«І взявши голову у руки, дивуєшся…»
Авторка: Ірина Уварова.
Молоді колеги часто дивуються: ви що, досі пишете від руки? Пояснюю: іноді клавіатура просто не встигає за думкою, ну і стара звичка до того ж. – Ні, — кажуть, — писання рукою – то безнадійно застаріле дійство, дурна подвійна робота. – А якщо інакше міркувати не можу, а якщо інакше думки не зібрати докупи? – Тоді перенавчайтесь!
Щоб позбутися старечих комплексів, почала розпитувати народ різного віку і різних професій, і з подивом та певним задоволенням пересвідчилася – не я одна така на світі, — писання рукою (креслення від руки, ескізи дизайнерських розробок, моделювання одягу) залишається ще незмінним і нездоланним.
Загалом тема руки, здавалося б, досліджена докорінно, зацікавила наявністю у мовних конструкціях величезною кількістю висловів – майже все у нас «від руки»: горить у руках – справа здійснюється швидко й успішно, вдарити по руках – домовитися або перешкоджати діям. А ще – заламувати руки, взяти в руки, бруднити руки, падати з рук, вести за руку, відбитися від рук, віддавати у руки, віддавати руку і серце (одного серця мало), докласти рук, розпустити руки…
А безліч однокорінних слів на усі смаки й теми, досить нагадати – рушник, голіруч, наручники.
(І варто було зацікавитися темою вголос – всюдисущі (багаторукі) телефон і ноут почали формувати «серед мене» поради й відповідні реклами ручної праці, доводити, що хендмейд – завжди у тренді).
Про феномен руки зачарований монолог видав колись знайомий педіатр: якщо дитина почала брати кубика, не складаючи долоню щіпкою, а відставляючи великий палець, — вона вже готова розмовляти. Навіть якщо це відбулося у шість місяців від роду. І нинішні негаразди з пізнім прокиданням мови у дітей – несподівано багато малих починають говорити аж після трьох років, — пов’язані здебільшого з руками. Розповідаючи про досвід «витягування» мови з мовчазних малих, педіатр послався на методику однієї з виховательок у дитячому садку. Перш за все вона розвивала дрібну моторику рук: «Чим менше ми робимо щось руками, тим більше гальмуємо мізками!». І навпаки, — таким було відкриття цієї виховательки.
Чи стосується цей постулат зрілого віку – питання дискусійне, бо тоді б надрозвиненими людьми були б лісоруби-теслярі. До того ж ручна праця у масовому виробництві не ефективна від слова зовсім. Але щось таке ж є у тих численних висловах про руку, у розповсюджених хобі малювати олівцями, каліграфії, того ж хендмейду. Потяг до природного, старого, затишного, надійного?
Первісне значення слова рука — «те, чим збирають», «збиралка». Що пишуть дослідники теми: «Моторика руки унікальна. Її будова дозволяє переміщати предмети в просторі декількома способами. Розправлена долоня і розташовані горизонтально пальці утворюють майданчик. Розташовані зверху предмети можуть бути перенесені акуратно, дбайливо і з мінімальними ушкодженнями. Такий спосіб перенесення не приносить зайвих занепокоєнь як перенесе́ному предмету, так і переносно́му інструменту (руці). Оса, розташована на долоні, не заподіє шкоди. Водночас оса, затиснута рукою, неодмінно цю руку вкусить. Ідея дбайливого перенесення предметів на горизонтальній підставці добре реалізує себе в техніці перенесення гарячих предметів. Для управління вогнем необхідно було пересувати гаряче вугілля, не завдаючи пошкодження рук»…
«У мистецтві мотив руки широко розповсюджений у живопису, скульптурі, простежуємо його не лише в кераміці, а й вишивці, іконописі, різьбленні по дереву в східних слов’ян, а також на кам’яних плитах і цеглинах. У декорі рука була своєрідним магічним символом, «священним образом, який давав силу та безпеку», сприймалася як амулет чи оберіг. У піднятих догори руках людини (із загальними стилізованими рисами та реалістично зображеними руками) чи Божої Матері втілено ідею заступництва молитви та самозахисту. Особливе значення надається правій руці, яку ще називають «десницею» чи «десною». Її зображення трапляється частіше. Тією, що благословляє є рука Ісуса Христа та святого Миколая в розписах глиняних виробів (тарілки, миски, плесканки), рідше в пластичних образах, поданих, наприклад, на гуцульських свічниках-трійцях.
На бойовому прапорі давньоримської маніпули (роти) було скульптурне зображення розкритої руки у вінку: саме слово manipulus означало «жменя», «пучок», «дрібка».
І ось нарешті – про писання «від руки»: «Кожного разу беручи ручку до рук та виводячи слова на папері, ми розпалюємо справжній феєрверк. Думки переростають в слова, слова в речення та картини. Спогади стають історіями. Ідеї трансформуються в проєкти. Записи надихають на осмислення. Клавіатура може звести нанівець такі цінні процеси розмірковування та обробки інформації, які відбуваються під час написання від руки. Ми пишемо і розуміємо, відчуваємо, бачимо та думаємо через руку. «Рука – це вікно у наші думки», – сказав німецький філософ Іммануїл Кант майже триста років тому. Очима ми сприймаємо світ, але за допомогою рук ми його відчуваємо. Наші тактильні відчуття настільки чутливі, що ми можемо описати речі на дотик у темноті, навіть краще, ніж якби ми їх бачили. Кожен контакт, кожен дотик створює феєрверк зв’язків у мозку – та підвищує нашу розумову діяльність».
«Феєрверк у мозку» – це коли згадуємо мамині руки, дитячі долоньки у своїх, руки, що рятували, втішали, брали долю й несли, не дозволяючи опустити своїх рук. І взявши голову у руки, подивімось на те, що й досі робиться майже виключно від руки – найскладніші та відповідальні речі: так працюють хірурги, атомники, ювеліри, зброярі, митці, тонка розумна робота потребує розумних рук. Іноді – й не тонка потребує…
Страшна нинішня війна – це теж робота, і хоч би яким технічно складним не було б озброєння, — то наші танкісти, льотчики, а з ними зв’язківці, артилеристи, ракетники, військові медики взяли зброю ДО РУК. Відважних, розумних, зморених, гарячих, турботливих. У мозолях, шрамах, мазуті, грязюці ці руки залишаються пронизливо чистими й надійними. Віримо в ці руки, схиляємося перед ними.
