Слово вченого на захист «живих зморщок землі» навкруги Кам’янського

Зберегти степові балки, як унікальний елемент українського ландшафту та екосистеми, закликає науковець з Дніпра Петро Чегорка.

Автор: Валентин Фіголь.


«Витримавши багатолітній двобій з Людиною (в якому немає переможців), Степ відступив. Останніми форпостами степової природи залишились балки. В них, як в своєрідних музеях просто неба, збереглися і слугують наочним свідоцтвом прадавньої природи краю ділянки різнотравно-ковилових степів, чагарників, лук, байрачних лісів», — так поетично описує степові байраки орнітолог П. Чегорка (брат відомого в Кам’янському художника Олександра Чегорки).

Петро Чегорка

Петро Чегорка активний учасник еколого-туристичного клубу «Орлан». Науковець є автором кількох брошур про природу рідного краю, відеофільмів (є на YouTUBЕ): «Річка, що втратила красу (Самоткань)», «Домоткань. Річка, що тече в небуття», «Наш Римський ліс». Мова йде про водойми, які втрачені через бездумну людську діяльність. Відтепер всі перелічені місця знаходяться в Кам’янському районі. Отже, їх подальша доля – в наших руках, земляки.

«Балки – перші полігони захоплюючих дитячих мандрівок у природу. Маленьким хлопчиком, начитавшись Сетона-Томпсона й Біанкі, я почав відкривати для себе дивовижний світ дикої природи в околицях невеличкого степового містечка Верхівцевого. Дослідницькі маршрути по балках басейну Мокрої Сури і Самоткані привели згодом на біологічний факультет університету, визначили вибір професії, життєвої дороги», — розповідає про роль байраків у виборі життєвого шляху науковець.

Дмитро Яворницький в «Історії запорізьких козаків» писав: «Характерним явищем запорізьких степів є так звані балки… – більш чи менш глибокі долини з пологими берегами, вкриті травою, часом лісом, які служать природними жолобами для стоку води з відкритих степових місць у ріки, річки, озера, лимани, прогної, єрики; мовою геологів балками називають мертві, недіючі, вкриті лісовою чи трав’янистою рослинністю яри.

В історії балки мали певне значення, як пункти поступової колонізації великої дикої й пустельної степової рівнини. В балках чи біля балок закладали спочатку бурдюги, потім зимівники й нарешті села сімейних і несімейних запорожців. Балок в степах запорізьких козаків була справді незлічена кількість, немов зірок у безмежному просторі небес».
У В.І. Даля: «Балка – длинный и широкий природный овраг в степях Малой Руси меж двух степных кряжей».
Лише на Дніпропетровщині балкова мережа нараховує кілька тисяч балок. Особливого розгалуження досягає вона в долині річок Омельник, Самоткань, Інгулець, Саксагань.

В Кам’янському та на його окраїнах існує кілька балок: Самишина, Бараннікова, Вітрова, Водяна, Карнаухівська…

Значення балок для природи неоціненне: в пересушеному сонцем степу ці «зморшки землі» стають чи не єдиними джерелами затінку та прохолоди: тут часто б’ють джерела та протікають струмочки. Кажуть, що в байраку в найбільшу спеку можна застудитись, заснувши на землі. Особливо холодним вважається затінок у заростях глоду.

Тому в балках зберігається рослинне покриття, традиційне для українських степів з давніх давен.

Від Молдови до Росії через степову Україну повинен простягтися Буджацько-Старобільський широтний екокоридор, що забезпечить відновлення та збереження безперервності природного рослинного покриву.  Складовими елементами такого коридору мають стати численні балки, вважає пан Чегорка.

Балки мали велике значення і для людей. Тут не тільки будували свої оселі ще за часів козаччини, але й ховались від ворогів. Наприклад, назва балки Кобильної (басейн Інгульця) виникла ще за часів козацтва. Постійні набіги татар не давали спокою нашому люду. Нападники брали в полон не лише бранців, але й худобу. Деякі коні та корови втікали, знаходили дорогу на рідне обійстя, інші дичавіли, залишалися жити в степу. Завбачивши людей, тварини ховались в печері з таємним входом. В одному з табунів вожакувала стара досвідчена кобилиця. Від цього й балку назвали Кобильною. А ще розказують, що саме в ній востаннє бачили табун диких коней – тарпанів.

Природна та історично-культурна спадщина краю поєднались і на теренах балки Кобильної. В ній збереглася характерна степова рослинність, існують сліди поселень доби пізньої бронзи та черняховської культури, а поряд — руїни церкви Різдва Пресвятої Богородиці, чотири козацьких цвинтарі з понад сотнею кам’яних надгробних хрестів XVIII — XIX століть.

В Кам’янському балки теж мають свої історії. В Баранніковській балці, наприклад (на схід від вулиці Алтайської, де сади «Коксохімік»), в радянські часи було заповідне місце гніздування рідкісних у наших краях лісових птахів.

В балках Карнаухівки гинули радянські солдати під час фальшивого наступу через Дніпро в 1943 році. А Самишина балка прославилась знаменитим на всю Україну зсувом схилу в 90-ті роки, коли було частково зруйновано кілька житлових будинків. Також місцеві езотерики називали балку «аномальною зоною» та «місцем сили». Автору доводилось чути версію про те, що в Самишиній балці розташована база інопланетян, які наглядають за поведінкою дніпродзержинців.

Усі балки на сьогодні мають спільні екологічні проблеми. Розорюються балки по дну і по схилах. Увійшло в норму випалювати схили, причому часто це роблять вже під час квітування первоцвітів. Доводилося бачити величезні площі чорної землі, де згоріли брандушки, крокуси, безліч яйцекладок комах, обгоріли стовбури дерев, кущів.

В Кам’янському балки теж зазнали руйнівного впливу людини. Наприклад, у Вітрову балку досі скидають міське сміття, називаючи ділянку балки полігоном для побутового сміття. Також в балку стікають фекальні розливи з міських очисних споруд та насосної станції водоканалу…

«Звичайно, людям треба сіна, землі під випас, але ж людям треба і куточок, де можна побачити жалюгідний залишок колись безкраїх степів, почути жайвора, перепілку, деркача, вдихнути пахощі степового різнотрав’я, відпочити від повсякденних турбот, — впевнений П. Чегорка. —  Слід тут знайти якийсь компроміс».

Компроміс бачиться науковцеві в наданні найціннішим в екологічному плані балкам відповідного юридичного статусу – створення заказників, пам’яток природи, регіональних ландшафтних парків. Остання категорія є найбільш прогресивною, тому що передбачає заснування самостійної природоохоронної установи зі штатом різнопрофільних фахівців та фінансуванням з обласного бюджету.

Такі парки покликані здійснювати на своїй території декілька функцій, в тому числі, що не маловажно, екопросвітну і виховну. Наприклад, є дитяча екологічна акція «Балки Придніпров’я очима дітей», яка з 2001 року почала діяти в різних куточках Січеславщини. Діти проводять інвентаризацію балок, вивчають сучасний стан біологічного розмаїття на їх схилах.

«Не один десяток років плідно діяла Комплексна експедиція ДНУ по вивченню степових лісів, заснована професором Олександром Бельгардом. Ось якби її діяльність за басейновим принципом сфокусувалась на «живих зморшках землі»! Тут, як кажуть – непочатий край роботи! Впевнений у вагомості здобутих результатів. Кожна балка – невичерпне джерело для підготовки різнопланових дисертаційних робіт. Та й створення балково-степового об’єкту природно-заповідного фонду вищої категорії ой як на часі!» — впевнений П. Чегорка.