Розповідь про історію петриківського розпису в музеї Кам’янського

Автор: Валентин Фіголь

Петриківський розпис – мистецька «візитівка» та оберегова техніка мешканців вільних козачих земель, нагадали історики під час розповіді в музеї історії Кам’янського.

Екскурс в історію петриківського розпису, як соціально-мистецького явища, влаштували фахівці музею історії Кам’янського 12 липня.

Петриківський розпис народився в давні часи, як прикладне мистецтво мешканців нинішньої Дніпровщини. Ще у 19 сторіччі розписом вкривались здебільшого хати селян. Розписувались стіни – переважно, навколо вікон та дверей. Розмальовувалась піч годувальниця. Люди ще з дохристиянських часів вважали, що візерунки можуть захищати від потойбічних нападів та зловорожих витівок чаклунів. Тому спочатку розпис мав ритуально оберегові функції. А вже потім люди зауважили: розпис – це краса, тобто джерело гарного настрою.

Петриківський розпис світові відкрили наприкінці 19-го сторіччя історик Дмитро Яворницький та художниця Євгенія Евенбах, яка знайшла справжню метресу розпису – Тетяну Пату. Саме ці люди своїми популяризаторськими діями зробили народне мистецтво Петриківщини знаменитим.

Невідомо, хто першим здогадався перенести розпис на папір. Але поступово розвиток техніки малювання дозволив розписувати й побутові предмети – посуд, наприклад.

Прикладом «народного бачення краси навколишнього світу» назвали історики петриківський розпис. Розвиток цього виду мистецтва свідчить про поступ народних технологій в побуті. Люди вчились виготовляти фарби, використовуючи природні матеріали – мінерали та рослини. Наприклад, винахід петриківських майстрів – пензлик «кошачка», який виготовляли з шерсті, настриженої з котячих лапок…

Перші відомі зразки петриківського розпису – це орнаменти, які зображали рослини. Але вже у 19-20 сторіччях художники почали додавати зображення птахів, тварин та людей. Сучасні майстри петриківського розпису використовують народні мотиви для створення сюжетних робіт.

Майстри петриківського розпису були раніше неписьменними людьми, які ніде не вчились. Народні художники вчились у природи – спостерігали й переносили своє враження на предмети чи папір. Їх майстерність – результат практики та природного відчуття краси й гармонії, акцентували історики.

Сьогодні петриківський розпис розвивається, він популярний і користується заслуженою увагою поціновувачів у всьому світі. В Кам’янському, наприклад, відомі роботи майстрині Єлизавети Полонської – розписані побутові предмети та сувеніри.

У 2013 році петриківський розпис став єдиним об’єктом з України, внесеним до переліку об’єктів нематеріальної культури ЮНЕСКО.

Петриківський розпис – живе мистецтво, яке розвивається та набуває нових рис, не зраджуючи традиціям, розповіла завідувач відділу науково-виставкового відділу музею Марина Черкащенко.  «Знати свою історію корисно, – наголосила історик. – Бо людина – не рослина перекотиполе, вона має відчувати своє коріння і триматись його. Інакше виростають люди, які не цінують свого і не можуть поважати чужого».