Доля проммайданчика ПХЗ знову в фокусі уваги міського самоврядування Кам’янського

Чергову спробу навести лад на промисловому майданчику та радіоактивних хвостосховищах колишнього Придніпровського хімічного заводу реалізують в Кам’янському влада та євроінвестори.

Автор: Валентин Фіголь.

Нарада з учасниками процесу

Ситуацію на території колишнього ПХЗ і ДП «Бар’єр» обговорювали 20 жовтня на нараді під головуванням Андрія Білоусова, міського голови Кам’янського.

На теперішній час у Кам’янському за кошти Європейського Союзу реалізується проект «Зменшення ризику, контроль радіоактивного забруднення і вдосконалення системи моніторингу навколишнього середовища на території ПХЗ», який передбачає:

— будівництво контрольованих зон (огорожі);

— облаштування майданчика для складування відходів;

— рекультивацію радіаційно-забруднених будівель №103 і №104.

«Проблема дезактивації радіоактивних відходів колишнього ПХЗ стосується не тільки жителів Кам’янського, а й усієї країни. Ми неодноразово на рівні перших осіб держави піднімали питання необхідності в повному обсязі фінансувати державні програми, спрямовані на реабілітацію забруднених територій. Сьогодні ми вдячні нашим європейським партнерам за фінансування проекту і вирішення екологічних проблем міста», — сказав Андрій Білоусов.

Також на нараді були присутні перший заступник міського голови Олександр Чернишов, в.о. директора ДП «Бар’єр», керівники департаменту екології та природних ресурсів міської ради. Учасники зустрічі заслухали доповідь експерта і керівника першого проекту Юрія Ткаченко, який розповів про поточну ситуацію, про результати моніторингу та заплановані заходи. Наразі роботи тривають. Основна мета ‑ локально визначити забруднені ділянки і вивести їх на рівень безпечної промислової зони з подальшим використанням.

Міський голова доручив департаменту екології підготувати листи на Кабінет Міністрів України та Верховну Раду з проханням передбачити фінансування цієї програми у держбюджеті на 2021 рік.

Історія розпаду

З 1949 по 1991 рік в Дніпродзержинську здійснювалася переробка уранових руд для виготовлення оксидного концентрату, який використовували для виготовлення ядерних боєголовок. Інші основні підрозділи або виробляли реагенти та обладнання для головного, або утилізували його відходи. Виробництво мінеральних добрив мало допоміжно-маскувальну функцію – йшла «холодна війна», і Дніпродзержинськ був закритим містом.

Після розпаду Радянського Союзу виробниче об’єднання «Придніпровський хімічний завод» припинило свою діяльність, залишивши місту велику кількість екологічно небезпечних речовин і забруднену територію загальною площею близько 2,4 млн. м2.

На початку 90-х років минулого століття потужності колись єдиного виробничого комплексу ПХЗ розділилися на 9 основних підприємств. Одне з них – держпідприємство «Придніпровський гідрометалургійний завод» (ПГМЗ) – могло переробляти і збагачувати рудну сировину, зокрема й уранову.

Інший ключовий завод – держпідрприємство«Цирконій». Для українських АЕС тут могли виробити 250 т цирконію. Останній раз металевий цирконій в Дніпродзержинську виплавляли у 2006 році. Гафній ще потроху виплавляли і опісля, переважно на російській сировині через брак власної.

Сяка-така виробнича діяльність відбувається на ДП «Смоли», яке працює, маючи кількох ще давніх партнерів у країнах СНД. В основному, допомагають узбекам робити золото за допопогою іонобмінних смол.

Ділянки з виробництва міндобрив приватний власник об’єднав у ЗАТ «Дніпровський завод міндобрив», і це підприємство також випускає і продає свою продукцію.

Також на проммайданчику колишнього ПХЗ розташувались до трьох десятків приватних підприємств, які теж щось виробляють.

Розділення території проммайданчика створює суттєві перешкоди спробам привести територію в контрольований екологічно та радіаційно безпечний стан. Про це неодноразово заявляли посадовці, які займались цим питанням, а також експерти та керівництво ДП «Бар’єр» — підприємства, спеціально створеного для контролю за станом проммайданчика та хвостосховищ ПХЗ.

Небезпека та користь

Від ПХЗ у спадок Дніпродзержинську та його мешканцям лишилося близько 40 мільйонів тон радіоактивних уранових відходів. Фахівці ж пропонують вважати ці відходи техногенним родовищем урану, якого тут, за підрахунками, від 1,5 до 5 тисяч тон.

