«Я ж тебе, милая, аж до хатиноньки…»

Авторка: Ірина Уварова.

Спостерігаю, як майже вже чверть віку земляки щоосені дивуються повторному цвітінню фруктових дерев та каштанів, примхам місцевого клімату й незвичною погодою, якою б вона при цьому не була. Наразі розмови про погоду займають після війни та політики «почесне» третє місце за популярністю. Чому ж нас так цікавить погода?

– Як же без неї, – дивуються люди розумні. І пояснюють, як дитині малій, майже по складах причини цього інтересу. Багато хто має власні садові ділянки – від погоди залежать врожаї та календар дій садоводів; всіх, без виключень, щодня хвилює елементарне, як вдягатися зранку і чи брати з собою парасольку; погода – це єдине, що можна зараз передбачити (разом із синоптиками) хоч на короткий термін, тому й цінується прогноз (особливо поганий, бо стане темою лаяти життя) як частка розуміння прийдешнього дня (ми всі цього потребуємо підсвідомо).

Знайшлися знайомі з досить нестандартним поясненням невгасимого інтересу до погоди як прояву нашої ментальності та навіть романтичності характеру («ти ж не лякайся, що ніженьки босії вмочиш в холодну росу. Я ж тебе, милая, аж до хатиноньки сам на руках віднесу»). Щодо романтичності, сперечатись не буду, але згадаю старий анекдот. Молода дівчина консультується з тіткою, як вести культурну розмову з майбутнім нареченим. – Почни з погоди, розкажи про музику, потім про щось солоденьке та улюблене, – радить тітка. Дівчина й випалила нареченому одним реченням: на вулиці дощить – вчила музику лиш мить – малинове варення – улюблене ім’я Роланд…

Але чи все так просто, особливо коли йдеться про ментальність. І чи є щось дійсно цікаве у нашому степовому кліматі та погоді? Пошуки у надрах інтернету призвели до несподіваних висновків: неймовірною цікавістю до погоди «страждають» майже скрізь (ментальність, як бачите, не працює), особливо у Великій Британії. Оскар Уайльд вважав, що розмови про погоду ведуть ті, кому бракує фантазії поговорити про щось інше. А Білл Брайсон казав, що найбільш примітне в цих розмовах те, що вони не мають нічого примітного. Британська погода та звичка британців постійно її обговорювати завжди дивували іноземців. В одному нещодавньому дослідженні 94% британців визнали, що казали щось про погоду останні шість годин, а 38% – робили це останні 60 хвилин.

“Це означає, що практично в будь-який момент часу третина населення Великої Британії або розмовляє про погоду, або щойно її обговорила, або збирається це зробити”, – пояснює соціальний антрополог Кейт Фокс, яка вивчала це питання у 2010 році для своєї книжки “Спостереження за англійцями”. Окремою темою розлогих онлайн-дискусій є ностальгія за погодою минулого (точно, як у нас), яка, звичайно, раніше була зовсім іншою.

“Пам’ятаю, що в 1960-ті кожен день літа був спекотним і сонячним”, – пишуть учасники форумів. Але, як підкреслює професор Гарлі, у 60-ті літа були надзвичайно прохолодні з дуже мінливою погодою. Коментар “Холодно, чи не так?” не потребує розгорнутої відповіді, зазвичай достатньо хмикнути на знак згоди зі співрозмовником. “Але в англійців це – своєрідний код, який дозволяє здолати незручність на початку розмови”, – пояснює Фокс. Іноді – це спосіб розпочати бесіду, іноді – заповнити ніякову паузу або відволіктися від незручної теми. А іноді – це просто привід побурчати разом. Що може краще об’єднати людей, ніж спільне ремствування на погоду? Досить часто коментар про погоду дозволяє з’ясувати настрій співрозмовника. Залежно від відповіді на ваше “погодне” вітання, ви можете дізнатися, чи людина в гуморі підтримувати розмову далі”, – додає Фокс. Розмови про погоду регулюються у британців досить жорстким етикетом. Наприклад, вводити погодну тему треба у формі запитання, навіть якщо це буде тільки інтонація – “Знову дощить?”. Співрозмовник мусить обов’язково погодитися. “Незгода у відповідь – досить серйозне порушення етикету. Або якщо ви все ж таки збираєтеся сперечатися, ви повинні обов’язково зазначити, що це – лише ваша суб’єктивна думка”, – попереджає Фокс. “Якщо хтось починає бесіду словами “Холодно, чи не так? “, а ви у відповідь – “Та ні, насправді”, людина буде трохи ошелешеною і може подумати, що ви поводитесь не дуже чемно”, – пояснює дослідниця.

Загалом експерти доводять, що в процесі комунікації кожен з нас намагається зберегти тонкий баланс. З одного боку, всі ми потребуємо схвалення іншими членами суспільства та підтримки зв’язків. З іншого боку, ми прагнемо незалежності, хочемо щоби нам дали спокій. Розмовами про погоду й вирішуються ці проблеми.

