Зло – не в технологіях, доводять молоді таланти Кам’янського
Юний програмувальник з Кам’янського пише наукову роботу з математики та мріє вдосконалити «віртуальну реальність» власними винаходами.
Автор: Валентин Фіголь.
Старшокласник Микита Андрушко, учень КЗ «Технічний ліцей імені Анатолія Лигуна» – місцева знаменитість, відомий своїми успіхами в навчанні.
Тільки за 2020 рік 11-класник був переможцем та призером в міських навчальних олімпіадах та обласних науково-технічних конкурсах, переміг в міському етапі проекту Малої Академії наук «Мультимедійні системи та технології», посів 2 місце на Всеукраїнському конкурсі «Майбутнє України».
Про підлітка, який вирішує доволі дорослі завдання у віртуальному просторі, «Пильний погляд» згадав у період, коли з різних кінців України повідомляють про випадки самоотруєння школярів, які чогось надивились в інтернеті. І зло чимало людей схильні бачити в технологіях.
Микита ж вважає, що технології – це корисні інструменти, лише треба відповідально користуватись ними.
Про свої мотиви, резони та мрії юний науковець розповідав «Пильному погляду» в себе вдома, під пильним наглядом бабусі, яка сама виховує онука.
- Який проект ти привіз на конкурс «Україна майбутнього»?
- Мій проект – це мобільна гра PutBall. В грі є рухома вагонетка, в яку необхідно потрапити. Щоб це зробити, гравець повинен налаштувати силу і в потрібний момент вистрілити з гармати. У вагонетки є два режими: в русі і стоячи. Кожен має свої особливості і цікавий по-своєму. Кожен гравець може подивитися свій кращий результат і порівняти з іншими людьми в рейтингу, який працює через інтернет.
- Окрім комп’ютерних ігор, ти також цікавишся математичними завданнями. Нещодавно проходив обласний етап конкурсу-захисту наукових робіт МАН, де ти зайняв 1 місце з математики, у відділенні «Математичне моделювання» зі своїм проектом. Що це за проект?
- Проект називається «Рівномірне розташування наборів різнокольорових точок на колі», який ми робили разом з моїм науковим керівником – Дерець Євгенією Вікторівною. Джерелом ідеї став один з випусків журналу «Квант» 1983 року, в якому було розказано про рівномірне розташування точок двох кольорів на колі. Математики часто люблять узагальнювати завдання, ось і ми поставили запитання: «А що буде, якщо різних кольорів буде більше, ніж два?». В роботі було доведено теореми, одна з яких, як виявилося пізніше – гіпотеза Френкеля, введено кілька авторських типів рівномірності і зроблено програму, яка може моделювати розташування для трьох кольорів.
- Ти одержав чимало перемог в різних навчальних та наукових конкурсах. Що для тебе ці конкурси та перемоги?
- Спочатку, коли я прийшов до ліцею, я побачив багато хлопців, які теж робили свої проекти. Мене це настільки зацікавило, що я вирішив влитися в їх компанію і представити свій проект. Я пройшов курс в інтернеті, зробив те, що хотів, і разом з моєю вчителькою інформатики – Будіною Наталією Василівною, ми вирішили представити роботу на конкурс. Хоч конкурс і має змагальну основу – розподіл учасників по місцях, для мене це більше шанс показати іншим учасникам свої вміння і подивитися, що можуть вони – це дуже надихає і допомагає з ідеями.
- Який ще науковий проект тобі хотілося б втілити найближчим часом?
- Не так давно з’явилася так звана “віртуальна реальність” – коли людина надягає окуляри і бачить віртуальний світ своїми очима. Розробникам ігор сподобалася ця технологія, і вони вирішили робити під неї ігри. Перешкодою для гравця може стати ціна такого шолома – від 30 тисяч гривень і вище. Але також існують і окуляри – шолом з лінзами, в який можна вставити свій телефон і теж відчути на собі віртуальну реальність. Ціна таких окулярів в рази менше – в середньому 250 гривень. Саме такі окуляри стали моїм призом на всеукраїнському IT-турнірі “IT CUP”. Коли я закінчу з науковою роботою з математики, я планую створити спеціально для них повноцінну гру.
Несподівано на заваді юному науковцю стала техніка: вийшов з ладу комп’ютер. Доводиться поки що користуватись чужим. Далеко не таким потужним.
На бабусину пенсію придбати новий сучасний комп’ютер для роботи – не розженешся, визнає пані Ірина Андрушко.
