Трохи призабута історія: рятувальні шоу ПК «Хімік»

Авторка: Ірина Уварова.

Місцеві ЗМІ не оминули увагою 55-річчя початку будівництва Палацу культури «Хімік» в Кам’янському, але традиційно Палац датою заснування вважає все ж грудень 1970 року, коли заклад культури був відкритий для глядачів, для гастролей. І першим у місті провів власні шоу. Що б сьогодні не було приводом згадати ПК «Хімік» добрим словом, все буде в нагоді, бо Палац цього заслуговує.

З перших же днів, коли з’явилися плани майбутнього Палацу хіміків, була поставлена досить висока планка відношення до заводської культури на ДНІПРОАЗОТі (тоді ще це був хімкомбінат). Навіть самодіяльність мала бути на рівні професійних виконавців, а щодо гастролерів, то керівництво Палацу культури хіміків «випадкових» любителів чосу, навіть столичних не допускало. Така вимогливість зберігалася всі роки існування Палацу, традиції високої планки заводської культури ревно зберігає і керівник Палацу Анатолій Чайка, який очолює його вже понад сорок років.

Зараз мова піде про особливі свята Палацу культури «Хімік» – шоу. І перше своє шоу – яскраве, театральне, світлове, Палац і провів у грудні 1973 року, якраз п’ятдесят років тому. Тоді, за радянської буденщини, слово «шоу» вважалося англіцизмом, керівники культури ставилися до нього з підозрою, бо тодішнім визначенням шоу вважалося таке: «розважальний захід, притаманний західним країнам, має постановчий характер що не співпадає з реальністю». Тому у грудні 1973 року керівництво ПК «Хімік» своє перше шоу в афішах значно намалювало словом «програма» і тільки у скобках літерами трохи менше все ж вказало – шоу. Була це новорічна вистава за участі всіх самодіяльних акторів всіх студій та гуртків Палацу.

А от далі шоу пішли особливі, і багато з них з висоти нашого часу можна сміливо вважати… рятувальними. Не лише в частині ліків від нудьги, а буквально: шоу програми ПК «Хімік» допомагали виживати (далі – все для любителів радянського морозива), для розуміння суті моменту наведу невеличку довідку: з початку 70-х до початку 1991 року рівень середньої зарплати становив від 120 крб до 495 крб. В цей період майже щорічно у вересні-грудні в ПК «Хімік» проводилися шоу під назвою «Ярмарок чудес». Програма була зазвичай представлена самодіяльними театрами мод, танцювальними групами, показовими виступами спортсменів, але всі очікували її другої частини – розіграшу призів, вартість яких перевищувала ціну вхідного квитка (5 крб) у сто-двісті разів. Серед призів були, наприклад, махрові халати виробництва Індії, набори каструль та перші кавоварки. Вже згодом розігрувалися чеські люстри, відеокасети та збірні теплиці. Тут, мабуть, потрібна ще одна довідка: 70-90 роки – період гострого загального радянського дефіциту, тому і не дивно, що найбільшою популярністю користувалися шоу-ярмарки, де призами слугували предмети широкого вжитку.

Наприклад, вже навіть у 1991 році, афіша благодійної лотереї шоу ПК «Хімік» виглядала так: «Щасливі учасники стануть володарями найцікавіших та дорого вартісних виграшів: шампуні – 50 комплектів; дезодоранти – 50; леза для гоління – 100 упакувань; будильники – 5 шт., крім того, у лотереї розігрується право на позачергове придбання холодильника, телевізора «Славутич», пральної та швейної машинок, а також пилососа «Ракета». Шоу ПК «Хімік» у період 70-90 років часто мали зовсім не розважальний, а практичний характер.

Талановиті з усякого погляду тодішні працівники ПК «Хімік» Тетяна Бучко та Ганна Пушкар вирішили проводити на той час дуже популярні серед тисяч сімей міста шоу-ярмарки дитячого одягу, компенсуючи не просто дефіцит дитячих товарів, а повну їх відсутність. Афіші таких шоу були незвичайними: «Кожній матері відомо, який осад залишається на душі після відвідування магазинів промтоварів, що зустрічають нас пустими полицями! На нашому шоу ви зможете придбати потрібний та дуже дефіцитний дитячий одяг і взуття». Як згадує Тетяна Бучко: «товари були представлені на цих шоу-ярмарках в досить широкому асортименті – від дитячої білизни до спортивних костюмів, шкільної форми, верхнього теплого одягу. На наш подив, не дивлячись на те, що всі речі вже були у вжитку (шоу ПК «Хімік» були першими секонд-хендами), весь товар був зметений з полиць за якусь годину, і люди просили проводити такі ярмарки частіше.

