Як варто дивитися на наше небо
Авторка: Ірина Уварова.
Раніше було небо — як небо: зрідка глянеш і біжиш собі далі. Бо небо якось вміє зупиняти. І думки перемикати на інший бік, і настрій змінювати, і щось, — зрозуміло, неземне — навіювати.
Зараз небо інше, зовсім нове придбало визначення. Згадую, як на початку війни, сусідська дитина дивувалася: «Мамо, чому всі просять закрити небо, хіба його можна закривати й відкривати?». Виявилося – можна. І тримати його можна надійно, як це робив Привид Києва, як це роблять наші хлопці.
Слухайте, а мабуть, викреслю я перше речення про небо раніше, бо ж дивна річ зараз згадалася. Років 70 виповнилося старому фільму за оповіданням Чехова «Людина у футлярі». Але тільки зараз, вибачте, дійшло, що сутність там глибша, ніж здавалося за часів нашого мирного неба. Пам’ятаєте, навколо чого точиться класично-футлярне: «как бы чего не вышло?». Саме у фільмі – навіть у самого Чехова це не так прозоро – є суворе попередження про нинішню війну. За сюжетом псевдокультурна еліта Петербургу відстоює свої «цінності» на кшталт «мышебратья»: героїня Фаїни Раневської намагається довести це власним виконанням української пісні у недолугому російському перекладі – із цигаркою в зубах «почему я не сокол». І не смішно воно все, а страшно – нас попереджали! І «как бы чего не вышло» – висилають українських вчителів з того клятого Пітера саме за те, що ходять у вишиванках і мають «слишком свободолюбивый характер». Завершується стрічка грандіозно – переможним виконанням «Дивлюсь я на небо» на тлі шлагбаума, що закриває «расєю». Не шлях до світу, волі й неба, а мертвий футляр за спинами героїв.
Навіщо Михайлові Петренку, автору цієї української пісні, так хотілося на небо? «Шукать собі долі і ласки у зірок, у сонця просить». А як ми зараз дивимось на небо? Тієї ж долі й ласки просимо – пронеси ракету або шахед, слава хлопцям, що небо тримають на плечах. Хто частіше за всіх дивиться на небо? Військові, – бо це їх важка робота; цивільні – під час повітряної тривоги. А ще? Діти – вони ще розуміються на справах небесних, ще літають уві сні. Кажете, закохані без неба не можуть? Так ми зараз усі – закохані в наше небо: військові й цивільні. І діти, у кого там тато, який став зіркою.
Закохані у своє небо ми стаємо щасливими, бо добре знаємо його чистим, сьомим, хмарним, ванільним, тривожним навіть страшним. І мрії від того неба стають безмежно конкретними, що навіть починаєш розуміти Ейнштейна, ні, не теорію відносності, а легендарну фразу: «коли хтось показує пальцем на небо, лише дурень дивиться на палець»…
Несподівано знайшла у фейсбуці чудовий заклик: «Треба частіше дивитися на небо, дівчата. Одного разу настає момент, коли ти починаєш більше дивитися на небо, ніж на те, хто чим зайнятий, як живе. І дивишся спокійніше на навколишній світ з усім його шаленством. Вже не поспішаєш подобатися, не квапишся давати поради. Не витрачаєш час на пусте і тимчасове. Не перепрошуєш за це. Затишок всередині дорожче. А тепер, паняночки, дружно взяли та подивилися на небо. І подякували авторці Тетяні, яка нагадала нам про цей найдоступніший спосіб видихнути, заспокоїтися і відчути затишок в душі». І знаєте, що це було? – реклама вина! От ми народ! – неосяжний, як небо. І тут – майже крапка. Але… «Що буде? Небо чистої блакиті, і я життям багатим розсвітаюсь, пущу над сонцем хмарку, як брову. Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. Я єсть народ, якого Правди сила, ніким звойована ще не була…».
Все ж залишу перше речення, бо хочу неба як неба. Хоч таким, як раніше, воно більше не буде. Зірки нагадають про ціну щастя, блакить – про ціну прапора над Бахмутом…
Пишуть наші військові: звільнили село на Харківщині, зайшли до хати. Напівзруйнована, але стіни дивом тримаються, хоч стелі вже немає. Чисте небо над усім цим, а на стінах написи «асвабадітєлєй»: «Смотрите тепер на небо, сколько хотите», «вы этого заслужили», «нам нужен мир и жилательно весь».
І одразу стає зрозумілим: там, за шлагбаумом, не народиться більше ані Чехов, ані Фаїна Раневська. Наші стають зірками на небі, бо більше нікому не дозволимо вчити нас, як варто на небо дивитися.
