Про ніжну зброю дорослих дітей

Авторка: Ірина Уварова.

Якось малому синові дорослі родичі подарували на день народження чудову іграшку – підводного човна на радіоуправлінні. Чи треба казати, як надалі проходило свято? Чоловіча частина гостей – уся, без виключення, — перемістилася до маленької ванної кімнати, напустила води, вимірювала глибину за інструкцією, а решта гостей цілу годину тільки те й чула, що: «А тепер – перископ!», «запускай по колу», «перевіримо крутий поворот!». Дитина, зрозуміло, проштовхнутися до випробувань не змогла: сльози та покірні дорослі виправдання – та всі ж ми родом з дитинства.

Внутрішня дитина живе у кожному з нас, — авторитетні джерела у галузі соціології, психології, навіть політології в «єдиному пориві» стверджують, що цілих 95 відсотків населення планети не виросло, зупинилося у віці 8 років (мабуть, саме тому цивілізація досі «дереться» – влаштовує війни; тому віддає перевагу пошукам життя на Марсі, а не дієвих ліків проти головного болю). Тут і дискутувати не варто, фахівцям видніше.

Особисто мій життєвий досвід доводить, що внутрішня дитина спокійніше і гармонійніше почуває себе у чоловіках. Саме загадкова чоловіча логіка, що спирається на внутрішню дитину, часто дивує, іноді вражає і, як правило, має позитивний характер. Отой підводний човен – характерна дрібниця, пристрасть до іграшок (або ігор) – невіддільна суто чоловіча характеристика: ну, не уявляю я жінок за доміношним столиком або за своїм діловим столом в офісах, на якому розміщувалися б якісь механічні іграшки. Так звані «мобілі», що крутяться, цокотять, хитаються – ознака чоловічих ділових розваг. Для виправдання ці «мобілі» з великим невдоволенням слугують чомусь утилітарному – демонструють температуру чи атмосферний тиск.

До речі, від чоловічої пристрасті до іграшок, розумна жінка здатна отримати не аби яку корись. Варто натякнути, як складно хитровлаштоване якесь кухонне приладдя, — то воно скоро буде придбане (тут треба лише своєчасно прослідкувати, щоб не було розібране). Якось знайома, користуючись дорослою дитиною у глибинних нутрощах свого чоловіка, здійснила давню мрію – придбала в’язальну машину. Трохи попрактикувалася – розпочала майструвати спідницю, аж тут знадобилося сходити по хліб. Чоловік, який зазвичай сприймав дрібні походи до крамниці як свій обов’язок, раптово категорично відмовився – отут би й запідозрити неладне, і коли дружина прибігла з хлібом, її очікував двометровий в’язаний сарафан. На додаток – захоплені вигуки про складну машинну програму, яку він легко подолав!

Татові виховні години з малими – окрема розмова. Крихітний син сусідки якось розписав свіжі шпалери, рясно зобразивши число 25 на кожному сантиметрі. «Йди розбирайся з ним сам – ти батько. І давай там суворіше», – сказала стомлена сусідка чоловікові. Тато присів перед малим, щипнув за носа і спитав одне: «Поясни, чому саме 25?». Той перелякано каже – нарешті навчився писати складні цифри – двійку та п’ятірку. «Але ж чому тоді не 52?». – Та свари мене вже нарешті, — обурилася дитина, — бо зараз втрутиться мама.

У фейсбуці вмираю від захвату або жаху, дивлячись на винахідливість чоловіків, яких залишили наодинці з малими. Відео з татком, якому доручили прогуляти накушкану у сто одежинок дитину, зібрало мільйони лайків. Цей татко вирішив провести час з користю і почистити машину від снігу буквально дитиною (як великою ганчіркою!). А тато, який зібрав волосся дівчинки в охайний пучок за допомогою пилососу? А випробування дитячої люльки, куди здоровенний чолов’яга забрався «акробатичним етюдом» (вилізти, правда, самостійно не зміг)?

