«Вважаю за необхідне поступитися місцем молоді…»

Авторка: Ірина Уварова.

В одному з робочих блокнотів зібралася у мене досить незвичайна колекція. У минулі – мирні й досить спокійні роки без війни та пандемії, — народ був схильним до численних ювілейних заходів та публікацій до роковин заводів або районів. Завжди було цікаво працювати з архівними джерелами, і нібито спеціально потрапляли до рук рукописні заяви про звільнення на заслужений відпочинок видатних людей: керівників міста, промислових гігантів, науковців. В окремий блокнот переписані, всі вони – про сучасність: «вважаю за необхідне поступитися місцем молоді…», «на жаль вже несила нести тягар відповідальності…», «молодої енергії вистачало будувати завод, а зараз віддаю справу до рук нового покоління». Чесно, кажучи, колекція невелика, але тоді справжня еліта йшла на пенсію саме так.

То що воно є – сучасність, що залишено новому поколінню? Навіть з оглядом на вимоги сучасної економіки, забагато стає покинутого, полишеного, зруйнованого (не війною, всім миром). Об’єктивні речі, а де ж держави шкода. Шкода й старих, які це будували на перспективу, й нового покоління, яке серед цього росте…

Не так давно у бесіді з комерційним директором (сучасним, молодим) одного з підприємств обговорювали питання диверсифікації старих полишених виробничих будівель. Мені ще тоді сподобався початок відповіді комерсанта – фантастично був обізнаний з цього питання, готовий коротко та аргументовано відповісти, але почав по-сучасному толерантно: «Поміркуймо разом… Я відвідав у 2018 році міжнародну виставку «Синтез-газ» із сучасними варіантами перероблювання природного газу. Знаєте, як виглядає зараз те, що займало у нас пів заводу? Невеличка така коробочка…».

Цікаво, що про сучасність думають сучасні ж педагоги – люди у більшості похилого віку, молодих майже не бачу. Піддаючи критиці сучасну шкільну освіту (альтернативою вважають домашню, home school), звинувачують у невдалих експериментах …самі себе. Бо вже готові написати заяви про звільнення на кшталт – дамо дорогу молоді, але, кажуть, не дуже рветься до роботи у школі та молодь, і будь-які експерименти наражаються на віковий консерватизм.

Читаю прозу Галини Вдовиченко, де поміж сюжетом коханням, пошуками сенсу життя, людей на Заході країни нервують … полишені замки й фортеці. Думають, що з цим робити.

А у нас цілі райони гуртожитків, старих заводів, їдалень, лікарень, — того, що називалося колись призаводськими селищами. Не все зруйноване, але поняття «не потрібне» до цього з часом призведе. Заводи віддають місту, і от що, наприклад, робитиме місто з Будинком культури коксохіму на Соцмісті? Що має наповнити той Будинок сучасністю, тим більше у скрутні часи?

Але ж полишімо стару звичку сприймати свій простір життя як щось особливе, окремо взяте (за одне місце, мабуть). Має бути досвід, і скоріш за все є.

Про наповнення освіти сучасністю розмірковує у відкритих джерелах експерт Андрій Хорунжий експерт з діджитал-маркетингу, засновник і директор з розвитку бізнесу онлайн-університету Аtom : “Люди працюють на роботі, яка не приносить їм жодного задоволення. Школярі не впевнені у своїх сильних сторонах. Студенти залишають університет, бо не бачать свого майбутнього в обраній спеціальності. На жаль, це реалії української освіти. У результаті — мотивованих, компетентних фахівців на місцевому ринку праці катастрофічно бракує. У людей недостатньо необхідних навичок і знань або немає бажання розвиватися в обраному напрямку. Змінити ситуацію можуть навчальні програми нового формату”.

Ринок активно поповнюється новими професіями та незвичайним поєднанням напрямків. За підрахунками аналітиків Всесвітнього економічного форуму, на фоні тотальної автоматизації найближчим часом з’явиться 97 млн ​​нових робочих місць. Особливо потрібними будуть фахівці, які знаються на штучному інтелекті та, як би це дивно не звучало — контент-мейкери. Це SMM-спеціалісти та копірайтери. Ринок праці чекає ультрасегментація. Ми поступово відійдемо від загальних понять на зразок «маркетолог» або «дизайнер». Професії стануть більш самодостатніми. Наприклад, уже зараз частіше з’являються вакансії дизайнера віртуальних світів (computer-generated imagery). Робота передбачає створення спецефектів для комп’ютерних ігор і фільмів. Нашим освітнім закладам — неважливо, приватним чи державним — варто швидше наздоганяти світові тренди. Нові навчальні програми мають бути так само трансформаційними, гнучкими та відповідати запитам сучасного ринку.

