Кому пенсійний вік – вирок, а кому – друге дихання

Автор: Олександр Бугаєв.

Прочитав нещодавно, як живуть сьогодні пенсіонери в Естонії: скільки грошей отримують, як відпочивають, куди ходять та їздять. І позаздрив. А ще там людям, яким далеко за 60, зовсім неважко знайти роботу, було б бажання, вік не є перешкодою. А от в Україні, як нещодавно розповів один мій знайомий – новоспечений пенсіонер, він у свої 60 з хвостиком зрозумів, що знайти роботу за фахом в його віці майже нереально.

Так от про Естонію. Виявляється, багато їхніх пенсіонерів там годинами сидять у кафе, з друзями, просто розмовляють за чашечкою кави. Це, як правило, вдень. А вечорами, вже сім’ями, сидять у ресторанах. При середній пенсії майже 600 євро вони можуть це собі дозволити. А ще вони відвідують денні центри для людей похилого віку та інвалідів, гуртки по інтересах, вчаться на комп’ютерних курсах, подорожують по всьому світу, ходять у піші походи, на фітнес, на виставки, у театри, на концерти симфонічної музики, їх запрошують на різні свята, фестивалі й вечори. Вибір, як бачимо, різноманітний, на будь-який смак.

Одним словом, живуть повноцінним життям, попри вік.

Ба більше – виявляється, людям, яким далеко за 60, у цій країні зовсім неважко знайти роботу – їх там не вважають старими й непрацездатними, як в Україні. Варто лише звернутися у центр зайнятості. Роботодавців вік людини там абсолютно не цікавить, байдуже, чоловік ти чи жінка! Аби було здоров’я працювати! Ну, хіба що тільки, якщо робота занадто фізично важка, можуть делікатно запитати, чи впорається людина.

А от у нас тим, кому за 60, знайти роботу майже нереально. Особливо за фахом. З цим стикнувся та повною мірою відчув на собі один мій знайомий, який нещодавно вийшов на пенсію і вирішив роботу пошукати. Бо, по-перше, хотілося ще попрацювати, дякувати Богу, здоров’я поки що дозволяє. А, по-друге, пенсія йому дісталася мінімальна. А вона занадто мізерна, щоб сидіти вдома без діла.

Спочатку він спробував знайти роботу у центрі зайнятості, але там йому сказали, що пенсіонерів на облік вони взагалі не ставлять, в місті й для людей набагато молодших за нього роботи немає. Все ж йому порекомендували залишити свій номер телефону – можливо, щось випадково знайдеться, тоді вони обов’язково зателефонують. Відтоді пройшло вже більше пів року, а дзвінків так і не було.

Тоді знайомий почав шукати роботу через соцмережі. Результати виявилися невтішними – він або натикався на нахабних шахраїв, або роботодавці, як тільки він висилав їм своє резюме, де, звичайно, вказував свій вік і те, що він пенсіонер, говорили, що він їм не підходить. Або просто не відповідали. Так він і досі роботу шукає.

От і виходить, що у нас пенсійний вік – це майже вирок, а в них – друге дихання.

А в наших кафе і ресторанах ви багато бачили людей похилого віку? Поодинці, чи з сім’ями? І не дивно, бо на наші пенсії з нашими цінами не дуже розгуляєшся. А щодо подорожей і відпочинку, то замість Парижу і Гавайських островів наші пенсіонери подорожують, хіба що в міський парк. Або до своїх дач і городів, де відпочивають з лопатою і граблями.

А ще зовсім недавно Україна й Естонія були частиною однієї країни. І от пройшло всього 30 років, а які різні реалії сьогодення їхніх і наших пенсіонерів.