Пам’яті Миколи Болотіна: дивак з фотоапаратом, місцевий Луї де Фюнес та хронікер життя Кам`янського
Автор: Віктор Куленко.
Затятий, фанатично відданий фотомистецтву, з трохи дивним почуттям гумору – таким, напевно, запам’ятався кам`янчанам Микола Болотін – легендарний всюдисущий фотограф з набором неймовірних інструментів і хитрим прищуром очей, який пішов з життя 1 листопада. Упродовж останньої чверті сторіччя жодна значна подія в історії міста не обходилася без участі професіонала-фотографа Миколи Олександровича Болотіна. Він був по суті хронікером життя Кам`янського.
Все своє багатство – різноманітні прилади, фотооб’єктиви Болотін носив у своєму знаменитому піджаку, який разом з його вмістом у кишенях важив 8 кг (!).
“Якщо мій піджачок впаде вам на ногу, то відіб’є її. Останні 40 років моє фотоательє підвішене під пахвами”, – говорив М.Болотін.
Фото – професія на все життя
Микола Олександрович Болотін народився 5 червня 1944 року у селі Орлик на Полтавщині. До школи мешкав там у бабусі з дідусем. Потім із родиною переїхав до Дніпродзержинська (нині Кам`янське). З першого по сьомий клас навчався у СШ №9. Дуже любив точні науки, але фізику найбільше. З цього предмета у Миколи були лише п’ятірки. Як і багато хлопців на той час, відвідував Палац піонерів. Мріяв стати кіномеханіком. З десяти років почав відвідувати радіогурток. З теплотою згадував керівника Віктора Петровича Жирового, з допомогою якого 13-річний хлопець став бронзовим призером чемпіонату СРСР з радіоспорту (УКВ) і виконав норматив третього розряду. І все ж після того, як батько подарував Миколі фотоапарат “Любитель” з широкоформатною плівкою, все відступило на задній план. Фото стало його і хобі, і професією на все життя.
Закінчивши з відзнакою індустріальний технікум, Микола працював на ДМК слюсарем цеху КВП. У вільний час “штампував” рацпропозиції. Одна коштувала тоді 10 карбованців. “Протягом місяця я видав на-гора п`ять “рацух”, отримав ці гроші, додав п’ятірку і купив фотоапарат “Зеніт”, – згадував Микола Олександрович.
Партія, космос, комсомол
В 1963 році Болотін вступив до Московського енергетичного інституту. Бувши студентом, щорічно їздив на Цілину з будзагоном. З того часу його фото стали публікуватися в інститутській багатотиражці. На зароблені цілинні гроші Микола купив свій перший імпортний фотоапарат “Canon”. Юність, запал, оптимізм. З ними Микола сколесив практично весь Радянський Союз. Протягом 20 років в Агентстві Друку та Новин, за завданнями ЦК ВЛКСМ, він знімав життя молоді країни. У столиці й в спеку, і в холод він щодня їздив містом, знімаючи навколишню дійсність. Микола був впевнений, що справжня фотографія виходить не тоді, коли людина “позує бовваном”, а тоді коли це робиться непомітно для оточення.
Перше фото Миколи Болотіна опублікувала “Комсомольська правда” у 1967 році. Воно було знято у селі Фатіївка Смоленської області. На той час село електрифікувалося і Микола зафіксував електромонтера, що під’єднує на стовпі дроти. У рік 50-річчя СРСР у Болотіна у Палаці з’їздів пройшла перша персональна виставка фоторобіт. На ній експонувалися п’ятдесят робіт фотографа, збільшених до розмірів три метри заввишки на п’ять метрів завширшки. В основному це були знімки про юність, сповнену оптимізмом та студентські загони. В той час М.Болотін вже тісно співпрацював з газетою “Правда”.
Ще однією улюбленою темою для Миколи стала космонавтика. Фотоапарат Болотіна відобразив для історії понад півсотні підкорювачів космосу, починаючи від космонавта №2 Германа Титова до космонавта-100 Віктора Савіних. М.Болотін дуже дорожив дружбою з першим землянином Олексієм Леоновим, що вийшов у відкритий космос.
Повпред радянського способу життя за кордоном
У Московському Будинку дружби були постійні фотовиставки іноземних авторів, куди не входили рядові фотожурналісти. Роботи М.Болотіна там демонструвалися досить часто. Його живі, незмінні знімки були затребувані. “У павільйоні “Космос” на ВДНГ я знімав багато, – згадував фоторепортер, – оперував зоровими образами, щоб було цікаво, живо та красиво. Місяць познімав і мої знімки пішли по всіх країнах”. З того часу його роботи публікувалися у більш ніж 60 країнах світу.
Роблячи фото для журналів “Лайф”, “Парі-матч” Микола Болотін, за великим рахунком, був повноважним представником радянського життя за кордоном. Хоча із закордонних поїздок на рахунку фотографа – лише проходження виробничої практики в Угорщині. “Зате сколесив практично весь Союз, від Чопа до Магадана та від Мурманська до Ашхабада”, – вважав М.Болотін.
Повернення до Дніпродзержинська
В Агенції Друку та Новин у Москві Микола Болотін працював до епохи Перебудови. Якби не сімейні обставини, можливо, він би й не повернувся до Дніпродзержинська. Коли Микола дізнався про смерть батька, то вирішив виїхати з Москви. У нашому місті залишалася мати. Спочатку все складалося непогано. За словами Миколи, тоді йому вдавалося заробляти чималі гроші. Наприклад, він міг дозволити собі виписувати на рік близько 70 найменувань газет та журналів. Після розвалу Радянського Союзу із заробітками почалися проблеми. Пішовши на заслужений відпочинок, Микола Олександрович отримував мізерну пенсію.
Як стати фотографом
На запитання, що необхідно, щоб стати фотографом, говорив так: “Якщо мені дати пуанти Анни Павлової, що я зможу зробити? Правильно, віддавити ноги всьому Великому театру. Це буде великий вклад у велике балетне мистецтво. Я абсолютно позбавлений музикального слуху. В партитуру симфонії, в крайньому разі, я заверну оселедець. Що ж стосується мистецтва фотографії, то можна бути ремісником, але навчитися багато чому не можливо. Це визначено заздалегідь”.
Болотінські афоризми
Зовні схожий на французького кінокоміка Луї де Фюнеса, великий жартівник Микола Болотін постійно свої розмови прикрашав різними афоризмами. І майже всі вони актуальні завжди. З них могла б бути надрукована добряча книга. Ось лише деякі з них:
“Дуже важко пояснити всім безсмертним, що на некролог потрібно зніматися до похорону”.
“Якщо альбомчик у вас маленький і фотографія одна і страшненька – це ваш паспорт”.
“Нічого в цьому світі не повторюється двічі. Особливо час”.
“Якщо з семи використаних плівок вийшов альбомчик на кілька якісних знімків, я не шкодую”.
“Вічність не така вже й тривала”.
“Всі вміють знімати, вчать як знімати. Я не вмію знімати, тому знімаю як можу”.
“Склад готової продукції МОЗ і всіх безсмертних – кладовище”.
“Свою посмертну виставку потрібно готувати до смерті”.
“Фоторепортер не професія, а спосіб життя”.
“Доводиться ходити, позичати й принижуватися, щоб фотографією приносити людям радість”.
“Ваші безглузді ідеї мене багато чому навчили”.
