Порожній глек в резюме не впишеш…

Авторка: Ірина Уварова.

Соромно, але зізнаюся: іще у 70-х у радянській школі ми «чітко знали», які знання ніколи не стануть у пригоді. Можливо, не самі допетрали, бо були й коментарі батьків про факторіали, інтеграли, логарифми, похідні, електролітичну дисоціацію чи то квантовий перехід. «Перевантаження бідних дитячих голів». Але ж… Вчили, бо інакше не станеш лікарем, інженером, юристом, коротше – людиною. Вчили, свідомо фільтруючи цінність певних знань, — оскільки вже передбачали майбутнє: архітекторові не знадобиться хімія, лікарю – історія з географією, письменнику – фізика.

А цілому загалу дівчат школи 70-х – «НВП». Хто не знає – початковий військовий вишкіл, був такий предмет, де і хлопці, й дівчата кидали макети гранат, бігали у протигазах, стріляли з пневматики. Пам’ятаю, як дівоча частина нашого класу виступила навіть з активним спротивом, вимагаючи від дирекції замінити «НВП» на домознавство. Без зайвих пояснень про «ворожі кораблі борознять» дівочий протест загасили.

Сьогодні думаю, що гранату за старою пам’яттю м’язів у ворога докину…

Налагодження фільтрів потрібних чи непотрібних знань – тема дуже дискусійна. Будь-який дорослий вам доведе, що найбільш непотрібними у житті виявилися ті самі логарифми та інтеграли. Але підкреслю, — цивільні дорослі, не артилерист, не ракетник, якими вимушено стали колишні інженери та телеведучі…

У цій темі є не дуже помітний відтінок – ціна знання і ціна освіти, яку визначають обставини часу. При тому, що освіта – справа дуже не дешева, дипломів зараз ніде не питають. На мій погляд, надлишок інформації, певна доступність освітніх платформ на будь-який смак базується на дуже простому зовні виборі: соромно чи не соромно чогось не знати саме зараз.

Для самих освітян – трохи складніше: чи можливо визначити з чистим сумлінням, що знадобиться у майбутньому. Мова не лише про НВП, історію і математику, а про загальний підхід, що захистить голови майбутніх спеціалістів від непотребу, але надійно забезпечить мозок знаннями.

«21 урок для 21 століття» — так називається новий інтелектуальний бестселер ізраїльського професора Юваля Ноя Харарі. Він пише парадоксальні речі, не зовсім звичні для сьогодення, але ж наше завдання – замислитися над проблемою, і поки що все.

«До 2050 року більшість із того, що сьогодні вивчають діти, перетвориться на непотріб. Наразі надто багато шкіл зосереджують зусилля на тому, щоб «запхати» якомога більше інформації в дитячі голови. У минулому такий підхід мав сенс, оскільки інформації було мало, а та, що була, невпинно піддавалася цензурі.

Зовсім іншою є поточна ситуація. У XXI столітті ми перебуваємо під постійним «обстрілом» величезної кількості інформації, яку цензори навіть не намагаються заблокувати. Натомість вони завзято займаються поширенням неправдивої інформації або ж відволікають нас зовсім неважливими даними.

Якщо ви маєте смартфон, то можете провести кілька життів за читанням Вікіпедії, переглядом виступів на конференціях TED чи проходженням онлайн-курсів. Жоден уряд не в змозі приховати всю інформацію, яка йому не до вподоби. У такому світі останнє, що має робити вчитель, — це давати своїм учням ще більше інформації. Її в них уже забагато.

Натомість їм конче слід розвивати здатність критично аналізувати цю інформацію, вміти розрізняти головне і другорядне. Та понад усе — формувати з багатьох дрібних шматочків інформації цілісну картину всього світу.

Тож чого варто навчати дітей?

Багато педагогів стверджують, що школи мають перейти до викладання «Чотирьох К» — навичок критичного мислення, комунікації, роботи в команді та креативності.

Школам варто зменшити важливість технічних умінь та зробити наголос на загальножиттєвих навичках. Найважливішими будуть здатність пристосовуватися до змін, вивчати нове та зберігати душевну рівновагу в незнайомих ситуаціях.

Щоб іти в ногу зі світом у 2050 році, буде не достатньо просто винаходити нові рішення і товари. Насамперед варто буде переосмислювати себе самого знову й знову.

На жаль, навчити дітей вітати невідоме і при цьому зробити їх достатньо емоційно витривалими набагато важче, ніж навчити їх якоїсь формули з фізики чи пояснити причини Першої світової війни. Витривалість не напрацюєш, прочитавши книжки чи прослухавши лекцію. Зазвичай вчителям самим бракує розумової гнучкості, якої вимагає XXI століття, оскільки вони є продуктом застарілої системи освіти.

Тож щоб бігти швидше, не беріть із собою багато речей. Залиште ілюзії в минулому. Вони заважкі».

Вітчизняні експерти теж висловлюються на користь збереження мозку від надлишкової інформації: «Інформація стала таким життєдайним джерелом для нас, що ми не можемо відірватися від нього. Але спраглі вуста не насичуються, і проблема полягає в тому, що ми не можемо відірватися від неї та все більше поринаємо в те джерело. Все, що не потрібно нам, усіляке сміття наповнює наші голови, і ніхто не знає, як із нього дістати оті золоті краплини мудрості. Все і вся намагаються нас навчати всього, та чи потрібно воно нам? І навіть ота столітня істина, що чим більше знаємо, тим ми мудріші й голови наші ясніші, на жаль, уже давно не спрацьовує. Наші голови уподібнюються скрині, в яку поклали всілякий непотріб, а не найнеобхідніше — те, що потрібне у житті. І коли час настає, ми порпаємося в скрині та не можемо знайти, що треба, а знайшовши, розуміємо, що довго шукали. От так б’ємося головами об обухи непізнанності.

