах мобільних телефонів.Учасники акції активно закликали водіїв автівок, що проїжджали поряд, підтримати їх сигналом, перетворивши площу Калнишевського на емоційний центр незламності та пам’яті.

Захід пройшов за участю родин військовополонених і зниклих безвісти та за підтримки громадських організацій “Родини загиблих Героїв України” і “Патріот 2015”.

«Ми продовжуємо нагадувати суспільству про те, що війна триває, вона поруч, і може торкнутися кожного», – зазначають учасники акції.

 Організаторами акції виступили дві жінки, чиї родини безпосередньо постраждали: дружина військовополоненого бійця «Азову», яка вимушена була покинула рідний Маріуполь, рятуючись від російських окупантів, та донька зниклого безвісти бійця 47-ї окремої механізованої бригади «Ма́ґура». Поруч із ними стояли не лише родичі та близькі  полонених, а й ветерани, які прийшли підтримати своїх побратимів.

Особисті трагедії родин стали головним нагадуванням про ціну війни.

Пані Юлія Буткус вийшла, щоб розповісти про свого сина, який добровільно долучився до лав ЗСУ ще у квітні 2022 року.

«Він ходив до військкомату з першого дня повномасштабного вторгнення. Але оскільки в армії він не служив, то його спочатку не хотіли брати. Але він все-таки домігся свого», – поділилась своєю історією пані Юлія.

Син жінки потрапив у полон у серпні 2023 року і нині перебуває на території Чечні. 

За два роки пані Юлія лише кілька разів чула голос сина телефоном, але останні п’ять місяців жінка не має від нього жодної звістки.

Не менш щемлива історія у пані Світлани, чоловік якої, Руслан Ніжнєвський, зник безвісти у липні поточного року. У мирному житті він був газоелектрозварником і довгий час  працював  на металургійному комбінаті  у Кам’янському.  У 2014-2015 роках чоловік брав участь в АТО. Після початку повномасштабного вторгнення був мобілізований до лав ЗСУ. Пані Світлана зазначає, що чоловік не мав наміру ховатись від ТЦК і отримавши повістку, пішов до армії.

З огляду на ту інформацію, що у мене є, дуже мала ймовірність того, що він потрапив у полон і живий. Але я у будь-якому випадку хочу знати правду, що з ним сталося.  Я вважаю, що кожен зниклий безвісти воїн повинен обов’язково повернутись додому.

Або живим, або «на щиті». І саме тому я сьогодні стою тут разом з іншими жінками, – розповіла пані Світлана.

Кожна історія, розказана в цей день на площі, — це лише крапля в морі загальнонаціональної трагедії.

Тисячі сімей щодня живуть у невідомості, чекаючи на звістку про долю своїх близьких. Рідні полонених і зниклих безвісти б’ють на сполох і закликають владу та суспільство робити все можливе, щоб наші Герої повернулись додому, адже масштаби проблеми просто колосальні.

За даними Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, на початок 2025 року в Реєстрі перебувало понад 70 тисяч військових і цивільних українців.

Що стосується полонених, то станом на травень 2025 року, в російських катівнях утримується близько 8 тисяч офіційно підтверджених українських військовослужбовців. Проте, як зазначали в Офісі президента, реальна кількість може перевищувати 10 тисяч осіб, оскільки РФ часто не підтверджує всіх полонених.