Як «Поклик честі» в Кам’янському допоміг безпорадним

Як «Поклик честі» в Кам’янському допоміг безпорадним

Автор: Валентин Фіголь

Як ГО «Поклик честі» в Кам’янському допомагає безпорадним мешканцям, що не можуть стояти в чергах за «гуманітаркою», розповіла відома журналістка Людмила Глок.

З поваги до досвіду й таланту Людмили Сергіївни, яку автор має честь знати ще з минулого століття, її текст подається без змін – тільки в перекладі на українську. Бо нині ж – День української мови та писемності. Тож вчимо рідну мову і користуймося нею – бо ми того варті!

Як «Поклик честі» в Кам’янському допоміг безпорадним - ФОТО
Людмила Глок

«Поклик честі» прийшов на допомогу. Все-таки розповім про них. Про хлопців і дівчат з цієї ГОшки, що ламають шаблони.

Коли видавали гуманітарку старим, ніхто, напевно, не думав про тих, хто за нею не зможе прийти. Як не змогла б прийти Тетяна Василівна, яка доглядає сестру. Як не пішов за нею інвалід Юхимович та 92-річний Васильович. В мене таких ось немічних одиноких сусідів добрих кілька десятків набирається. Допомагають один одному, як можуть, і чим можуть. Загалом, це окрема сумна історія, до якої нікому немає справи. Або історії про долі. А я їх пам’ятаю ще повними силами новоселами нашого старого будинку. Поділилася прикростями з Ярославом Золотоношею, який очолює ГО “Поклик честі”, та його колегою, співзасновником ГО Анатолієм Пономарьовим. І раптом вони запропонували скласти списки ветеранів похилого віку – є можливість допомогти! Правду кажучи, я не сподівалася, тому і не попереджала нікого. Допоможуть – добре. А якщо не вийде, то не буде надій, що не виправдалися. Потім дзвінок від керівників ГО: “Сьогодні привеземо продукти. Десь кілограм по 20-30”

«Та що ти! Може, комусь потрібніше! Я не можу піти. А чи потім з пенсії не вираховуватимуть? А на субсидію це не вплине?..» – засипали мене питаннями мої, що “не звикли до уваги, за 70+ сусіди». Потім несміливо чекали біля під’їздів, куди хлопці розносили коробки з продуктами та санітарно-гігієнічними товарами. А коли вже й у квартири занесли, то подяці не було меж: «Та мені на рік вистачить! Це ж як багато!»

Понад 500 пенсіонерів похилого віку за кілька днів отримали “гуманітарку” із доставленням додому. Серед них і мої сусіди, кому нема кому допомогти, як от Валентині Федорівні, у якої син і онук на фронті. Як Меланії Феоктистівні, доньці репресованого, яка пережила свого сина. Як і багатьом іншим, які зустріли самотню старість.

Дякую вам, хлопці, за турботу, а головне – за увагу і за те, що пам’ятаєте про таку “соціальну категорію”.