Епоха принесла багато плодів, проте несила нам усе ввібрати, зібрати всього врожаю, як же того уникнути? Так, нікуди від того не дінешся — розтягуй мозок і втягуй, як губка, у себе. Так, відокремлювати треба, де сміття, а де цінні речі, от і все. А як же його відрізнити? Так отож»…

А що кажуть люди у соцмережах?

«Зовсім непотрібних знань не буває. Ці знання дозволяють розширити кругозір і мати уявлення не тільки про свою галузь, а й про інших і, що найголовніше, про стики цих областей».

«З іншого боку деякі знання даються настільки глибоко, що це може бути застосовано тільки при досить вузької спеціалізації, хоча можна було дати більш поверхневі знання, і вигадати час на цікавий для тебе предмет. І нарешті, якщо подивитися уважно, то багато хто з нас не працює за фахом, і ті знання, що нам здавалися марним навантаженням, можуть стати нашим шансом навіть на зміну професійної діяльності (в повному обсязі можна освоїти на 2-х місячних курсах, повірте)».

«Іноді непотрібні знання є. З особистого досвіду. Коли вчився в інституті фізичної культури, кафедра нормальної й спортивної анатомії була, мабуть, найсильнішою у виші.Дуже потужний професорсько-викладацький склад. Вони змусили нас, бовдурів, латинські назви визубрити. Вчив цю латинь більш як сорок років тому. Досі пам’ятаю, хоч в житті вона жодного разу не придалася».

«Бувають. Наприклад знання, що ми смертні, користі ніякої, а з голови не викинеш».

Іще одна думка. Олександр Мирошниченко, актор, режисер, драматург: «Кількість «сміттєвих знань» у шкільних програмах зашкалює. Купа непотрібної інформації, яка вилітає з голів учнів миттєво. Знань абстрактних та не потрібних в житті. Звичайно, зараз почнуть розмови про «розвиток мозку». Але якщо напхати в шафу купу непотребу – це не означає, що у вас є гарний гардероб. Це лише означає, що ви перетворили шафу на звалище непотрібних речей. Так і тут. Непотрібна, випадкова, складна, абстрактна інформація – це аж ніяк не знання і не розвиток мозку. Це просто інформаційний мотлох. Що потрібно насправді вчити? Розумію, що це скоріше теоретичні роздуми. Але це мета. Не може бути метою шкільної освіти купа непотрібних знань. А так воно є зараз. Без розуміння сучасності, без бачення перспектив, за старими радянськими лекалами. Так що ж потрібно вивчати? Базово. Звичайно, перш за все потрібно повернути в школу риторику. Без вміння грамотно говорити – людина існувати не може. Це основа всього і в усі часи. Далі потрібно докорінно переглянути ставлення до інформатики. Сьогодні це повинен бути основний предмет. Не додаток. Не розвага. Це те, без чого сучасна людина не може існувати. Далі, звичайно, іноземна мова. Без неї, як і без комп’ютерних наук – нікуди. Далі потрібен зведений курс історії мистецтв. Не фейкові уроки малювання та музики, а саме знання з культури та історії. Потрібен зведений курс природничих наук. Ну, власне, це почали реалізувати. І такий же зведений курс наук негуманітарних, де б учень здобув знання з основ алгебри, геометрії, фізики. Потрібна світова історія. Але в контексті тієї ж історії мистецтв. Ну і, звичайно, українська мова та література. Але як знання з основ грамотності та інструмент зацікавлення дітей літературою».

«Будь-яке знання не буває даремним і непотрібним, хоча ми й не завжди можемо завбачити його корисність. Тому настільки нерозумним, як і несправедливим, є докір, висловлюваний недолугими людьми у запитанні: “Яка від того користь?” – великим мужам, які сумлінно розробляють науки», – стверджував Іммануїл Кант, родоначальник німецької класичної філософії.

Додам, що дослідження, проведені психологами Гарвардського університету, показали, що успіх дитини в майбутньому на 85% залежить від особистісних якостей та правильного вибору лінії поведінки. І лише на 15% визначається наявними знаннями».

Блогер Сергій Трухімович: «І я веду до того, що розвантажуйте свою голову. І не обов’язково повністю, бо є палкі прихильники мудрого Лао Дзи, які повторюють за майстром: “Цінність глека у його пустоті”. І десь вони мають рацію, бо якщо ваш глек переповнений, то куди влізуть нові, більш перспективні думки? Хоча з другої сторони порожній глек в резюме не впишеш. То ж варто втримувати якусь золоту середину».

… Показовий епізод про золоту середину. За декілька років до війни приїжджав на гастролі до ПК «Хімік» гуморист Сергій Притула. Записувала з ним інтерв’ю з великим задоволенням, — людина виявилася глибоко освіченою — зокрема, теорія акторської майстерності звучала в цій бесіді й доречно, й ненав’язливо. Досить цікавим Притулі видалося питання про смішне у його власній долі. «Маю вищу економічну освіту, магістерський диплом фінансиста, який ніколи не стане в пригоді».

Збирати кошти для ЗСУ Притула почав не під заставу слави фінансиста, але нині, оперуючи масштабними донатами на дрони та потужне озброєння, Сергій напевно користується інструментаріями своєї економічної освіти. Яка раптом перестала бути смішною…