Хто є елітою забруднювачів і як ми можемо вирішити проблему вуглецевої нерівності?

Автор: Марія Токар.

У той час, як на Дубайській конференції COP-28 обговорюють загострення світових екологічних проблем та шляхи їх вирішення,  ООН оголосила 2023 рік найспекотнішим за всю історію спостережень. ООН підкреслює загрозливий зріст викидів вуглецю, які далеко перевищують допустимі норми.

Згідно з новим звітом, високе споживання енергії та транспорту найбагатшими верствами суспільства призводить до зростання викидів вуглецю. Несправедливим стає той факт, що близько 13% світового населення не мають  доступу до енергії для задоволення своїх основних потреб та стикаються  з подвійним ударом від кліматичних змін.

Газета The Guardian розкриває цю проблему.

Хто є елітою забруднювачів, і чому вони мають значення?

Дослідження Oxfam показує, що 1% найбагатших людей відповідальні за викиди вуглекислого газу в такому ж обсязі, як 66% найбідніших. Розкішний спосіб життя, що включає часті перельоти, керування великими автомобілями, володіння безліччю будинків і багату дієту, є одними з причин величезного дисбалансу.

Джейсон Хікель, економіст,  професор Інституту екологічних наук і технологій, стверджує: «Ми повинні думати про багатих з точки зору того, наскільки вони виснажують вуглецевий бюджет, що залишився. Прямо зараз тільки мільйонери знаходяться на шляху до того, щоб спалити 72% вуглецевого бюджету, що залишився. Купівельну спроможність дуже багатих необхідно скоротити. Ми витрачаємо величезну кількість енергії на те, щоб сприяти надмірному споживанню панівного класу – у розпал надзвичайної кліматичної ситуації це ірраціонально».

• Вуглецевий бюджет – загальнопланетарний обсяг викидів вуглецю, якого потрібно дотримуватися, аби планета не нагрілася вище, ніж на 1,5 С, порівняно з доіндустріальним періодом.

Проблема виходить далеко за межі викидів парникових газів, що виникають в результаті такого способу життя, хоч би якими значними вони не були. Еліта, що забруднює навколишнє середовище, має величезний вплив на клімат з усіх боків .

Хікель зазначає: «Хоча викиди, пов’язані з особистим споживанням, важливі, та найважливіше контроль над інвестиційними активами. Коли ми враховуємо інвестиції в забруднюючі галузі, виявляємо, що кожен мільярдер несе відповідальність за викиди в мільйон разів більше, ніж середня людина з нижніх 90%. Хто приймає рішення про інвестиції та виробництво у світовій економіці? Про енергосистеми? Коли справа доходить до питання відповідальності, саме на цьому нам потрібно зосередитись»

Тим часом бідніші люди стикаються з «подвійною загрозою» через зростаючі наслідки кліматичної кризи та економічної нерівності, каже Маріана Маццукато, економістка UCL і радник урядів. Це пов’язано з тим, що багатші люди на півночі планети несуть найбільшу відповідальність за накопичені викиди парникових газів в атмосферу та пожинають плоди використання вуглеводнів. Тоді як бідні країни несуть на собі основний тягар збитків, завданих цими викидами, і стикаються з «величезними наслідками».

Культура багатих людей і багатих країн, побудована на використанні та викиданні, не може продовжуватись у світі обмежених ресурсів та планетарних кордонів, вважає Маццукато.

Що можна зробити для вирішення проблеми вуглецевої нерівності?

Нерівність є проблемою, але деякі економісти відзначили, що вона також є можливим рішенням.

Політика, націлена на надбагатих, може змінюватись від заборони приватних літаків до податків на багатство, податків на викиди вуглецю, податків на споживання і т.д.

Це призведе до збільшення доходів, які можна буде перенаправити на міжнародному рівні на  підтримку бідним країнам та особам, що постраждали від кліматичної катастрофи. За ці гроші можна буде допомогти людям із низькими доходами отримати доступ до безвуглецевих технологій, таких як теплові насоси.

Регулювання також буде необхідно, щоб змінити світові енергетичні системи, вимагати мінімальних стандартів ефективності та оголосити поза законом деякі з найбільш забруднюючих видів діяльності.

Джулія Стейнбергер з університету Лозанни пропонує включити списання боргів бідним країнам та інвестувати в ефективні та достатні низьковуглецеві державні послуги – від модернізації житла до громадського транспорту, включаючи здорову та доступну рослинну продукцію та забезпечення харчуванням.

Джейсон Хікель пропонує активно скорочувати менш необхідні форми виробництва, такі як особняки, зброя, авіація та швидка мода, а також поширити державний контроль на приватний сектор. Він також пропонує поставити під громадський контроль велику частку створення грошей та інвестицій, щоб спрямовувати інвестиції на речі, які необхідні соціально та екологічно.

