Про Дніпропетровський плацдарм згадали краєзнавці в Кам’янському

80 років тому, в серпні 1941 року, війська гітлерівської Німеччини окупували Дніпропетровщину. Про уроки невдалої оборони Дніпропетровського плацдарму говорили краєзнавці в Кам’янському.

Автор: Валентин Фіголь.

Згадуючи ті події з точки зору військової історії, можна побачити, як безлад в керівництві грає на руку ворогу. Про це говорили на засіданні клубу краєзнавців Кам’янського 18 серпня. Саме цього дня почалась оборона так званого Дніпропетровського плацдарму, розповів доповідач Віктор Ольгашко.

Дніпропетровський плацдарм був лінією нашвидку створеної оборони, яка мала не дати німцям форсувати Дніпро в районі Дніпропетровська. «В цих подіях багато плутанини, і сьогодні важко часом зрозуміти, як починалась війна у наших краях», – зауважив В. Ольгашко.

 

На той момент ситуація на фронті була неприємною для Червоної армії. Німці 5-13 серпня влаштували котел під Уманню, полонивши 130 тисяч радянських вояків. Перед наступаючими частинами вермахту відкрився простір для руху на Кременчук, Дніпропетровськ та Запоріжжя. Просування в цьому напрямку торувало шлях до кавказької нафти.

Червоноармійці спробували зупинити навальний наступ німців, виставивши проти них наскоро сформовану дивізію. Дивізія, вивантажена з поїздів в степу, одразу потрапила під німецькі танки і була знищена.

Майже без спротиву німці зайняли Кривий Ріг.

Одеський військовий округ, до якого відносилась Дніпропетровська область, нашвидку формував резервну армію. Її збирали в населених пунктах з військових підрозділів, які були в наявності.

Дніпропетровський плацдарм був розташований приблизно між Верхівцево та Дніпропетровськом, південніше Кам’янського. Укріплення йшли вздовж природніх перешкод – фрагментів русел річок Мокра та Суха Сура. Майже за декаду було викопано 15-кілометровий ескарп – штучний обрив, на який не могли виїхати танки.

Від станції Верхньодніпровськ до витоку Сухої Сури неподалік від нинішнього залізничного вокзалу Кам’янського оборону тримала кавалерійська дивізія, східніше – полк НКВД, стрілецька дивізія – від Романково до Аннозачат’євки. Від перетину Сухої та Мокрої Сури до Дніпропетровська – звідний загін, зібраний з різних підрозділів.

Перше зіткнення німців з оборонцями плацдарму відбулось вдень 16 серпня. Німці вирішили взяти Дніпропетровськ з ходу, з працюючими заводами. Тому рвонули дорогою Кривий Ріг-Дніпропетровськ. Але тут їх спинили танкісти частини, розквартированої в Павлограді. Танків у них не було – лише стрілецька зброя. Але танкісти витримали 7 годин бою з наступаючими частинами вермахту, а потім їх замінили піхотою. Танкісти підірвали міст через Суру разом з німецькими танками. Німці відійшли та почали масований артобстріл наших позицій. Так почалась оборона Дніпропетровського плацдарму, яка тривала 9 днів, до взяття німцями Дніпропетровська.

Та оборона була трагедією. У військах панував безлад: зведення з фронту потрапляли до штабу з запізненням на добу. Були перебої зі зв’язком. Військам не вистачало зброї та обмундирування.

Давалися взнаки і прорахунки чи дивні дії командування. Чого варта лише кавалерійська атака на німецькі танки, в якій була практично знищена 26-та кавалерійська дивізія!

Красномовний епізод, характеризуючий манеру тодішнього радянського командування воювати – спроба контратакувати німців 19 серпня в районі Верхівцево з наміром захопити залізничний вузол та перерізати німцям сполучення з тилами. Німці розгадали маневр червоноармійців і влаштували їм розгромний прийом.

В інформації про ті події багато неточностей та плутанини, різних нестиковок та «білих плям», зауважив краєзнавець Ольгашко. Навіть військові карти не співпадають між собою. Радянські газети писали про підбиті німецькі танки – німці повідомляли, що то вони підбили радянські танки.

Командувач фронтом Тюленев писав Сталіну, що німці знають наші лінії оборони. «Із захопленої карти у вбитого офіцера зрозуміло, чого німці так легко долають наші лінії оборони», – наголошував командувач.

Плацдарм тримався недовго. 20 серпня 30 німецьких танків зненацька вдарили на Благовіщенку, де був штаб 230-ї стрілкової дивізії. Німці з ходу зім’яли дивізію, влаштувавши біля села локальний «котел», в якому 2 000 бійців потрапили в оточення.

Радянське командування спробувало виручити оточених на свій манер: відправили на прорив тисячу новобранців. У тих було по гвинтівці на відділення, бракувало обмундирування, не було офіцерів. Але наказ був перейти лінію фронту і прориватись до оточених, озброюючись підібраною на полі бою зброєю.

Майже все підкріплення полягло, так і не встигнувши озброїтись…

22 серпня почалась агонія Дніпропетровського плацдарму. «Одну цеглину під Благовіщенкою вибили – і стіна розсипалась!» – прокоментував ці події пан Ольгашко.

Співвідношення сил перед обороною плацдарму було майже рівним, зауважує краєзнавець. Але в радянських військах панував безлад. Наприклад, навіть офіцери не могли розрізняти на вигляд – де наші танки, а де німецькі. 21 серпня був випадок, коли радянські війська сплутали і пішли за німецькою танкової колоною, вважаючи її своєю. Аж раптом «свої» зненацька розвернулись і вдарили з гармат та кулеметів!..

Здати менше ніж за декаду таке місто, як Дніпропетровськ – це був провал, акцентував доповідач. Командувач фронту та армією миттю позбулись своїх посад, але ситуацію на фронті це вже не врятувало.

Єдиного командира, який справді намагався врятувати залишки військ після Благовіщенського розгрому – капітана Маліченко, свої розстріляли за боягузство.

Оборона Дніпропетровського плацдарму закінчилась тим, що німці окупували Дніпропетровськ та Дніпродзержинськ, форсували Дніпро.

Втрата плацдарму, на думку краєзнавця Ольгашко, приклад того, як героїзм простих бійців натикався на неправильні рішення командування.

Трагічні події 9 серпневих днів 1941 року згадані в одній з пісень Володимира Висоцького, розповів доповідач: «И в бою под Сурою он обнялся с землею..».