Насильство, смерть, та безнадія закодовані в символах України
День пам’яті про національні символи України відзначали сьогодні і в Кам’янському. Автор, написавши про ці символи чимало ще з минулого століття, дозволив висловити і власну думку.
Автор: Валентин Фіголь.
Похмурий пророк
Сьогодні, я к і вчора, в Кам’янському згадували про українського митця Тараса Шевченка. Вчора був його день народження, сьогодні – роковини смерті.
«Тарас Шевченко (1814-1861) – найвидатніший український поет, письменник та художник», – так пише про Шевченка Вікіпедія.
Національним символом митця називали і учасники заходу під назвою «Шевченко єднає», що відбувся 10 березня в міському історичному музеї Кам’янського.
Зокрема, панотець греко-ктолицької конфесії Ігор Пагулич, керівник благодійного фонду «Карітас» в Кам’янському, наголосив, що Т. Шевченко – поет-пророк і національний символ України.
Шевченко, за словами панотця Ігоря, все своє недовге життя боровся за Україну і сьорбнув через це лиха.
Образ Шевченка-борця та страждальця-покутника експлуатується державними ідеологами ще з радянських часів. Благо, у поета в творах крові й закликів до насильства вистачає. Навіть у дитячому конкурсі декламаторів переможниця читала вірші про те, як «…потече сторіками кров у синє море дітей ваших… і не буде кому помагати».
Просто в радянському дитинстві нас вчили, що Шевченко виступав проти класових ворогів, а сьогодні – що проти певних національностей.
В своїх віршах поет часто малював картини покари і помсти, очищення суспільства від кривдників та паразитів. Але на цьому у нього все й кінчається – на знищенні.
«Їй-богу – не чую. І не кричіть! Я свою п’ю, а не кров людськую», – відмахується Шевченко від читачів, які сподіваються якоїсь кращої долі.
Гімн про смерть
Ще один символ-іменинник – Державний Гімн України, теж може здатись доволі похмурим при детальному розгляді тексту.
«10 березня відзначається День Державного гімну України, одного з головних символів держави поряд з прапором і гербом», – згадує про наш гімн Вікіпедія.
Цього дня у 1865 році в польському місті Перемишль уперше прозвучав твір композитора Михайла Вербицького на слова поета Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Про це нагадав сьогодні активіст ВО «Свобода» Сергій Петренко.
6 березня 2003 року Законом України «Про Державний Гімн України» затверджено текст Державного Гімну України, в 1-й статті якого зазначено: «Державним Гімном України є національний гімн на музику М.Вербицького зі словами першого куплету та приспіву П.Чубинського в такій редакції:
«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
Претензії до тексту автору доводилось чути багато разів від різних людей: від філологів та істориків до чаклунів.
Наприклад, панотець Микола Панченко – перший клірик, що служив у Дніпродзержинску українською, людина з вищою консерваторською освітою та видатним баритоном, на початку 21 століття вважав недоліком, що у українському гімні весь текст – якісь невиразні припущення та побажання.
Якщо прочитати гімн уважно, то й справді виходить не надто радісно.
«Ще не вмерла…» – це може означати, що ось-ось помре.
«Ще нам… усміхнеться доля», – сподівання на щось непевне в майбутньому.
«Згинуть…», – чекання на чудо. Сонце зійде – роса висохне.
«Запануємо…» – мрії про панування на своїй землі, невпевненість у своєму нинішньому положенні.
«Душу й тіло ми положим…» – знову ж, обіцянка загинути як демонстрація належності до «козацького роду». Козаки були волелюбними людьми, які не визнавали законів та жили з військової здобичі та плати за участь у воєнних діях.
На думку панотця Панченко, гімн був би більш надихаючим, якби його текст містив більше тверджень, що стосуються теперішнього часу.
Який вигляд мав би гімн після такого редагування? Хоча б такий:
«Розквітають в Україні
І слава, і воля.
І нам, браття-українці, всміхається доля.
Гинуть наші воріженьки, як роса на сонці,
Бо пануємо ми, браття, у своїй сторонці».