Віра Сонгве, економістка з Камеруну, яка очолювала Економічну комісію ООН для Африки і працює в Брукінгському інституті в США, виступає за «справжню, чесну ціну на вуглець», як спосіб подолання вуглецевого розриву. Подібний облік викидів, а також покарання за високовуглецеву діяльність, могли б винагородити країни що розвиваються, які мають великі поглиначі вуглецю у вигляді лісів, торфовищ або прибережних боліт, і спонукати їх зберегти ці важливі ландшафти незайманими.

Суми, необхідні для того, щоб допомогти країнам що розвиваються впоратися з наслідками кліматичної кризи і перевести свою економіку на низьковуглецеву основу, здаються величезними: за деякими оцінками – понад 2 трильйони доларів на рік.

Але Маццукато стверджує, що це не так тривожно, як може здатися.

«Немає ніякого фінансового дефіциту, не бракує фінансів. Ми просто не спрямовуємо це у правильне русло», — каже вона.

Крім державних коштів, є гроші інвесторів із приватного сектору, більша частина яких спрямована на високовуглецеву діяльність і може бути перепрофільована, а також є прибутки від потенційних нових зборів.

Джаяті Гош з Массачусетського університету в США каже, що зараз необхідні глибокі скорочення викидів багатих країн, але бідним країнам, можливо, знадобиться більша частина вуглецевого бюджету, що залишився, щоб зростати. Це вимагатиме вжиття заходів, що виходять за рамки національних цільових показників викидів, а також запровадження штрафів за надмірні викиди багатих людей у всьому світі та контролю надмірного багатства за допомогою податків. Вона додає, що ми більше не маємо часу на зміни в економічній політиці.

Як ми можемо зменшити нерівність усередині країн?

Нерівність у викидах вуглецю існує не лише між глобальною північчю та глобальним півднем, а й усередині країн. Дослідження Oxfam показують, що відмінності у вуглецевому сліді багатих і бідних людей усередині країн зараз більші, ніж відмінності між країнами.

Кліматична політика має бути ретельно адаптована, щоб гарантувати, що люди з нижчими доходами не несуть непропорційний тягар витрат.

Рейчел Клітус, директор з політики в галузі клімату та енергетики в Союзі стурбованих вчених США, каже: «У більш багатих країнах, таких як США, мають бути паралельні зусилля щодо усунення втрат та збитків від кліматичної кризи всередині країни. Чорношкірі, коричневі, корінні народи та громади з низькими доходами історично були перевантажені забрудненням викопного палива і зараз перебувають на передньому краї кліматичної кризи, яка значною мірою є причиною багатших людей. Міжнародний та внутрішній аспекти — це дві половини однієї і тієї ж проблеми, і обидва вимагають відповіді, орієнтованої на справедливість».

Нерівність, що швидко зростає в країнах, які розвиваються, означає, що ми не можемо ставитися до всіх людей як до людей з однаковими інтересами, стверджує Адер Тернер, співголова аналітичного центру Комісії з енергетичного переходу. У бідних країнах є власні кадри заможних людей з високим рівнем викидів.

«Іноді ви можете знайти багатих людей в Індії та Китаї, які повідомляють середнє значення викидів вуглекислого газу на душу населення для Індії, і вам дійсно доводиться час від часу говорити: так, але зачекайте, я випадково знаю, що ваш особистий вуглецевий слід такий самий високий, як і мій. Тому давайте іноді говорити про багатих та бідних, а не про країну проти країни», — каже Тернер.

Як ми можемо зменшити нерівність між поколіннями?

Багато економістів наголошують, що кліматична нерівність існує не лише між країнами та регіонами, соціальними та економічними класами, а й між поколіннями. У Великобританії бебі-бумери мають найбільший і вуглецевий слід, що росте, значно вище, ніж покоління X і мілініали.

Ми заповідаємо нашим дітям світ, у якому вуглецевий бюджет витрачено: що це означає для них?

«Уряди мають діяти заради загального блага. Якщо невеликий відсоток населення світу надмірно використовує свою справедливу частку вуглецевих бюджетів, вони перекладають тягар відповідальності на інших усередині свого суспільства та в інших країнах або перекладають витрати на майбутні покоління. Уряди повинні забезпечити справедливу частку вуглецевих бюджетів, що залишилися», — каже Пітер Ньюелл з Університету Сассекса.

Він виступає проти спроб країн, що розвиваються, подолати економічний розрив за рахунок експлуатації своїх запасів викопного палива, вказуючи на Мозамбік. Там іноземні компанії побудували морське родовище природного газу вартістю 20 мільярдів доларів і береговий завод з виробництва зрідженого газу, але 70% території країни не мають доступу до електроенергії.

«Цей газ не для місцевого населення», – говорить він.