День народження співця природи Кам’янського відзначають земляки
Автор: Валентин Фіголь
85-річчя художника Анатолія Жежера – натхненного співця природи та краєвидів Кам’янського, відзначають земляки.
85 років тому в Кам’янському народився заслужений художник України, живописець Анатолій Михайлович Жежер (5 грудня 1937-20 вересня 2020).
«Він щоранку підхоплювався не пізніше шостої, енергійною зарядкою пробуджував свої м’язи, легко перекидав з рук у руки улюблені гантельки, влітку обов’язково вирушав пішки до Блакитних озер у Єлизаветівці (а від його будинку на лівобережному масиві Кам’янського до котловану – близько години ходу), плавав з кілометр, а після повернення додому, здорового і нехитрого сніданку відразу брався до роботи. Навіть якщо в планах того дня були якісь справи, поїздки, обов’язково ставав до мольберта хоча б на пару годин…» – розповідає про митця Любов Алексієвська, членкиня Національної спілки журналістів України, краєзнавиця та екскурсоводка з Кам’янського.
З ним іноді вирушала на пленери й Ольга Володимирівна – членкиня Національної спілки художників України, його Муза, порадниця, дружина, колега, учениця і натурниця. Їхні мольберти можна було часто побачити серед високих соняхів за «Епіцентром», у лівобережному парку чи на березі каналу, в сосновому лісочку чи на луках.
«Здавалося б дивним, що людина, народившись і проживаючи майже все життя у промисловому, оповитому димом Дніпродзержинську, вміє так тонко, до трепету, відчувати й любити природу, знати кожну рослинку», – дивується Л. Алексієвська.
І справді, на ювілеях, презентаціях виставок чи врученні нагород Анатолій Михайлович приймав букети квітів захоплено, з радістю. А потім уважно розглядав кожну квіточку, намагаючись віднайти щось незвичне. Вибирав кілька з них (для нових натур), а решту щедро роздаровував присутнім жінкам.
А. Жежер був типовою для промислового Дніпродзержинська «дитиною війни». Батько загинув на війні, матері довелося багато працювати. Допомагав, чим міг, по господарству. Підлітком губився «на вулиці». Наче випадково потрапив до студії образотворчого мистецтва палацу культури металургів. І був приголомшений: забув і про тяжкі проблеми, і про повоєнну сірість буття… З того часу багатство кольорів і відтінків стали стилем його світогляду.
Вступ Анатолія до Дніпропетровського художнього училища визначив його подальший професійний шлях. Вперше випробував себе на професійних виставках: з 1961 року в обласних, а до кінця 60-их – республіканських та всесоюзних.
З легкістю став студентом Ленінградського інституту живопису, скульптури й архітектури ім. І.Ю.Рєпіна. Але не дозволив собі залишатися ще кілька років на вільних студентських хлібах, маючи відповідальність перед рідними. На той час Анатолій Михайлович вже мав власну сім’ю, яку дуже любив, тому повернувся додому.
Працював і художником-оформлювачем, і дизайнером реклами, і вчителем у дитячій художній школі міста Рівного. Його не зовсім влаштовували неписані вимоги тримання «руки на пульсі п’ятирічок». Знайти свій стиль у традиційному мистецтві, маючи глибоку ліричну душу, було непросто.
Ще зі шкільної лави йому полюбилась творчість Тараса Шевченка. Чи не тому з понад 100 виставок, у яких взяв участь митець, однією з найяскравіших стала персональна виставка 2014 року у Дніпропетровському художньому музеї з нагоди 200-річчя великого Кобзаря.
«Як запевняють фахівці, його мистецтво – справжнє, насичене Україною, зазначає пані Алексієвська – Він любив Україну, людей, і звертав увагу глядачів на все найкраще, що нас оточує і глибокі, дещо призабуті, традиції українців. Щоб ми цінували це справжнє». На картинах А. Жежера – пейзажі околиць Кам’янського, кози, корови, котики, квіти, яблука, гарбузи, калина та карасі…
Водночас митця хвилювали теми бідності сіл, самотність людей. Чомусь завжди Анатолію Михайловичу боліла тема самотності, і він звертався до молоді, дітей і онуків, якими б зайнятими вони не були – не залишати своїх постарілих батьків.
Мистецтвознавці кажуть, що твори А. Жежера останнього періоду стали більш мальовничими, вирізняються незвичайними композиційними рішеннями. Його пейзажі – як поезія. Особливо любив степи, не міг «надихатися» рідним степом.
Остання персональна виставка художника в Кам’янському музеї історії з нагоди 80-літнього ювілею вразила кількома триптихами й полотнами, які спонукають до глибоких роздумів. Теми АТО, «Молитва», перші картини-роздуми, присвячені легендарному Івану Сірку із серії, яка залишилася незавершеною…
«Творчість і життя Анатолія Михайловича Жежера вже стали історією. Його картини несуть ту енергію, силу, які так потрібні для нашого подальшого життя», – акцентує пані Алексієвська.
