Мистецтво як сповідь та пам’ять: у Кам’янському відкрилась авторська виставка матері загиблого «азовця» Ганни Кісілішиної

Автор: Віталій Доброгорський.

Відкриття авторської виставки картин вчительки, психологині та художниці з Маріуполя Ганни Кісілішиної відбулось у Центральній міській бібліотеці Кам’янського 6 лютого. Виставка має символічну назву — «47.82846 ° N – 37.71093 ° E»: це координати сумнозвісного барака №200 в Оленівці, де 29 липня 2022 року загинули десятки українських полонених, у тому числі й син художниці — Олексій.

Боєць «Азову» Олексій Кісілішин на псевдо “Лев” боронив рідне місто від російських окупантів з перших днів повномасштабного вторгнення. Він потрапив у російський полон і загинув унаслідок теракту в Оленівці.

Ганна Кісілішина розповіла, що народилася і все життя прожила в Маріуполі до страшного 2022 року. 22 роки вона пропрацювала в школі, з якої звільнилася перед повномасштабним вторгненням. Жінка з дитинства мріяла малювати, проте батьки наполягли, щоб вона закінчила музичну школу. Тож до реалізації своєї дитячої мрії вона повернулася вже в солідному віці.

Не маючи спеціальної освіти, самостійно почала опановувати мистецтво живопису. А після початку повномасштабної війни, пережитого жаху в Маріуполі, втрати дому та загибелі сина — творчість стала для неї засобом внутрішнього відродження. Майстриня зізналася, що поштовхом до створення виставки стала зустріч із побратимом сина, який повернувся з російського полону. Саме тоді до неї прийшло усвідомлення, що потрібен особливий проєкт пам’яті: малювати нові сенси, знаходити внутрішнє світло й силу жити далі.

Напевне, досить давно в стінах бібліотеки не було такої потужної концентрації по-справжньому відвертих та пронизливих емоцій. Пекучий біль і щира надія, жорстока правда війни та справжнє мистецтво, розповідь, яку не можна слухати без сліз, і картини, які ще годинами стоять перед очима…

Серія з 13 картин, представлених на виставці, стала підсумком навчання у проєкті «мАРТен» київського художника Олега Юрова. До цього проєкту Ганна долучилася, коли переїхала до Києва, повернувшись до України з-за кордону, куди змушена була виїхати, дивом врятувавшись із пального Маріуполя.

В авторських роботах пані Ганни відображено події з життя Маріуполя від початку повномасштабного вторгнення: героїчну оборону «азовців», вихід у полон, трагедію в Оленівці, боротьбу за повернення — і глибокий особистий біль, який авторка трансформувала в мистецтво.

Жінка мовою образів передає те, що словами не вимовиш. Її картини, що гармонійно поєднують у собі абстракцію та модернізм, глибоко відображають тему війни та внутрішньої стійкості. Кожне її полотно — це водночас і молитва, і спогад, і протест, і послання сину, який, як вона вірить, спостерігає за нею з небес. А ще кожна її картина — це крок до прийняття. Прийняття своєї важкої втрати.

Звертаючись до присутніх, Ганна сказала фразу, яка дуже чітко показує, що відчуває ця тендітна, інтелігентна та мужня жінка: «Ніколи не кажіть батькам, які втратили своїх дітей, що все буде добре. Добре — не буде. Але ми намагаємось жити».

Глядачі, затамувавши подих, слухали пані Ганну, її розповідь про сина, який дуже любив тварин, мріяв стати ветеринаром, але у доленосний для країни 2014 рік добровільно вступив до лав «Азову». Повернувшись до цивільного життя, Олексій продовжив опікуватися тваринами. Та 24 лютого 2022 року знову без вагань взяв до рук зброю.

Найбільш емоційним моментом зустрічі стала демонстрація фільму, заснованого на коротких аудіоповідомленнях Олексія, які він надсилав через телеграм своїй мамі, перебуваючи на «Азовсталі». Це сповнені суму і болю розповіді про те, як він намагався рятувати та підгодовувати покинутих тварин: собак, котів і навіть папуг, які все одно потім гинули під час авіаційних та артилерійських ударів. Розповідь про те, як під кулями снайперів гинули його побратими, намагаючись знайти хоч якусь їжу в зруйнованих складах. Це слова зізнання, як страшно буває під масованими обстрілами і як ще страшніше під час «режиму тиші».

Особливої атмосфери заходу додав музичний виступ викладачів Кам’янської школи мистецтв №5 Світлани Кононенко (флейта) та Олени Неклеси (скрипка), а також мистецький перформанс за участі Марії Гончар, яка прочитала вірші відомої поетки та журналістки Оксани Стоміної, присвячені Олексію Кісілішину та іншим героїчним захисникам Маріуполя.

Наприкінці зустрічі присутні підходили до художниці, щоб сказати слова підтримки, обійняти чи подарувати щось на згадку: солодощі, виготовлені власноруч прикраси або сувеніри.