Антоніна Колосова: «Любов і прийняття – найкращий ґрунт для розвитку будь-якої особистості»

«Пильний погляд» продовжує новий проєкт “Обличчя освіти”, в якому розповідає про вчителів, вихователів та наставників Кам’янського. Сьогодні наша героїня — вихователька-методистка закладу дошкільної освіти №31 «Барвінок» Антоніна  Колосова. Про тонкощі роботи корекційного педагога, «складних» батьків і світлих дітей, принципи спілкування та креативності, а ще про прийняття – як найголовніше у роботі вихователя – Антоніна Колосова розповіла в інтерв’ю для «ПП».

– Ви після закінчення вишу мріяли потрапити саме в заклад дошкільної освіти?

– Якщо чесно, я не мріяла про роботу саме вихователя-методиста. Знала, що це велика відповідальність, необхідність бути у роботі таким собі «універсальним солдатом», вміти все і знаходити індивідуальний  підхід як до дітей, так і до дорослих – бути як хамелеон. Я закінчила Дніпропетровський національний університет імені Олесі Гончара за спеціальністю «Корекційна освіта». І після закінчення прийшла працювати на посаду вчителя-дефектолога саме у заклад, де свого часу була вихованкою.

В той час в країні почався справжній бум попиту на корекційних педагогів, але у більшості випадків батьки ще не були готові до прийняття того факту, що їх дитина має особливості у розвитку. Насторожено ставилися до нашої роботи.

Батьки часто не бачили проблеми в поведінці та розвитку дитини, тому не прислухалися до рекомендацій педагогів й були не готові отримувати допомогу фахівців. Мені як молодому спеціалісту доводилось працювати з батьками, які старші на покоління.  Та часто вони не сприймали та не розуміли проблему.

– Тобто неготовність батьків пояснювалася тим, що вони не сприймали особливості в розвитку своєї дитини?

– Так, батьки не сприймали особливості у розвитку своєї дитини, іноді знаходили такі пояснення: дитина добивається свого різними шляхами – бо вона лідер й це просто така у неї «оригінальна поведінка», у нас і дід, і чоловік такими були й так далі. Ми з командою спеціалістів нашого закладу запрошували батьків на засідання команди психолого-педагогічного супроводу (психолог, дефектолог, логопед), але все одно розуміння досягали не часто.

Пропрацювавши на посаді вчителя-дефектолога вісім років я відчула професійне вигорання у роботі з дітьми. Тож керівник закладу  запропонувала мені обійняти посаду вихователя-методиста.

У нас дуже великий і гарний жіночий колектив. Тут працюють люди, які ще мене виховували, і спочатку виникали труднощі отримати авторитет. Але зараз все виходить, відчуваю, що здатна бути підтримкою людям.

– Чим займаються вихователі-методисти у дитячому садку?

– Вихователь методист – це провідник педагогічних ідей, людина яка надихає колектив, підтримує професійне зростання і дбає про якість дитинства в закладі. Здебільшого це робота з колективом, організація багатьох заходів, велика методична робота. Загалом, це як завуч у школі. Надаю методичну підтримку, займаюсь аналітичною та контрольною діяльністю, виконую консультативну та підтримувальну функцію також робота з батьками та громадськістю.

– У чому полягають складності роботи з дітьми, які мають особливі потреби?

– Складність утому, що не має універсального підходу до виховання дітей з ООП, необхідність адаптації та модифікації навчальних програм. Не всі батьки готові прийняти особливості своєї дитини та співпрацювати з педагогами, які бажають допомогти. Потрібно багато часу на вибудовування довірливих, партнерських відносин з родинами.

Робота з дітьми з ООП – це високий рівень професійної та людської відповідальності. Вона складна, але  водночас надзвичайно цінна, адже дає змогу допомогти дитині, розкрити її потенціал і соціалізуватися у суспільстві.

– За що Ви любите свою роботу?

– За можливість впливати на якість дошкільної освіти, підтримувати колег, ділитися досвідом і бачити результат своєї праці у щасливих очах дітей та задоволених батьків. За можливість з допомогою соціально значущих проєктів (конкурси, ярмарки, тренінги) об’єднувати людей з різними поглядами, інтересами (педагоги, батьки, діти) задля досягнення спільного результату. Самовідчуття цієї єдності  – є дуже важливим у наш час.