Яку небезпеку для довкілля і мешканців міста становлять об’єкти ПХЗ? Це питання не один раз виникало і багаторазово обговорювалось. За офіційною версією, є фактор впливу радіації на мешканців, які працюють на проммайданчику – близько тисячі осіб. Є потенційна загроза, що радіоактивний пил з території занесе вітром до житлових масивів.

Але найбільша загроза – можливість забруднення грунтових вод, а відтак і Дніпра. Адже частина хвостосховищ розташовані поблизу річки, вище за течією від гирла річки Коноплянки. Від Дніпра мільйони тон радіаційно забруднених відходів відділяє дамба. Зверху вони засипані багатометровим шаром фосфогіпсу. Кажуть, що фосфатні міндобрива на ПХЗ випускали якраз для того, щоб фосфогіпсом засипати відходи уранового виробництва. А знизу відходи лежать просто на землі. Зважаючи на те, що північні території промзони Кам’янського потерпають від підтоплення, можна чекати підйому рівня грунтових вод і в районі хвостосховищ. Підтоплення грунтовими водами хвостосховищ небезпечне тим, що потім ця вода з промисловими токсинами та радіаційним забрудненням потече в Дніпро. Про таку небезпеку говорив, зокрема, вчений-еколог Володимир Гончаренко, якого вбили 4 роки тому.

Втрачені можливості реанімації

На проммайданчику ще можна провадити економічно ефективну промислову діяльність – про це з кінця минулого століття торочили фахівці колишнього промислового об’єднання. Кілька варіантів використання проммайданчику пропонував колишній директор ПХЗ, академік Юрій Коровін.

Наприклад, можна було виготовляти золото за технологією більш ефективною, ніж існуюча. Але цю можливість було втрачено, коли було порізано на металобрухт трубопровід, по якому рідкі відходи виробництва перекачувались в ставок-сховище на південь від Карнаухівки.

Свого часу на ПХЗ було налагоджено продукцію сорбенту для очищення крові, який отримав широке застосування в радянській медицині. Цей сорбент ще можна було випускати десяток років тому…

Ще один напрямок – видобуток урану та рідкоземельних металів з промислових відходів, в яких, за словами Ю. Коровіна, ще чимало корисних коштовних елементів. Можна було організувати переробку уранового концентрату: з двоокису урану робити третрафторид урану і, можливо, навіть гексафторид урануКожна зі стадій збільшує концентрацію урану-235, а отже, наближає до кінцевого продукту. А тетрафторид урану можна вже продавати на експорт – тій же Росії, в якої Україна закуповує паливо для АЄС.

Але сьогодні реанімувати проммайданчик вже буде важче: інфраструктуру знищено, економічні зв’язки з постачальниками та покупцями зруйновано, фахівці розбіглись, бо їм не платили заробітну платню.

Не перша спроба

Сьогоднішня активність навколо проммайданчика та хвостосховищ колишнього ПХЗ – не перша спроба навести лад на цій території.

Ще 12 років тому зусиллями міського самоврядування до проблеми хвостосховищ було привернуто стільки уваги, що ВРУ та уряд прийняли спеціальну державну Програму з приведення території проммайданчику ПО ПХЗ в екологічно безпечний стан.

За гроші цієї програми було обладнано огородження та влаштовано фізичний захист хвостосховищ та промислового майданчика. Придбали лабораторію для моніторингу довкілля. Про цю лабораторію ходили легенди – яка вона сучасна та ефективна.

Але гроші за Програмою то надходили, то ні. Заходи відкладали з року в рік. Щось негаразд було з ДП «Бар’єр»: керівництво мінялось майже щороку, час від часу спалахували скандали навколо майна, яке десь дівалось з проммайданчика.

Лабораторія так і залишилась невтіленою мрією. Кілька років тому черговий директор «Бар’єру» Андрій Плєшаков, який до цього керував міським управлінням екології Дніпродзержинська, пропонував використовувати обладнання для моніторингу довкілля в місті: мовляв, все одно тут в цій лабораторії нема кому працювати, бо грошей не платять…

Сьогодні до справи залучені потужності та кошти Євросоюзу. І доля спадку радянського військово-промислового комплексу залежить від того, яке використання цієї території придумає громада Кам’янського.