Часто внутрішній дитині протиставляють серйозного дорослого. Як на мене, без дитини у серці дорослих не буває – дуже люблю і поважаю чоловіків з розвинутою внутрішньою дитиною. Це, як правило, успішні, енергійні, амбітні, креативні люди з гарним почуттям гумору. І керівники з них – порядні й доброзичливі. Років зо п’ять тому, у нашій газеті виникла критично погана помилка: на початку приставки «ферро» вилізла буква «х». На першій же оперативній нараді велике керівництво попросило залишитись для розмови. Зрозуміло, очікувала догани й суворих повчань. А сказано було суворим тоном лише: «Будьте пильнішими, вичитуйте уважно», – і, опустивши очі долу, завершення догани прозвучало так: «Та ми й самі іноді представників цієї фірми називаємо саме так, але ж не в газеті…». І батьки з людей, що мають в душі веселу дорослу дитину, гарні, а вже якщо професія творча… Зустріла нещодавно підручник «Приємна математика», там є задача, яка починається так: «Три бабусі на мотоциклах поїхали за шифером». Або згадайте Даніїла Хармса з його поясненням, як легко запам’ятати номер телефону 32-08: «Що тут думати – 32 зуби і 8 пальців!».

Звичайно є внутрішня дитина й у жінок: придивіться, як часто ми купуємо непотрібне, «не знаємо чого хочемо», колекціонуємо бозна-що.

Знаменитий актор Ентоні Хопкінс, розказав, що завжди тримає при собі власне дитяче фото. Коли щось йде не так, замість сварити себе, він витягає те фото і говорить хлопчику-собі: «Ми впораємося, малий, все буде гаразд». За словами Хопкінса, у цей час він відчуває захищеність, симпатію до себе, та водночас віддає належне собі дорослому, який гідно пройшов життєвий шлях – від цього виникає рішучість і віра у власні сили.

Американський психолог Ерік Берн вважав, що свідомість людини складається з трьох станів «Я»: Батько – Дорослий – Дитина, і вони формуються в процесі контакту дитини з батьками. «Внутрішня Дитина майже завжди бере участь в емоційному житті дорослого — його почуття можуть резонувати з почуттями дорослої людини тим самим підсилюючи їх, а можуть повністю домінувати в емоційній реакції на будь-яку ситуацію. Завжди, коли емоційна реакція на ситуацію є більш інтенсивною, ніж заслуговує на те, це означає, що в людині «підіймається» його колишній досвід». Доросла дитина – це радість від життя, здатність бачити світ не чорно-білим, а різнобарвним. Проте як правило в таких людей є проблеми з відпочинком. Вони якби переступають через свої почуття «Зберись і роби».

У глибинах нашої психіки ховаються ключі до емоційної свободи, і одним із найзагадковіших і наймогутніших з них є внутрішня дитина. Ця невіддільна частина нашого “Я” зберігає в собі чистоту та безпосередність дитячих переживань, а також невирішені емоції та спогади, які продовжують впливати на наше доросле сприйняття дійсності. Звернення до внутрішньої дитини, її потреб, страхів і радощів може стати розгадкою багатьох внутрішніх загадок та початком шляху до емоційної свободи.

«Навчіться спілкуватися зі своєю внутрішньою дитиною, — рекомендують експерти з усіх боків, — і обов’язково доростіть її, нехай стане серйозним дорослим». Я дуже не експерт, але тягне посперечатися. Хіба ж так важко зрозуміти, чого потребує твоя внутрішня дитина? Домівки, захисту, уваги, розуміння, любові й хоч маленького позитиву. І старі, й малі, ми подорослішали з лютого 2022-го, але… Котики у долонях військових – ніжна зброя дорослих дітей; відчайдушна хоробрість героїв; стрілки свіжої цибулі на брустверах – для борщу! – Неймовірно вправні дії операторів БПЛА (пам’ять пальців про дитячий підводний човен); і швидкий дзвінок додому між обстрілами: Мам, не хвилюйся, я – в шапці; і суворий крик побратима до пораненого: співай, щоб я чув, поки тебе тягну! – не пам’ятаю жодної пісні, все вилетіло! То мамину колискову давай! І «дає», це втрималося після тяжкої контузії…

Куди дорослішати? А справжніх «дорослих» на жаль, зараз вдосталь: вони повчають, як воювати, будувати, якою мовою спілкуватись, коли планувати стратегію. Котиків поруч не тримають. І навряд чи когось витягнуть з-під обстрілу…