Піски – від села до міста Кам’янського

Через Піски – старий і занедбаний район міста Кам’янське, околицю колишнього села Кам’янське –  пролягав шлях екскурсії 13 листопада.

Автор: Валентин Фіголь.

Чергову екскурсію Кам’янським влаштувала для охочих екскурсовод, краєзнавець та літератор Любов Алексієвська.

Цього разу маршрут екскурсі пролягав на Піски – так, з наголосом на першому складі, називається район на північ від залізничного мосту біля колишньої амбулаторії Кам’янського (територія міської психіатричної лікарні) і аж до берега Дніпра, до річкового порту та території колишнього ДМК. «Звідси починалось Кам’янське», – зауважила екскурсовод.

Цей район – перша відома ще з 18-го століття забудова села Кам’янського, розповіла Л. Алексієвська. Пісками він називався через піщаний грунт та великі намиви піску біля берега Дніпра.

Подорож почалася з району вулиці Вокзальної – з оглядин колишніх будівель ОРСу ДМК ( ОРС – отдел рабочего снабжения – відділ робітничого постачання українською). Такі відділи були на великих радянських підприємствах для забезпечення робітників продуктами харчування та товарами народного споживання.

Далі екскурсія завітала на залізничну станцію «Тритузна». Колись це була значна вузлова вантажна станція, тут був розташований завод по виготовленню шпал для залізниці. Навколо жили люди – більше півсотні приватних садиб.

Сьогодні станція продовжує виконувати функції вузлової. Але житла навколо майже не залишилось – люди давно почали покидати Піски як неперспективний район. Адже тут немає каналізації, і трапляються повені, особливо навесні.

Екскурсанти відвідали одну з вцілілих осель поряд зі станцією. Тут росте стара тополя, яка може бути приблизно ровесницею станції «Тритузної», відкритої в 1884 році. Краєзнавці поміряли товщину стовбура – близько 4 з половиною метрів.

Перейшовши залізничні колії, екскурсія заглибилась у житлові квартали Пісок. Тут є лише приватна забудова. Багато садиб спорожніли та заросли чагарником: подекуди з хащів визирають руїни хат та рештки парканів.

Колись на Пісках були школа, крамниця, парочка пивбарів, серед яких – славнозвісна «Шайба» на початку колишньої вулиці Корчевського…

Вцілілі, обжиті помешкання – за високими парканами, зі сторожовими собаками…

Пройшовши колишньою вулицею Корчевського через діючий залізничний переїзд, та, перетнувши містком балку, яка тягнеться в бік річкового порту, екскурсія поринула в густі зарості, які тягнуться аж до забутого стадіону «Комсомолець».

Балку цю екскурсовод називає Вовче горло – мовляв, тут колись вили вовки. Однак автору доводилось чути від старожилів цього району іншу назву балки – Вовче гирло. Гирло – це місце, де маленький водний потік впадає в більший. Балкою дзюрчить струмок, який впадає в Дніпро біля річпорту.

Колись у Вовче гирло заходили баржі, розповіла пані Алексієвська. На Пісках, в провулку Фруктовому, 75, знаходиться руїна колишнього пивного заводу. До революції 1917 року заводом володів німець Дюмлер. Пиво виготовлялось і розливалось в пляшки та діжки просто тут, і розвозилось баржами до споживачів в Єкатеринослав і далі.

Вже за новіших часів в покинутій будівлі мешкала родина відомого місцевого художника Володимира Жугана – корифея «індустріального романтизму» в радянському живописі. В. Жуган із задоволенням писав індустріальні пейзажі Дніпродзержинська. Він помер в 2007 році, до останнього ходив на етюди, замальовуючи пейзажі рідного міста.

Зараз будівля пивзаводу стоїть пусткою, мальовничо заростаючи диким хмелем.

Екскурсанти пройшли колишньою вулицею Радянською, де стоїть будинок-майстерня художника Жугана. Він, до речі, теж називав балку на Пісках Вовчим гирлом.

Все, що побачили екскурсанти на Пісках – рештки минулих часів. Весь район потроху перетворюється на своєрідний музей під відкритим небом – зі своїми таємницями та відкриттями.

Наприклад, в одній зі старих хаток, де мешкали родичі відомого лікаря Олександра Мостіпана, було знайдено в сінях старовинну ікону. Нащадки власника віддали ікону до православного Свято-Миколаївського кафедрального собору. І клірики спеціально для цієї ікони збудували новий хрестильний храм в північній частині Соборного майдану.

Біля покинутих колишніх робітничих бараків екскурсія вздріла ще одну старезну тополю з товщиною стовбура 4,3 метри. Старі дерева, зауважила екскурсовод – теж історія міста.

Зарослими, плутаними вуличками пішоходи вибрались до колишнього клубу ГРЕС – першої електростанції Дніпродзержинська. Сьогодні електростанція називається ДДТЕЦ і виробляє теплову енергію для правобережної частини Кам’янського (як побічний продукт енергогенерації).

Клуб ГРЕС стоїть покинутий і поступово руйнується.

Після ДДТЕЦ екскурсія попрямувала залізничним містком понад коліями, що ведуть в боки ДМК та Тритузної. Внизу, під мостом, окрім залізниці, можна було побачити дахи колишніх льодівень. Це були напавпідвали, в яких зберігався лід, який використовували для охолодження харчів – холодильників тоді не було. Найбільшим холодильником старого Кам’янського назвала споруду екскурсовод.

Ще в 50-ті роки минулого століття діти тягали звідти лід. Насипали його в бідони чи відра і продавали влітку на базарі холодну воду склянками – такий був бізнес.

Залізничний міст через колії в бік колишнього ДМК має три сотні сходинок і є одним з улюблених місць романтичних прогулянок місцевих мешканців. Мешканці залюбки лишають на конструкціях мосту якісь коментарі до прогулянки чи свого емоційного стану.

Перейшовши міст, екскурсанти повернулись на вулицю Вокзальну, з якої і починали подорож – тільки в районі першої міської лікарні.