«Алкаші та каліки тільки селом і вештаються»: як сьогодні живуть мешканці села на околиці Кам’янського
Автор: Валентин Фіголь.
«Тут лишились тільки діди та баби – вони хіба хазяйство потягнуть?..» – бідкаються мешканці села Куліші на околиці Кам’янського. Люди порівнюють нинішню ситуацію з роками Другої світової війни.
Можна пройти пів села – і не побачити на вулиці перехожого, не почути людських голосів, каже дід Анатолій, корінний мешканець Кулішів. Якби не собаки та бензопили, було б геть тихо.
Останні роки мешканців в селі стає все менше, кажуть ті, хто ще лишився. «Чоловіків до війська позабирали, хто вже й загинув…» – сумує баба Валентина. Лишились здебільшого старі та геть немічні. «Осьо сусіда втретє вже ТЦК ловить, – розповідають місцеві. – Потягають десь кілька днів – і випускають. Каже, нікому він такий не потрібен». Та і в селі від цього дядька користі небагато: алкоголізм зруйнував здоров’я, і фізичну працю селянина він вже «не вивозить».
«Алкаші та каліки тільки селом і вештаються, – каже баба Валентина. – Кинешся – робити на землі нема кому!»
Цьогоріч дійшло до того, що місцеві, щоб зібрати врожай, мусили привозити найманців з Кам’янського. «Вдосвіта привозили фургоном і ввечері забирали», – згадують мешканці села. Раніше селяни завжди порались самі. Але як впораєшся, коли навколо самі діди та баби?..
Наймати чужинців – лотерея, зауважують селяни. «Він ту роботу на землі ніколи не робив, а дехто й вчиться не хоче…» – ремствують роботодавці. Поденники можуть наробити шкоди: полінуватись витягти з поля шланги крапельного поливу перед косінням кукурудзиння, влаштувати пожежу, спалюючи якесь сміття… Поїдуть геть – і питай потім за шкоду, з кого хочеш.
Відповідати здебільшого доводиться наймачеві з місцевих. «Цьогоріч в мене всі заробили, окрім мене, – констатує дядько Олександр. – Постачальникам заплатив, робітникам заплатив – і все, сам ледве «в нуль» вийшов». Але наступний аграрний цикл дядько планує вже зараз. «З тих боргів не вилізеш все одно!» – зазначає фермер.
Щоправда, з’являються в Кулішах і нові мешканці. Купують землю, будуються за високими парканами, на вулицю потикаються тільки на авто або квадроциклах. «Вони, мабуть, всі інваліди чи заброньовані – їх ТЦК не чіпає», – гадають селяни.
«В ту війну теж так було, – згадує геть стара бабця Тетяна. – Тільки тоді ще жінки та діти були в селі, а зараз всі вони виїжджають деінде».
Тож «тягти хазяйство» в селі доводиться тим, хто лишився – старим та недужим.
