Три сторони однієї медалі

Авторка: Ірина Уварова.

Все частіше у розмовах зі знайомими стикаюся з «новою принциповою позицією»: усміхнені й задоволені вихваляються тим, що нарешті віднайшли на третій рік війни кращий спосіб розвитку позитивного мислення – уникають будь-яких новин, відключили телефонні сповіщення про повітряні тривоги, а бесіди з друзями звели до вузької тематики – анекдоти — погода — спорт. Приклад штучного оптимізму — дідусь з радіоплеєром сидить з ранку до вечора у сусідній алеї. Якщо рік тому збирав навколо себе величеньку таку групу ровесників з дискусіями на теми стратегії й тактики ЗСУ, то зараз дідусева «звукова картинка» полярно змінилася. Слухає стендаперів, якісь набори анекдотів і сидить тепер переважним чином один. Проїхав підліток на самокаті: як справи діду? Що кажуть у приймачі? – Тепер – лише ржач! – відповідає дідо. Спостерігала цю нову звукову картинку хвилин з 15, та хоч би раз дідо посміхнувся з того «ржачу»…

Безумовно, якось відволікатися від важких думок та дуже складної реальності вкрай потрібно. Люди займають руки (дідусь ненавидить садівників і розмови про огірки), влаштовують моціонні прогулянки (скільки км вже набігали, як не набридає одноманітний краєвид, – чіпляється дід), люди сподіваються, як і наш дідусь, на позитивний вплив сміхотерапії, але той суворо застерігає (майже усіх, хто примазується): ми сміємося над різними жартами. А загалом приклад штучного оптимізму не такий вже простий і однозначний, бо іноді лобом упирається у токсичний оптимізм, у гумор заради гумору, у несмішний сміх.

Спочатку про гумор нормальний. Ще у 70-і роки з’явилася наука гелотологія, яка вивчає вплив сміху на фізичний та емоційний стан людей. Від гелотології пішов і напрямок психологічного лікування — сміхотерапія. Психологи пишуть, що гумор може бути своєрідним знеболювальним та допомагати переживати складні ситуації. Згадаймо хоча б відому фразу Лесі Українки: “Щоб не плакать, я сміялась”. Здатність трансформувати біль у гумор часом може рятувати людину, у яких би складних обставинах вона не була.

Сімейна й дитяча психологиня Світлана Ройз називає гумор знеболювальним: “Мені подобається фраза: “Коли нація над чимось сміється, вона цей досвід відпускає”. І наше національне почуття гумору – це просто вбудований механізм відновлення і повернення стійкості”. Передусім, сміх – це потужний інструмент психологічного самозахисту, природна реакція психіки на стрес і травматичний досвід. Численні дослідження в галузі психології та нейробіології доводять, що сміх допомагає зменшити рівень стресових гормонів, таких як кортизол, і натомість стимулює вироблення ендорфінів – «гормонів щастя». Коли жахи і несправедливість того, що відбувається, стають нестерпними, гумор дозволяє на якийсь час дистанціюватися, глянути на ситуацію збоку. Це не означає, що ми применшуємо трагізм подій чи нехтуємо болем втрат. Але сміх дає нам необхідну психологічну розрядку, допомагає не зануритися у депресію і відчай. Однак варто зауважити, що зараз сприйняття жартів, мемів та й саме почуття гумору дещо змінилося. За словами психологині, під час повномасштабної війни наша лімбічна система перевантажена, адже весь час сканує простір на присутність небезпеки. Це схоже до поведінки підлітків, які у всьому бачать насмішку та загрозу. А політичний гумор є важливим елементом сучасної культури і базується на невідповідності між нашими уявленнями про те, як «повинно бути», і тим, як є насправді. Це – дієвий засіб соціальної критики. За словами американського композитора Неда Рорема, «гумор – це здатність бачити три сторони однієї медалі».

Давно помічено: у складні часи потрібність гумору і сатири зростає, адже вони дають людям відчуття солідарності, причетності до однієї спільноти.

Але… Зверніть увагу на поширені рекомендації у напрямку терапії гумором: «Виділіть щодня спеціальний час (10-15 хвилин буде достатньо) для цілеспрямованого сміху. Для початку можна застосувати штучні стимули: подивитися відео з підбіркою кумедних сценок з фільмів чи серіалів, почитати добірку анекдотів, переглянути виступ улюбленого гумориста. Але найкраще – це сміятися разом з рідними чи друзями. Розкажіть їм про свою ідею влаштувати «сеанс сміхотерапії» – вони напевно вас підтримають».

Можливо, комусь і стане в пригоді «цілеспрямований сміх», у нас з отим дідом на лавочці поки що не дуже виходить. І тут саме токсичний оптимізм виступає поясненням. Пишуть психологи: «Нас з дитинства привчають вірити, що оптимізм – це ключ до успіху, здоров’я і гармонії, а песимізм – це пряма дорога до невдач та депресії. Напевно, кожен з нас хоч раз у житті стикався з порадами на кшталт «не переймайся, все буде добре», «посміхнися – і світ посміхнеться тобі у відповідь», «ти сам коваль свого щастя». Популярна психологія рясніє закликами «мислити позитивно», «відпускати негатив» і «притягувати любов і достаток силою думки». Здається, що проблема лише в нашому настрої: варто повірити в себе, налаштуватися на правильну хвилю – і все в житті складеться якнайкраще. Але чи справді це так?

Ще одна ілюстрація токсичного позитиву – це культура «зберігати обличчя» і «не виносити сміття з хати», характерна для багатьох. Часто людям радять не помічати неприємні факти, пов’язані з їхніми цілями, і фокусуватися лише на омріяному результаті. Наприклад, якщо ви мрієте про власний бізнес, не думайте про ризики, конкуренцію, брак досвіду – просто уявляйте, як ви вже керуєте успішною компанією, «відчувайте» багатство і задоволення. Якщо ви шукаєте кохання, не зважайте на свої страхи, сумніви, самотність – візуалізуйте «ідеального партнера», який скоро постукає у ваші двері.

Звучить заманливо, правда ж? Але цей підхід, хоч і здається багатьом прогресивним і натхненним, насправді оснований на запереченні, втечі від реальності. Так, безумовно, для досягнення цілей важливі оптимізм і віра в себе. Але не менш важливі тверезий розрахунок, готовність сприймати не лише «хороше», а й «погане», вміння долати перешкоди». Просто відключити сповіщення про повітряні тривоги у телефоні – не вихід. Життя, побудоване на рожевих мріях, без продуманої стратегії та важкої праці, швидше за все прогорить. Якщо ми весь час тікаємо у фантазії, боїмося чесно подивитися правді у вічі, то ризикуємо проґавити реальні можливості, проігнорувати справжні загрози й втратити зв’язок із власними почуттями та потребами.

Висновок експертів нескладний: «Отже, позитивне мислення – це, звісно, краще, ніж песимізм чи зневіра. Але і з ним треба бути обережним, щоб не скотитися в токсичне самообманювання і відкидання реальності. Адже насправді наш психологічний добробут і успіх залежать не від того, наскільки ми «притягуємо» удачу своїми думками, а від того, наскільки чесно і сміливо ми готові приймати життя в усій його повноті – з радощами й печалями, злетами й падіннями».

Ми з дідом на лавочці НЕ сміємося над одними й тими ж жартами. Як на мене, це маленький крок до подолання токсичного оптимізму.