Біда від незручних сусідів на прикладах з Кам’янського
Сусіди можуть перетворити в пекло перебування у власній квартирі. І ніхто вам не допоможе впоратися з цією бідою – можливості влади тут досить обмежені.
Наведені нижче приклади настільки поширені, що немає сенсу вказувати адреси: достатньо сказати, що герої обох історій живуть в одному районі Кам’янського, в одному під’їзді типового 5-поверхового будинку.
Автор: Валентин Фіголь
Мамине горе
«Допоможіть! Вбивають! »- прорізав нічну тишу сплячого житлового будинку пронизливий жіночий крик. «Завали пащу – задушу, падло!» – закричав у відповідь чоловічий голос.
Сусіди сонно заворушилися в своїх ліжках, десь заплакала розбуджена дитина, хтось потопав на кухню – запити таблетку від сердечного болю. А поряд тривали крики, лайка, щось гримнуло, розбившись об підлогу. «Люди, рятуйте!» – надривалася жінка. «Та кому ти потрібна? Заткнися і давай гроші!»- басив чоловік.
«Ось так вже років 10 – він її ганяє по квартирі, а вона кричить на все горло. Це починається, коли у неї з’являються гроші. Поки він їх всі не відбере – не заспокояться…» – розповідають сусіди про свою біду. У їхньому будинку живуть літня мама і її дорослий син-п’яниця.
Такі сцени – не надзвичайна подія і навіть не дивина для місцевих жителів. Вони повторюються приблизно двічі на місяць: коли мама отримує пенсію і коли вона привозить зарплату з заводу в Дніпрі, де змушена працювати, щоб прогодувати себе і непутящого сина.
Іноді 30-річний син їде на заробітки, і тоді в будинку запановує спокій. Потім він повертається … Перші кілька днів в квартирі не припиняється сабантуй: заробітчанин катає приятелів і дам на таксі, спиртне ллється рікою, цілодобово не вщухають п’яні крики. «Днями вони вискочили на подвір’я і так билися! ..» – діляться своїми переживаннями сусіди.
Через тиждень-два гульня вщухає: закінчуються зароблені гроші, і разом з ними зникають приятелі і приятельки. Деякі йдуть, прихопивши сумки із залишками закуплених для бенкету продуктів, а іноді і домашніх речей гостинного господаря. І тоді починається інша фаза загального нещастя: синок шукає кошти на випивку. «Він уже все з квартири виніс і пропив! – розповідають сусіди. – Посуд – і той попродавали. Мати від нього холодильник у своїй кімнаті замикає – а то б і його пропив! Нещодавно купила сковорідку, дивимося – вже поніс кудись!..»
Але справжнє пекло починається, коли мати отримує пенсію або зарплату на заводі – жінка змушена працювати, незважаючи на слабке вже здоров’я.
«Він у неї гроші забирає – вона не віддає, бо жити на щось треба!» – кажуть люди. «Давай гроші!» – реве синок. «Немає у мене грошей!» – кричить мама. «Брешеш, стара сука! Уб’ю!» – не вірить він. «Допоможіть, вбивають!» – заходиться криком вона. Це триває в будь-який час доби, поки у жінки не закінчаться гроші. Добре ще, що частину заробітку вона ховає у сусідів, інакше їсти обом було б нічого…
Сусіди, почувши крики, спочатку викликали поліцію. Але сімейка до приїзду правоохоронців затихає, і дверей квартири не відкриває. Не хоче мама і заявляти на сина в поліцію. Характерно, що сусіди не бачили і не чули, щоб жінка була дійсно серйозно побита – пара синців на обличчі і руках не береться до уваги.
«Чоловіки наші намагалися з ним поговорити – вона його захищає! Каже, що за сина горлянку перегризе будь кому!» – нарікають люди. Поступово сусіди перестали викликати поліцію і стукати в двері квартири, з якої лунають шалені загрози і відчайдушні благання про допомогу: «Звичайно, вони своїм дурдомом заважають, особливо вночі або у кого дітки маленькі … Але людина – така скотина, до всього звикає!»
«Сама винна, – кажуть люди про долю матері. – Панькалась з ним, все дозволяла. Він уже в 14 років в школу не ходив. Стояли поряд з мамою на балконі і курили…»
По сусідству з «блатхатою»
Ось інша типова історія.
Квартира на першому поверсі – справжній прихисток для кочовиків. В радянські часи такі помешкання жаргонно називали «блатхатами». Тут в будь який час приходять і виходять якісь гості, в будь яку пору доби може лунати музика і веселі зойки. Якщо сусіди стукають в двері з претензіями – мешканці «блатхати» не відчиняють їх.
Власне, сусіди не надто насідають: один з мешканців тільки-но відсидів за те, що полоснув людину по шиї ножем.
Старенька власниця квартири – бабуся нинішніх пожильців, яка їх, сиріт, виховала, вже померла. Онуки намагались тихцем закопати тіло позаду будинку на пустирі, але сусіди відрадили, нагадавши, що це кримінальний злочин. Тоді нещасну поховали як безрідну за громадський кошт.
Скільки людей мешкає в квартирі – сусіди не знають достеменно, бо хтось з’являється – хтось зникає.
Наскільки відомо сусідам, ніхто з молодих людей офіційно не працює. З чого живуть – невідомо. Колись люди підозрювали одного з пожильців у вирізанні телефонного кабелю, але кабелі в під’їздах скінчились…
За борги їм відрізали електроенергію. Але світло в помешканні є – значить, якось придумали, де його взяти.
Сусіди не раз викликали поліцію під час галасливих гулянок. Поліція приїхала – ґвалт припинився. До завтра-післязавтра. Дільничний приходить – йому не відчиняють дверей. «А що міліція? Проведуть з ними бесіду. А нам кажуть: а що ми їм зробимо? Вони ж, мовляв, нікого не вбили і не обікрали. А за «антіобществєноє повєдєніє» і антисоціальний спосіб життя у нас покарання немає – у нас вільна країна!» – діляться досвідом спілкування з правоохоронцями люди.
В родині виріс хлопчик, який малим плювався в інших дітей і матюкався по-дорослому. Сьогодні він майже підліток, і сусідам шкода малого: ріс худим та замореним…
«Таки біда від них буде, – діляться тривогою сусіди. – Вони запросто будинок підпалять або підірвуть!»
Почекаємо вбивства?
Можливості правоохоронних органів обмежені законами, нагадала з цього приводу Олена Тимченко, старший інспектор відділення моніторингу Кам’янського міськвідділу поліції. Наприклад: щоб притягнути до відповідальності синка, необхідна заява матері. Коли приїжджає поліція, в квартирі тихо, тому ламати двері наряд не має права: щоб увійти в приватну власність, потрібна постанова на обшук, а в разі адміністративного правопорушення (квартирний дебош відноситься саме до цієї категорії) таку постанову ніхто не дасть. Якби на момент візиту поліції з квартири доносилися прохання про допомогу, загрози або шум бійки – поліція могла б зламати двері для припинення протиправних дій, що загрожують здоров’ю та життю громадянина.
У другому випадку – та ж картина. Мешканців «блатхати» можна притягнути до відповідальності за конкретні правопорушення – хуліганство, крадіжки … Але заборонити людям поводитися так, як вони себе ведуть, закон не може.
Рано чи пізно, кажуть бувалі правоохоронці, «блатхата» стає сценою трагедії.
