Як кам’янчани переїжджають до Європи

Масовий виїзд земляків за кордон – одна з причин депопуляції Кам’янського та кадрового голоду на підприємствах міста. Якого «кращого життя» шукають і що знаходять українці по чужих краях?

«Пильний погляд» пропонує розглянути історії двох вже колишніх кам’янчан, яких об’єднує те, що вони обидва виїхали до Польщі в останні 3 роки – спочатку на заробітки, а тепер і назовсім.

Автор: Валентин Фіголь.

Втомився від свинства

В Ченстохові В’ячеслав живе майже 3 роки. До Польщі вперше потрапив у 2016 році – поїхав на заробітки разом із сестрою. Сестра там і заміж вийшла за поляка, залишилась з родиною.

«Я приїхав додому, глянув навколо – Боже мій!.. Якось раніше не звертав уваги на тотальне свинство земляків – не було з чим порівнювати, — згадує В’ячеслав. – А тут зайшов у під’їзд – смердить сечею, мимо вікон квартири пролітають брудні папірці та пакети, які носить вітром по двору… Мужики забухані теревенять про війну… Одні лають Путіна, інші – Бандеру…Я не схотів більше цього ані бачити, ані чути – подався оформлювати документи на проживання».

В’ячеслав через знайомих влаштувався в Ченстохові працювати на завод. Завод належить корпорації «Індустріальний союз Донбасу». «Завод старий, радянський, побудований в 60-тих роках минулого сторіччя, — розповідає остарбайтер. – Але умови праці кращі, ніж на ДМК, а заробіток не варто й порівнювати…» В’ячеслав працює контролером якості металопрокату, що випускає завод.

Остарбайтер винаймає квартиру в Ченстохові, сам купує продукти та готує собі їжу – замолоду закінчив кулінарне училище і зберіг потяг до кулінарії.

«Спілкуючись з колегами та персоналом крамниць і кафе, я навчився не те щоб бардзо добже мувить, але нешпетно розуміти поляків», — ділиться досвідом немолодий вже чоловік. Він завів собі тут приятелів з таких самих заробітчан та емігрантів, а також серед місцевих мешканців. «В них не заведено палити сміття в контейнерах і кидати в унітаз брудні памперси, — розповідає колишній земляк. – Люди як люди, але трохи охайніші, трохи краще виховані… Головне – їм байдуже як до Путіна, так і до Бендери!»

Єдине, що залишилось у В’ячеслава в Україні – стара мати, яка затялась померти вдома. Та ще улюблена мисливська рушниця – вірна «іжівка». Власне, через неї він і приїхав ненадовго додому: підходить термін зберігання патронів, тож В’ячеслав влаштував для колишніх земляків стрілецьку розвагу за містом. «Цей аромат диму, адреналін від процесу – єдине, чого мені поки що не вистачає в Польщі», — зізнається мисливець.

Торгувати можна скрізь

Торгувати Олександр почав ще в 90-ті: метал, потім продукти харчування. За чверть століття продавав і овочі, і промислове обладнання. Двічі «підіймався» і втрачав капітал: перший раз завдяки зраді перекупленого бухгалтера, вдруге – під час кризи 2009 року.

Рік тому Олександр виїхав жити до Польщі – спочатку сам, а півроку тому перевіз дружину і двох дітей. Діти ходять до польської школи і балакають польською майже як російською – українську вони не знають і вже не знатимуть.

Олександр переєстрував свою торгово-посередницьку фірму на польський манер. «В Польщі набагато легше вести цивілізований бізнес, — ділиться досвідом бувалий торговець. – Не те щоб податки низькі чи щось таке, а просто держава не заважає працювати. Нема дурнуватої регуляції: плати податки, виконуй закони – і не лізтимуть до тебе дурнуваті перевіряючі з масними поглядами на твій сейф та загребущими руками до твоїх грошей!»

«Таких, як я, чимало, а буде ще більше! – прогнозує Олександр. – Наші торговці за 5 років зробили справжній прорив у цивілізований світ – значніший, ніж за всі перші 23 роки». До 2014 року, нагадав співрозмовник, майже 90% експорту продуктів харчування приходилось на РФ. Коли стосунки зі східним сусідом стали несприятливі для бізнесу, довелось купцям повертати голоблі деінде. Спробували продавати до Європи – а там вимагають документи, що підтверджують не лише якість продукції, а й екологічність виробництва! «Нічого, вправляються наші з усіма сертифікатами та свідоцтвами, — посміхається підприємець. – Того, хто мав справи з нашими чинушами – жадібними, нахабними від безкарності корупціонерами, жодними формальностями не злякаєш!»

Українці впевнено просуваються зі своєю продукцією в цивілізований світ, розповідає Олександр. Один наш підприємець, наприклад, купив у Польщі цілий базар – з торговими павільйонами та складами. Запрошує торгувати земляків, в яких продукцію відповідно сертифіковано… «Уяви собі, що таке продавати український сир туди, де є своїх 400 сортів сиру! Або продавати молоко та ягоди «Данону» — одному з лідерів у виробництві йогуртів!» — хизується підприємець здобутками колег.

«Грошей у мене відтепер не стало більше, — зізнався емігрант. – Але я сьогодні спокійний, бо впевнений, що мій бізнес не заберуть рейдери – байдуже, бандити чи ті, що в погонах. Мого сина не пошлють на війну – і це для мене визначальне, бо моя батьківщина там, де моя родина».