Вісім років тому французький мільярдер Ксав’є Ньєлі зіткнувся з проблемою пошуку кваліфікованих спеціалістів у свій бізнес. Не маючи можливості заповнювати відкриті вакансії висококваліфікованими співробітниками, Ксав’є створив власний навчальний заклад — Ecole 42. Це паризька школа для підлітків для самостійного вивчення програмування. У навчальній практиці використовують штучний інтелект. Учні вивчають мови програмування Python, C, Java та інші популярні технології. Навчальний план нагадує захопливу комп’ютерну гру на кшталт World of Warcraft, де основні челенджі на шляху до наступного рівня — індивідуальні завдання і групові проєкти. З появою альтернативного навчального центру стало зрозуміло: система освіти Франції потребує термінових змін. І стимулювати їх може новий підхід до викладання і мотивації студентів. Головний принцип школи — не нав’язувати знання. Діти самотужки опановують матеріали та створюють все, що їм потрібно.

А як наповнити сучасністю старі будівлі? Креативні хаби — відносно нове явище. Це місця, що дозволяють представникам різних креативних індустрій користуватись спільним обладнанням, винаймати офіси чи студії, і найголовніше — формувати професійні спільноти, створювати нові спільні продукти. Зараз, коли креативні індустрії у світі стрімко розвиваються й дедалі більше людей стають самозайнятими, запит на місця, де можна працювати не самому, а серед колег, — зростає. Креативні хаби з’являються у різних секторах. Окрім такого типу хабів, в Україні є культурні інституції, що фактично не надають студій чи офісних приміщень для фрилансерів, але теж виконують роль креативних хабів. Це місця, де творчі люди можуть перетинатись, об’єднуватись, співпрацювати.

Один із прикладів — Довженко-Центр у Києві. Його можна сприймати як місце, де є музей кіно та кіноархів. Але насправді це значно більше, тому що на базі Довженко-Центру орендують площі інші креативні осередки. Колись там був простір «Плівка», нині є театральний майданчик «Сцена-6», магазини, що продають культурні товари, тут проходять виставки, фестивалі, дискусії.

Чому креативні хаби часто виникають саме на територіях колишніх заводів чи замків?Це вигідно для держави, інвесторів та місцевої громади: старі приміщення не лише реставрують — вони стають самоокупними, економічно привабливими, притягують до себе бренди, події, туристів. Так з’являється точка перетину різних гравців, які в інший спосіб навряд чи перетнулись би. Об’єкти культурної спадщини мають потенціал виконувати роль креативних хабів.

Є у відкритих джерелах і багато прикладів з євро-досвіду.

Так в останній квартал XX століття Велика Британія розпочала перехід від економіки індустріальної до сучасної, креативної. Реставрація та ревіталізація об’єктів відбувалися не скрізь, а в доцільних місцях. Зазвичай у районі, де був занедбаний об’єкт, проживало відносно багато молоді, був потенціал розвитку якогось або декількох креативних секторів, бракувало робочих приміщень для креативників, відбувалось мало подій. Тобто передусім оцінювали соціальний та економічний потенціал місця, а потім починали будівництво. Тепер мають лабораторію цифрового виробництва, студії друку, 3D-принтери, відкриту студію для запису подкастів тощо.

Креативний хаб від коворкінгу відрізняється наявністю інфраструктури, техніки, Попри те, що хаби містять у собі комерційну складову, їм непросто заробляти й відразу нести переваги суспільству та місту, де вони розвиваються. У Європі такі простори фінансує держава чи структури ЄС. А в Шотландії перетворювати на креативні хаби колишні заводи та інші місця, де не стало роботи, є державною політикою. Це допомагає відновити чи освіжити економіку у колись промислових районах.

Робота з подібними будівлями має і соціальне значення. Для громади важливо повернути собі ці приміщення. Люди почнуть приходити туди та отримають можливість їх змінювати.

В Берліні є коворкінги, куди приходять компанії на кшталт BMW та замовляють, як у підрядників, свої проєкти — наприклад, промо. Для людей, які в коворкінгу займаються веброзробкою, відео, анімацією та промоцією, це нова робота, а для корпорації — новий погляд.

Хочеться, щоб такі приклади з’являлись не лише за кордоном чи у великих містах на кшталт Києва або Харкова, а і в маленьких містечках, — пишуть експерти.

Вже не лише хочеться — треба.

На фото: каток облаштований на території покинутого гірничовидобувного заводу Ессена у Польщі