«Будь здорова і готуй мені котлети», або Наголос на статусі

…Чи то місто в нас досить консервативне, чи то загалом ми дещо інакші за звичками, а ще й – війна, — не спостерігається у нас західних традицій передріздвяного або передноворічного галопу за подарунками. Пошук святкового щастя відбувається спокійно і виважено, бо наші люди переважно турбуються про свята заздалегідь. І давайте відразу домовимося: тема новорічних (і не лише) подарунків зовсім не зайва під час війни. Інша справа, яким чином подарунки зараз актуалізовані, з чим сумісні, як сприйматимуться.

Зустріла щойно однокласницю, яка застигла у крамниці перед чоловічими шкарпетками. – Стара традиція? – питаю. – Ні, нова. Шукаю набір певного ґатунку та бренду. З чоловіком домовилися ще місяць тому, хто що покладе під ялинку. – Яким же буде подарунок тобі? – Шампунь, завжди актуально. – «Завжди» – перед Новим Роком? – Сюрпризів не люблю, а дива і справжнього подарунка очікую лише від ЗСУ, — суворо відповіла однокласниця.

Що ж, усе вірно. І на цьому вступ до теми завершено.

Відкриті джерела в інтернеті рясніють порадами про мистецтво приймати й дарувати, про етику та естетику процесу, про сучасні підходи до «прикольності» та ексклюзиву (оцього боюся, про таке – трохи пізніше), скарги на нібито страшний головний біль щодо вибору подарунків та складання списків їх отримувачів. «Головний біль», «не люблю подарунків, бо ніхто не вгодив» то є, на мій погляд, погано замаскованим кокетством або ж якимось дитячим комплексом на кшталт: «хотів кошеня, а подарували шапку». Дуже добре написала на своїй сторінці у ФБ моя колишня колега по інформагентству «Придніпров’я» Юля Рацибарська: подарунки бувають хороші та надзвичайні – від героїв моїх публікацій. Зараз герої її публікацій – військові в відпустках, волонтери, вимушені переселенці й загалом – добрі наші люди. І тут про який «головний біль» може іти мова? Лише загальна взаємна турбота.

… Подарунки – це серйозно. А ще бувають гроші, пісні по радіо, щось лячно прикольне – для тих, у кого все є. І найулюбленіша за гумором серія – кориснопобутова. Остання має не абияку кількість коментарів на вебсторінках всіляких пропозицій та порад. І це – просто скарбниця пізнання характерів та нашої глибинної сутності. Один коментар – щастя в хаті! «Будь здорова, щаслива і готуй мені котлети», – таку назву має відгук на пораду дарувати щось корисне. У цьому коментарі про «готуй мені котлети» є досить багато роздумів про неоплачувану хатню роботу, про сучасну гендерну філософію, про сімейну гіперекономіку (це коли чоловік має дарувати дружині більш коштовні подарунки).

А привід до написання – простий, як двері: чоловік подарував авторці м’ясорубку, і фразу, винесену у заголовок, написав у листівці до подарунка під ялинкою…

Щодо позиції дарувальників корисного у господарстві – мільйон думок, та цікавими й більш-менш сучасними видаються декілька: написання вішлистів (віш – від англійського «бажаю») детективні розслідування щодо смаків знайомих та «особливості подарунків начальству» (чесне слово, так і написано!). І не те, щоби метою цих прикладів у моїй публікації були відповідні поради, ні, але саме ці явища певним чином характеризують час і трендові віяння.

Фахівці з подарункових питань (є й такі) пишуть: «Коли йдеться про подарунки, завжди виникає питання: це проблематика психології, культури чи етики? І, найімовірніше, у процесі пошуку, вибору, дарування та приймання подарунка завжди багато всього, але це, однозначно, не просто обмін матеріальними цінностями, а процес особистої взаємодії, емоційного обміну та відносин. Часто дуже особистих відносин. Невипадково в багатьох сім’ях свята, що супроводжуються врученням подарунків, — супроводжуються й сварками, непорозуміннями та взаємними образами. Якщо подарунок не формальний і не данина ввічливості, то подарунком ми намагаємося показати своє бачення людини, розуміння її суті. А вона, приймаючи подарунок, ніби погоджується з цією думкою про себе. У цьому доволі багато психології, якщо до подарунка підходити тонко і з любов’ю. У цьому, безперечно, багато культури як того, хто дарує, так і того, хто приймає подарунок. Але це й питання етики, де важливо знайти свій спосіб екологічно ставитися до почуттів дорогої людини, адже подарунком легко можна образити, а ще легше — образити почуття дарувальника».

Ще одна доречна порада: «Важливо добре знати людину й бути з нею на одній хвилі. Звісно, можна й розпитати того, кого обдаровуєш, або його оточення, але ж тоді зникає магія сюрпризу. До речі, сучасний мейнстрим — це складання вішлістів, де ти можеш прописати чи озвучити свої бажання, а вже оточенню залишається їх просто виконати. Аналогом вішлістів можна вважати листи Дідові Морозу або Святому Миколаю, які пишуть діти в надії отримати від батьків бажане, просто організовуючи таку гру. Це дозволяє делікатно оформити своє прохання й отримати саме те, що хочеш. Хоча, звісно, цей підхід геть-чисто вбиває трепет очікування сюрпризу, але значно спрощує його пошук».

