Про реформи та реформаторів

Не кожна правильна реформа означає швидке покращення життя у різних його проявах. Так само, як не кожного реформатора відразу можна оцінити по зроблених ним змінах в країні. Грузія та Міхо Саакашвілі можуть бути прикладом того, як усе неоднозначно у цій справі.

Автор: Сергій Гузь

Золото Грузії та України

Мені завжди подобається споглядати у вікно, коли їдеш країною потягом чи автобусом, або навіть з висоти літака. Часом здається, що золоті лани України нескінченні. І коли вони тягнуться годину, дві, три та більше, часом пошматовані лісосмугами, то розумієш цей неймовірний масштаб та потенціал сільського господарства в Україні.

Якраз зараз дорогами України тягнуться одна за одною вантажівки, сповнені зерна. Хтось від того сподівається на довгоочікуваний прибуток, а хтось свариться на розбиті дороги. І ніде правди діти, бо одне не обходиться без іншого в нашій країні.

Так само сьогодні тягнуться вантажівки і дорогами Грузії. Проте сповнені вони зовсім іншим золотом – стиглим виноградом. Часом машини збиваються в чергу перед пунктом прийому винного врожаю, і тоді вже можна оцінити масштаб виноробства в Грузії. Налитий прозорим і солодким соком, стиглий виноград, що справді сяє на сонці, за рік два обернеться на справжнє золото, що поповнює скарбницю цієї гостинної країни.

Дороги та реформи

Проте на відміну від українських, грузинські дороги виглядають ледь не ідеальними. Вже на зворотньому шляху в аеропорт Тбілісі, таксист ледь не останніми словами лаяв будівельників, що вже рік ремонтують роздільну смугу цього шосе. «Якби був Саакашвілі, вже давно б все зробили, а тих, хто намагається нажитись на цьому ремонті – посадили! – обурюється водій. – Бо чого вони ще тягнуть з ремонтом, як не через корупцію?»

Міхаела Саакашвілі тут згадують дуже часто, хоча вже шість років він не буває у Грузії, бо покинув її через переслідування з боку своїх політичних супротивників. Серед грузинів теж до цього реформатора різне ставлення. Немало тих, хто справді вважає, що Міхо був корупціонером, тож висунуті йому звинувачення не безпідставні. Але багато і тих, хто шкодує, що Міхо зараз немає.

«Ви можете в будь-який час гуляти по Тбілісі, це абсолютно безпечно, — переконує мене інший таксист. І з гордістю показує величезну скляну будівлю поліції. – Раніше і тижня не було, щоб мене не грабували, а коли прийшов Саакашвілі і навів порядок – усе змінилося».

Реформу поліції тут згадують найчастіше. І прихильники, і противники Саакашвілі переконані, що наведення ладу на вулицях країни – це справжній успіх його реформ, який полегшив життя усім грузинам. Причому сталося це дуже швидко, чого не скажеш про реформу правоохоронних органів в Україні. У нас теж наче реформа відбулась, а криміногенна ситуація стає все гіршою.

Свобода коштує дорого

Було б неправдою сказати, що після реформ Саакашвілі усі грузини зажили весело та заможно. Так, люди вони справді веселі та гостинні, але коли їдеш країною, то бачиш, що до заможного життя більшості грузин ще дуже далеко. І чим далі від столиці, тим важче життя звичайного селянина. А там, в горах, воно і сьогодні майже ж таке патріархальне, як і кілька віків тому. Тож не дивно побачити на гірських дорогах чоловіків, що женуть кудись корів чи овець.

Тут, далі від столиці, не побачиш розкішних палаців. По дорозі з Тбілісі в Кахетію більші чи менші будиночки виглядають дуже скромно. В кожній садибі є садочок з яблуками, айвою, горіхами. Часом трапляються гранати чи мандарини. І обов’язково кущі винограду, охайні та доглянуті. Виноградних хащів тут не зустрінеш, як у нас, бо до лози грузини ставляться майже релігійно.

Та попри скромне життя, грузини зовсім не поспішають розміняти свободу на гроші. Хоча росіяни можуть вільно приїздити в цю країну, ніхто їх тут не чіпає (як і у нас), та до сусідньої держави грузини ставляться з великою пересторогою. Бо як і ми — втратили частину своєї території.

Чи хочуть вони миру та процвітання? Звісно, що так. Навіть зараз багато хто з них щиро каже: «Колись ми жили у дружбі з усіма, як одна сім’я». Але в цих словах немає, або майже немає, ностальгії за радянською владою. Скоріше, в цих словах можна почути прагнення нового миру з сусідами. Та за багато подорожей до Грузії ще жодного разу не трапився її громадянин, який погодився б обміняти свободу на заможне життя.

Чи матимемо свого Саакашвілі?

Сьогодні, попри труднощі, грузини чекають подальших реформ. Бо лише зараз, через 10 років після початку реформаторської діяльності Саакашвілі, після того, як ці реформи зупинилися, а деякі і зовсім не досягли результату, багато хто краще розуміє і цього реформатора, і важливість подальшого руху вперед.

Чи станеться колись так і в Україні? Чи будемо ми згадувати таким видатним реформатором Порошенка (що дехто вже поспішає робити), чи може ним стане Зеленський (як вони самі про себе кажуть вже зараз)? Час покаже. А нам залишається чекати тих реформ, про які ми будемо розповідати з тією ж гордістю, як грузини розповідають про свої….