Хочу відзначити також високий культурний рівень продавців – це були працівники Палацу культури. За відгуками «глядачів шоу», продавці Палацу відрізнялись від магазинних увагою та ввічливістю. Ось у кого треба було вчитися культурі обслуговування. Працівники Палацу вели й прийом дитячого одягу та взуття. Тоді в оголошеннях було вказано: допускається певний відсоток зносу – до 60 відсотків». У 80-90 роках ярмарки-шоу проводилися у ПК «Хімік» вихідними впродовж декількох місяців.

Як розповідала тоді Тетяна Бучко: «ПК «Хімік» мріє перетворити ярмарок дитячого одягу у масштабне розважальне шоу – з музикою, іграми, атракціонами, але зараз головне – забезпечити дітей необхідним. На першому ж ярмарку було продано дитячих товарів на 8 тис. крб, а з урахуванням того, що це комісійна торгівля вживаними речами, і ціни були незначними, – то обсяги можете собі уявити». «Мріємо, – продовжила Тетяна Бучко, – що ярмарок стане постійним (шоу маст гоу он!)».

Навіть Баглійська районна рада народних депутатів приєдналася у той час до розпродажу товарів для населення. За участі колективів ПК «Хімік» райрада провела у Палаці шоу-аукціон з розпродажу: будматеріалів для дачних ділянок – бордюрного каменю, фундаментів паркану, збірних теплиць. На цьому шоу від Баглійської райради були представлені й котли водогрійні (стартова ціна 600 крб), дивани (2600 крб), телевізори чорно-білого зображення (440-600 крб), кухонний комбайн «Мрія» (600 крб), сервіз чайний (300 крб). І великими літерами зі знаком оклику наприкінці Баглійська райрада зазначила в афіші шоу-аукціону: «Всі товари продаватимуться без купонів!».

Трохи історії! 10 січня 1992 року українські громадяни отримали на руки купони – українські платіжні чеки, що замінили рублі СРСР. Надрукували перші 5 млрд банкнот у Франції та Сполученому Королівстві. Видавали на руки купони не відразу, а поступово збільшуючи їх частку у виплатах заробітної плати стосовно рубля. До речі, рубль припинив своє функціонування в Україні 12 листопада 1992 року – наказ про це був підписаний до дня “жовтневої революції” 7 листопада 1992 р. (все ж українці мають неперевершене відчуття гумору). Купони були нашими грошима (або додатками до грошей – саме про них йдеться в афіші ПК «Хімік) з січня 1992 по вересень 1996 року. За це час ціна 1 долара виросла з 400 купонів (1992 р.) до 176000. А ціни зросли у понад 90 000 разів. Створення власної платіжної системи в Україні сильно вдарило по економіці Росії, яка намагалась тримати в своїх руках банкнотний верстат та після розпаду СРСР прагнула утримати Україну в рублевій зоні. Саме через те рФ вимагала, щоби колишні союзні республіки сплачували за послуги російським компаніям у тій валюті, в якій укладалися угоди, а отже в рублях.  Дефіцит рублів у України призвів до посилення безготівкових розрахунків, що призвело до масових спекуляцій. Особливо ж, коли йшлося, про совісних “червоних директорів” та “нєдєлімцєв”, які через розрахунок прагнули “на злобу дня” відправити дорогі матеріали за мінімальною ціною віддачі до рФ. Купони ж стали щитом для запровадження нашої національної валюти – гривні, яка стала друкуватись вже у 1992 р. Так, не красиві, так, з негативною асоціацією, але їхня роль надзвичайно велика!

…Про справжні розважальні шоу ПК «Хімік», які з часом ставали все більш яскравими й були взагалі на рівні кращих в Україні – окрема розмова, залишимо її на майбутнє. Ще перед пандемією, перед війною Палац встиг придбати унікальне обладнання для яскравих видовищних вистав. Колись воно обов’язково знадобиться. А нагадати про «шоу боротьби з радянським дефіцитом всього на світі» (тут узагальнення доцільне, бо майже всі вистави, а тим більше шоу, навіть дитячі, навіть ярмаркові та новорічні підлягали досить суворій цензурі) важливо саме зараз. Коли ми воюємо. І знаємо за що.