– Можливо, ми раніше просто не бачили такого явища, як соціоадаптаційні труднощі у дітей. Звідки це все береться?

Це існувало і раніше, але тоді можливо не  приділялось стільки уваги  цьому питанню як сьогодні. Останнім часом змінилося ставлення до цієї проблеми, відбувся перехід від поняття «складнощі, що виникають у дорослих під час  виховання  дитини» до поняття «складнощі,  що  виникають у самої дитини» під час соціалізації та адаптації.

Сучасні методи корекції та педагогічного впливу дозволяють вчасно надати необхідну допомогу дітям, які цього потребують.

На мою думку, кількість дітей які потребують особливої підтримки й допомоги в наші часи це не дивно, адже протягом останніх років ми живемо під впливом стрімких змін і постійного стресу (карантин, війна).

– Чи є певні методики, за якими Ви працюєте?

– Сучасні проблеми потребують сучасних рішень і наша робота полягає в  пошуку дієвих, ефективних методик. Наш дитячий заклад  має потужну базу для реалізації задач пов’язаних з адаптацією, соціалізацією, розвитком, навчанням, вихованням, корекцією дітей дошкільного віку (в тому числі дітей з ООП). Це кваліфіковані спеціалісти, досвідчені вихователі та матеріально-технічне забезпечення (басейн, ресурсна кімната, кімната  психологічного розвантаження, інклюзивний центр). Пріоритетним і перспективним напрямком роботи нашого закладу  є сенсорна інтеграція, яка дозволяє дитині почуватися комфортно та безпечно, а також сприяє розвитку когнітивних і моторних навичок.

Які особливі риси мають проявлятися у вихователів складних дітей?

Прийняття.

Навіть не терпіння і не витримка?

Ні, – саме вміння приймати дитину яка вона є.

Дуже часто люди не можуть погодитися, змиритися з тим, що дитина не така, як більшість інших, що вона потребує особливого підходу. Років три нам знадобилося, щоб прийняти цей факт. Зараз інший час, інші діти, батьки, інші вимоги до цих дітей. На мою думку, найголовніше у роботі – прийняття, доброта, любов до дітей, а вже далі – терпіння і витримка.

– З ким важче працювати, з дітьми чи з батьками?

– З батьками. Часто батьки перекладають відповідальність за виховання, побутові навички самообслуговування своєї дитини на педагогів. Батьки іноді начитаються спеціальної літератури, починають надавати нам рекомендації з вимогами їх дотримуватися, не розуміючи, що теорія дуже часто розходиться з практикою.

Ми досягаємо досить гарних результатів як з дітьми з особливими освітніми потребами, так і нормотипічними (прим. ред. – діти, які розвиваються відповідно до вікових норм і не мають діагностованих фізичних, неврологічних чи психічних розладів). Знаючи про це, до нас звертаються багато батьків не лише з Лівого берега, привозять дітей з правобережної частини міста та ближніх селищ. Запорука того, що саме нашому закладу батьки довіряють найдорожче – своїх дітей, рекомендують наш заклад іншим, це є висока оцінка роботи.

 – Про що Ви мрієте?

– Про мир, щоб закінчилася нарешті війна, діти були здоровими та щасливими, сім’ї були разом. Мрію, щоб дошкільна освіта стала справжнім пріоритетом держави, а не другорядною ланкою освітньої системи. Адже саме в дитячому садку закладається фундамент усього подальшого розвитку людини – її характер, мислення, вміння спілкуватися, любити, мріяти. Хотілося, щоб  повага до дошкільної освіти починалася з родини, батьки бачили у вихователі партнера, цінували його працю й розуміли, яку важливу роль відіграє цей етап у житті їхньої дитини. Коли країна почне по-справжньому підтримувати дошкільну освіту – морально, матеріально, суспільно – тоді ми виховаємо покоління щасливих, розумних і впевнених у собі дітей. А це і буде найкраща інвестиція у майбутнє держави.

Розмовляла Ірина Уварова.