Про пенсійну реформу та розподіл національного багатства

Автор: Сергій Гузь.

Коли ми описуємо різні сценарії можливих реформ пенсійного забезпечення в Україні, то маємо глянути ширше на всю систему перерозподілу національного багатства у суспільстві. Адже вони нерозривно пов’язані.

Як сьогодні розподіляється національне багатство України? Попри гарні декларації про соціальну державу, на практиці ми маємо систему, на одному кінці якої знаходиться невелика кількість олігархів та трохи більше багатіїв, а на іншому – мільйони пенсіонерів, які мають дохід менше ніж 100 доларів на місяць. Чи назве хтось таку систему справедливою?

Якщо ми хочемо реформувати пенсійну систему, аби покращити соціальну справедливість у суспільстві, то це один сценарій реформ. А якщо просто суттєво скоротити витрати пенсійного фонду, то тоді питання полягає у тому, яких цілей можна досягти таким чином? Чи допоможе впровадження накопичувального рівня пенсійного забезпечення покращити справедливий розподіл національного багатства?

Щоб збільшити розмір пенсій, ми маємо чітко уявляти звідки візьмуться на це гроші, і чи слугуватиме це довгостроковим цілям і добробуту конкретних пенсіонерів та сталому розвитку усього суспільства.

Хай цей опис буде трохи спрощеним, проте він дозволить побачити чинний спосіб розподілу національного багатства в Україні, який принципово не відрізняється від інших країн.

Щороку національне багатство створюється у вигляді національного продукту – різноманітних товарів та послуг, створених в країні. Частина національного багатства сплачується у вигляді непрямих податків – податку на додану вартість, акцизів і тому подібного – напряму в бюджет. Те, що залишається – національний дохід, який ділиться на дві частини: доходи бізнесу та зарплати (доходи найманих працівників). Далі і бізнес, і наймані працівники платять зі своїх доходів податки у бюджет чи відрахування до фондів соціального та пенсійного страхування. Так відбувається розподіл національного багатства. А через бюджет та соціальні фонди перерозподіляється сплачена до них частина національного багатства.

Практично в усіх сучасних розвинутих країнах розподіл національного доходу відбувається нерівномірно. Невелика частина суспільства отримує дуже великі доходи, які можуть сягати десятків, сотень мільйонів, а часом і мільярдів доларів, тоді як мільйони інших громадян мають доходи на межі бідності, або й нижче. Наприклад, в багатьох країнах Європи 50% громадян володіють менш як 5% багатств. Тоді як частка 40% середнього класу складає близько 25% багатств.

Нерівномірний розподіл національного багатства може бути джерелом постійної нестабільності, якщо уряди не будуть перерозподіляти якусь його частку для вирівнювання соціально-економічного становища громадян. І чим справедливіше у суспільстві розподіляється національний дохід, тим стабільніше його політична та соціальна система, а люди почуваються більш задоволеними урядом та політичними порядками в країні. Усе це відомі аксіоми.

Та чи працює ця система справедливо в Україні? З кожного телевізора нам кажуть про боротьбу з олігархами, тоді як ООН наводить статистику, що 60% населення ще до війни знаходилась на межі бідності (зараз це число ще більше виросло в наслідок впливу російської агресії). Очевидно, що якщо у нас так багато бідних, а це в основному пенсіонери, то щось у нас не так з розподілом та перерозподілом національного багатства. А оскільки це стосується значною мірою пенсіонерів, частина проблем криється в самій системі пенсійного забезпечення. І саме розв’язання цих проблем має бути метою пенсійної реформи.

Сьогодні урядовці закидають чинній солідарній пенсійній системі неефективність, що через постійний дефіцит пенсійного фонду уряд не може підвищувати рівень пенсій.

Система, що існує, передбачає, що усі витрати на пенсії мають покриватися з зарплатних відрахувань. Тобто, нинішня солідарна пенсійна система залежить від того, яка частка національного багатства іде на виплати зарплат. І якщо ви подивитеся статистику, то побачите, що у 2021 році змішаний дохід компаній склав майже 2,5 трильйони гривень, а заробітна плата – 2,6 трильйона гривень. Тобто, національний дохід розподіляється практично порівну між власниками бізнесів (включаючи державу, якій належать державні компанії) та найманими працівниками.

Не будемо вдаватися в оцінку того, чи такий розподіл національного доходу справедливий, поглянемо на те, до яких наслідків це приводить. Зауважте, що доходи пенсійного фонду прив’язані до відрахувань пенсійних внесків саме з зарплат.

Якщо ви поділите ці 2,6 трильйона на 12 місяців та кількість працездатного населення, то виявиться, що середній дохід по зарплаті складав близько 14 000 гривень (за даними Пенсійного фонду України середня зарплата в 2021 році складала майже 13 000 гривень). Навіть якщо уявити, що все працездатне населення працює та отримує ось таку зарплату, відрахування з неї до пенсійного фонду складуть приблизно 2800 гривень. Власне, цю цифру і називають часто урядовці або експерти. Тоді як середні пенсії складали того року приблизно 3900 гривень, тобто, на тисячу гривень більше.

Цю різницю покривали за рахунок дотацій в Пенсійний фонд з бюджету країни, на що постійно скаржиться уряд.

Проте, як було зазначено раніше, бюджет – це не тільки гроші держави, це механізм перерозподілу національного багатства в суспільстві. І мета такого перерозподілу не тільки в тому, щоб дати державі гроші на будівництво чергового гіперлупу, а й на виконання своєї функції з регулювання соціально-економічних відносин. В кінцевому результаті це означає такий перерозподіл національного багатства, у тому числі за допомогою пенсій та різних соціальних виплат, який би вважався у суспільстві справедливим.

Тож, субсидування пенсійного фонду не є якимось суспільним злом, а навпаки – слугує цілям встановлення більшої соціальної справедливості та підтримки добробуту громадян. Так, витрачати мільярди на субсидії пенсійної системи може не подобатися певним урядовцям (тут же немає відкатів чи розпилів, ці гроші напряму ідуть громадянам). Проте саме на державу зараз покладені ці функції й вона має виконувати їх ефективно, а не погрожувати суспільству, що пенсій взагалі не буде. І під цим соусом нав’язувати пенсійні реформи, які викликають великі сумніви.

Чому сумніви? Далі буде.