Часто пишуть, що є так званий парадокс дарувальника, коли другий, невеликий, подарунок відбирає радість від основного подарунка, а по суті — навіть знецінює його. Так іноді діти завдають багато страждань дорослим, коли ті дарують їм кілька подарунків, а діти, своєю чергою, не тішаться найдорожчим, а носяться з якоюсь дрібничкою, на кшталт кульки зі снігом. І доводити їм цінність “основного” подарунка, практично, марно.

Про гроші. Багато хто погано ставиться до такого подарунка, як гроші. Не тільки тому, що в такому подарунку немає душі або особистого ставлення, а й тому, що зазвичай це завжди підміна, яку ми відчуваємо, навіть коли хочемо не помітити її або раціоналізувати. Так, це спрощує багато речей: досить просто вирішити всього лише – “скільки”. Але це лукавство, бо від душевної ліні, бо комусь несила вдумуватися, чим живе близька людина, шукати, вкладати час і душу. Часто не самі подарунки нам не подобаються, а те, у що вони перетворилися» в епоху загального споживання. Подарунок як знак взаємного ставлення і готовність до участі більше просто не існує.

Навіщо нам такі подарунки, які не мають відношення до «бути», а тільки до «продавати» і «купувати»?

«Існує вже цілий усталений список із подарунків-моветонів, якими не варто дратувати близьких чи колег. Наприклад, книги та курси про психічне здоров’я, психологію. Бути емоційно інтелектуальним зараз у тренді. Але такі речі – неоднозначний подарунок, якщо колега цією темою не цікавиться. Також абсолютне табу, коли йдеться про співробітників і партнерів (ділові стосунки взагалі) – предмети особистої гігієни. Вони тому й називаються особистими, що їх краще вибирати собі самому. Навіть якщо мова про близьку людину, не придумайте часом дарувати й антиейджингову косметику. Найгірше, про що можна нагадати людині – це її вік. Косметика проти старіння стане одним із таких нагадувань. Дуже недоречно дарувати людям побутову хімію, усілякі засоби для миття. Цей подарунок не викличе нічого, крім роздратування. Це ж звичайні предмети для повсякденного використання, які б людина й так собі придбала. І, звісно, забудьте про шкарпетки та приладдя до гоління. Жарти та меми в інтернеті про них – зіпсують враження, навіть якщо ці речі дійсно потрібні чоловікові».

Тепер про обіцяні подарункові приколи, сучасний ексклюзив та уявлення про оригінальність. Скажу відразу – посилання на сайти з подібними клікбейтами – як правило, дурна втрата часу: там реклама непотребу. Виключення одне – для моєї статті згодиться. Що ж вважається зараз прикольним і ексклюзивним? Брендовані чашки, пледи, палантини. Блокноти ручної роботи, незабутній відпочинок в горах (це наприкінці 2023 року під час війни), відвідування виноробні, майстер-класи з фейспейнтінгу (розпису по мордяці), набори чаїв, гаджети. Щось побачили нове (ну, крім розпису обличчя)? Якось недалеко все це від «будь здорова і готуй мені котлети».

Щоб два рази не вставати, нагадаю про невдалі детективні розшуки щодо смаків і як наслідок – непотрібні подарунки. Свого часу був у нас у місті навіть магазин під такою назвою, де у центрі «експозиції» висіли величезні оленячі роги. Були ще лаковані гострі гілки, скомпоновані в букети – вішак для жіночих прикрас; кремезні кавоварки, набір: еспандер, гантелі та підлогові ваги (ото точно «годуй мене котлетами, а сама схудни нарешті!»). Не прижився магазин, бо місто, хоч не маленьке, але щільне: не виключаю, що хтось, побачивши свої роги, міг вилити праведний гнів на продавця…

Щодо порад про подарунки начальству – коротко. Бо теж, нічого нового. Дивує лише публічна відвертість «підлабузництва»: «Наголос (о!) подарунку для начальства має бути на його високий статус та поважні звички. Тому рекомендуємо як подарунок: алкоголь, сигари, шкіряні аксесуари, омолоджувальні засоби, шоколад»… Скажу вам дивний набір для «статусу» старого, пропитого шанувальника солоденького. Можливо, тут я дещо перегинаю, але не сильно.

… У родині любили згадувати трагікомічний випадок з мого дитинства. У свої три роки побачила я випадково, який подарунок татові підготували напередодні бабуся з мамою. – Ну, якщо вже побачила, то до свята таткові нічого не кажи – нехай буде сюрприз. Та, ледь дочекавшись, коли батько переступить поріг, побігла на зустріч – встигнути першою все розказати, щоб сильно зрадів! Збила стільця, сама впала, розквасивши носа. – Ото й наробили сюрпризів, – тільки й сказав тато. Розповідали про цей випадок жартома, я не сміялася аж до «повної зрілості», поки всі були живі, бо пам’ятала захват, що був тоді на серці…

По-моєму, зараз так всі ми ставимося до подарунків військовим. Ось кому насамперед хочеться подарувати щось приємне, тепле, значне. Зробивши наголос на Статусі та Повазі.