В Японії – ще одній острівній нації з непередбачуваною погодою – також частенько говорять про погоду. Швейцарці та фіни – менш одержимі цією темою, можливо, тому, що їм особливо немає що обговорювати. У Фінляндії, приміром, ви можете спілкуватися з людьми, просто сидячи поруч у барі, навіть і розмовляти багато не треба, каже соціальний експерт Боусфілд. “Якщо це відбувається взимку, то про що й говорити, всі й так знають, що наступні 4, 5 чи 6 місяців нічого окрім льоду та снігу не буде. Натомість у Великій Британії ви можете натягнути на себе весь одяг у суботу, в неділю провести пікнік у шортах та потрапити під зливу в понеділок. Просто тут – така погода».

Особливості міського клімату Кам’янського цікаві, і свідчу про це не з позицій кулика на болоті. Тим більше деякі викрутаси міської погоди – не привід для щастя. Перший індивідуальний наш рідний кліматичний чинник зумовлений особливою кліматичною зоною. Якщо по карті вести указкою з півночі на південь, то саме у нас – остання південна лінія, де ще можуть рости північні породи дерев; погляд з півдня свідчить, що Кам’янське виявляється останнім північним містом, де можуть давати плоди тропічні рослини.

З близькістю річки пов’язані рідкісні погодні явища: подвійні райдуги, зимові густі тумани, що вкладаються локально на лівобережжі. Спостереження за погодою біля річки у метеорологів називається озерним, тому й наша гідрометеостанція мала саме таку назву. Свого часу станція стала першою в Україні госпрозрахунковою, тобто першою навчилася самостійно заробляти кошти, надаючи вірні прогнози промисловим підприємствам та екологічним службам регіону на засадах більш ніж 50-річних спостережень за погодою. Її колишній директор Василь Гринчак наразі керує Дніпровським (обсерваторним) регіональним центром метеорології.

До погодних негараздів міста належать явища, пов’язані із діяльністю тих же промислових підприємств. Дивні тумани жовтого кольору та з неприємним запахом виникають у нас іноді влітку. Люди думають про викиди, а насправді це заводи нагріли небо і місцеве повітря «відмовилося» підійматися до хмар.

У глобальному плані дивні речі відбуваються з природою. На лівобережжі з’явилося багато кажанів, серед птаства люди бачать соколів (боривітрів), що дивують народ вмінням бити зльоту мишей на сміттєзбірниках. Я вже не кажу про білок. На заправках знаходили бобрів. Навесні на Соцмісті (який звично вважається екологічно забрудненою зоною) співають солов’ї…. Графітних би вихорів менше у центрі, там поки що солов’їв не чули.

Місцеві природознавці кажуть, а чому тут дивуватися? Ось вам довідка: на Дніпропетровщині багата флора (понад 1700 видів) і фауна (понад 7500 видів). Люди заселили регіон ще у стародавні часи. Лагідний клімат, безкрайні степи з родючими чорноземами та пишними травами, могутній повноводний Дніпро з мальовничими островами, тихими прибережними заводями й плесами, розкішні заливні луки, тінисті діброви по річкових долинах та степових балках, велика кількість в них звірів, птахів, риби з давніх часів приваблювали в ці краї мисливців, рибалок, тваринників та хліборобів.

Сьогодні Дніпропетровська область має 105 природно-заповідних територій і об’єктів, у тому числі 15 заказників державного значення; 3 пам’ятки природи, 24 заказники місцевого значення; 51 пам’ятку природи, 7 парків – пам’яток садово-паркового мистецтва; 3 заповідні урочища. Північностепова підзона зайнята різнотравним степом. Тут напровесні після танення снігу одержують воду цибулинні рослини: тюльпани, крокуси, гіацинти. Пізніше квітує яскраво-жовтий адоніс (горицвіт), спалахують степові півники та фіалки. На початку літа викидає свої метілки ковила, розпускаються квіти півонії вузьколистої (воронця), шавлії, волошки, конюшини. З середини літа степ вигорає і життя завмирає до перших осінніх дощів, коли з’являється зелена ковдра з мохів.

Характерними представниками степової фауни є дрібні гризуни: ховрахи, хом’яки, миші, полівки, тушканчики. Зрідка зустрічається великий гризун байбак. На гризунів полюють хижі звірі: тхір, лисиця, вовк, із птахів – степовий орел, боривітер малий і великий, лунь. Інколи можна побачити дрохву. У полі живуть перепілки, жайворонки, журавлі.

На території Дніпропетровщини знаходяться більш ніж 290 річок, понад 3292 ставків, 1129 озер (з яких 219 озер площею три й більше гектарів) та 100 водосховищ. 3,6% території області займають ліси, головним чином по долинах річок Дніпро, Оріль, Самара і Вовча. У межах області є реліктовий Самарський бір – унікальне природне утворення, якому немає рівних у світі. Усі ліси області віднесені до 1-ї групи лісів (ліси, що виконують переважно природоохоронні функції, ліси, що мають наукове або історичне значення, а також ліси на територіях природно-заповідного фонду).

Довідка виявилася, мабуть, завеликою, але ж вона вартує того: є що «вставити» у культурну розмову про погоду. А якщо додасте ненав’язливо, що внаслідок глобальної зміни клімату на Землі, наш місцевий набуває характеристики типового середземноморського клімату і що повторне цвітіння каштанів зумовлене «дуже просто»: для них тут – зона екологічної невідповідності, то вас визнають кращим співрозмовником світу

…До чого всі ці бесіди про погоду. А просто цікаво стало самій. Коротше: улюблене ім’я – Роланд…